Таксономічна структура рослинних угруповань лучної екосистеми с. Білівці

Слід зауважити, що показники видового багатства та різноманітності, можна застосовувати і на вищих рівнях таксономічної ієрархії (для родів, родин, відділів і т. д.). Це набуває особливої актуальності для таких груп організмів, де систематика нижчих таксонів не розроблена або вона недосконала, а також коли виникають труднощі з визначенням матеріалу внаслідок його численності. В такому випадку можна оперувати такими поняттями, як багатство або різноманітність родів, родин і т. п. Іноді тільки на таких рівнях і можливе проведення ексклюзивної експертизи оцінки багатства або різноманіття біотичних спільнот.

Таксономічне різноманіття Поряд з показником видового багатства і видового різноманіття, запропоновано розглядати структуру таксономічних відносин в угрупованні. Цей показник був названий «таксономічним різноманітям» (Ємельянов, Загороднюк, 1990, 1993). Його оцінка проводиться аналогічно розрахунку видового різноманіття. При цьому на першому етапі досліджується таксономічне багатство угруповання (сума таксонів компонентів). Наступним етапом є аналіз власне таксономічного різноманіття.

1.2. Підходи та принципи оцінки екологічної толерантності видів

Поняття екологічної толерантності зазвичай вживається відносно окремих організмів або видів. У складі рослинного угруповання співіснують види із різними межами індивідуальної толерантності. Згідно з принципом емерджентності, неправомірно вивчати характеристики системи вищого рівня, як сукупність характеристик системи нижчого рівня. Отже, в син екологічних дослідженнях доцільно оцінювати реакцію угруповання як цілісної структури на зміни параметрів навколишнього середовища.

У науковій літературі термін ”толерантність угруповання” вживається відносно мікробоценозів [45, 49, 51] та гідроценозів [47]. Зокрема використовується поняття ”толерантність угруповань, індукована забрудненням” (Pollution-Induced Community Tolerance) [45. 47. 49. 51].

Обов’язковим елементом сучасного флористичного дослідження є встановлення комплексної диференціації флори в межах території дослідження. В сучасній екології успішно використовується еколого-флорокомплексний підхід, який дозволяє найбільш повно дослідити всю багатогранність динамічних структур урбанофлори та дати еколого-топологічне пояснення її комплексності [18, 19].

Під екофлоротопологічним комплексом розуміють флористичне утворення топологічного рівня, яке включає весь комплекс біорізноманіття, представленого сукупністю локальних популяцій, із подібними адаптивними ознаками, набутими в ході тривалої екологічної еволюції, і утворює певні еколого-ценотичні спільності на основі екологічної відповідності умовам сучасних місцезростань [18, 19]. Це найменше флористичне утворення, пов’язане з такою ж найменшою одиницею ландшафту – мікроекотопу. Мікроекотопи мають однорідні елементи рельєфу, мікроклімат, вологість, ґрунти.

Сукупність екологічно детермінованих мікроекотопів, з однорідною формою рельєфу, однотипним субстратом, загальною направленістю та інтенсивністю фізико-географічних процесів визначаються як екофітони. Подібні екофітони в межах місцевості, флористичний склад яких визначається певними лімітуючими факторами макроекотопів (літологічним складом, характером зволоження, мікрокліматичними умовами, хімізмом ґрунтів та ін.), однотипних урочищ, а також ценотичними умовами та генезисом, визначаються як екоценофітони [18, 19].

Екоморфи Бельгарда-Акімова та екологічні матриці. Методологія екологічних матриць є розвитком концепції екоморф-біоморф Акімова – Бельгарда (Акимов, 1948; Бельгард, 1950), вона створює основу аналізу екологічного різноманіття, структури та стійкості угруповань живих організмів. Екоморфи відбивають ставлення живих організмів до екологічних факторів. За Вільямсом (1947), до космічних факторів належать світло та тепло, а до наземних – вода та їжа. Відношення до космічних факторів відбивають клімаморфи, термоморфи, геліоморфи рослин і тварин (Бельгард, 1950, 1973, 1980), а також трофоценоморфи та топоморфи тварин, ставлення до наземних факторів – трофоморфи та гігроморфи.

Гігроморфи характеризують преференції організмів до градацій режиму зволоження ґрунту, а трофоморфи (трофоценоморфи тварин) – до градацій трофності едафотопу. Гігроморфи та трофоценоморфи виділяються за допомогою вивчення горизонтальної диференціації живого покриву. З боку вертикальної диференціації тваринного населення ґрунтів можуть бути виділені топоморфи – підстилкові, ґрунтові та норні форми. Топоморфи вказують на ярус, якому надається перевага екологічною групою, а також на зосередження функціональної активності тварин.

Трофоморфи диференціюють тваринне населення за ознакою засобу харчування та особливостями трофічного впливу на середовище існування.

Спектри гігроморф, трофоценоморф, топоморф і трофоморф дозволяють одержати уявлення про екологічне розмаїття угруповання. Ці ознаки дають змогу в екологічному аспекті встановити стосунки розбіжності/подібності між видами тварин, що становлять угруповання Міри квадратичної або інформаційної ентропії надають інтегральну оцінку екологічного розмаїття угруповань (Жуков, 2007).

Сукупність таких характеристик угруповання, як спектри екоморф, індекси екологічного розмаїття та організації, індекси видового розмаїття та функціональні ознаки угруповань, становлять основу екоморфічної матриці. До функціональних ознак можна віднести сумарну чисельність і біомасу угруповання, індекси продуктивності, екологічну ємність місцеперебування та екологічну компресію угруповань, функціональні розмаїття, вирівняність і дивергенцію.

Об’єкт навколишнього світу як одинична цілісність – утворення – не проявляє властивості різноманіття (Петрушенко, 1973). Утворення може бути розподілене на частини, при цьому кількість засобів розбиття цілого на частини може бути досить значною. Залежно від засобу розбиття та характеру відносин між частинами цілого отримані об'єкти виступають як множина, об'єднання або система. Множина та об'єднання, як і система, мають властивість розмаїття.

Але тільки розмаїття системи стосується таких системних властивостей утворення, як функціонування або стійкість. Система – найбільш конкретна форма утворення. На відміну від множини чи об'єднання, система є