Технологія переробки полімерних та композиційних матеріалів

Докладніше: Поліетилен

Поліпропілен (ПП, PP — polypropylene)[5] — полімерпропілену, твердий матеріал загальнотехнічного призначення, що має високі електроізоляційні властивості, водо- і хімічну стійкість. Існують марки, що отримали допуск до контакту з харчовими продуктами. Недоліки: низька морозостійкість (— 15 °С), горючість, незадовільна склеюваність, здатність накопичувати статичну електрику. Використовується в медицині, харчовій промисловості (пакувальні плівки) та електротехніці.

Докладніше: Поліпропілен

Полістирол (ПС, PS — polystyrene)[6] — продукт полімеризації стиролу, термопласт загальнотехнічного призначення. Завдяки добрим механічним властивостям, прозорості і зовнішньому вигляду, він використовується у світлотехніці та виробах культурно-побутового призначення. Він добре обробляється різанням та склеюється. Є хорошим діелектриком у широкому діапазоні частот, завдяки чому використовується в електротехніці. Нетоксичний, водо- і радіаційно стійкий, через що використовується у харчовій галузі і медичній техніці. Недоліки: крихкість при нормальних умовах, низька ударна в'язкість, здатність до статичної електризації, низька теплостійкість та хімічна стійкість, горючість. Поширення набув спінений ПС (пінопласт)[7]. Для покращення властивостей використовують співполімери полістиролу з акрилонітрилом, метилметакрилатом, α-метилстиролом. Найбільшого поширення отримали удароміцні співполімери стиролу з бутадієновим чи бутадієнстирольним каучуком, що отримали назву — «удароміцний полістирол»[8] (УПС, ASR — Advanced Styrene Resine).

Докладніше: Полістирол

Поліметилметакрилат (ПММА, органічне скло, PMMA — Polymethyl methacrylate)[9] — полімерметилметакрилату, твердий прозорий без кольору аморфний матеріал загальнотехнічного призначення густиною 1,19 г/см3. Не розчиняється у воді, спиртах, стійкий до дії розбавлених лугів, кислот, фізіологічно не шкідливий і стійкий до біологічних середовищ. Морозостійкий (—60 °С). Характеризується високою прозорістю. Виготовляється у вигляді аркушів товщиною від 0,8 мм до 24 мм, які характеризуються високою атмосферостійкістю, добрими фізико-механічними та електроізоляційними властивостями. Застосовується в авіабудуванні (авіаційне скло), автомобілебудуванні (ковпаки ліхтарів), світлотехніці. Недоліки: низька міцність при ударі, горючість, низькі діелектричні характеристики при високих частотах, здатність до поверхнеавго розтріскування у присутності кисню.

Поліетилентерефталат (ПЕТФ, PET — polyethylene terephthalate) — термопластик, найпоширеніший представник класу складних поліефірів терефтальової кислоти і етиленгліколю[1], відомий під різними фірмовими назвами (терилен — Великобританія,дакрон — США, тергал — Франція, тревіра — ФРН,теторон — Японія). Тверда, безбарвна, прозора речовина в аморфному стані і біла, непрозора в кристалічному стані. Переходить у прозорий стан при нагріванні до температури склування і залишається в ньому при різкому охолодженні. Відрізняється хорошими механічними властивостями, зносостійкістю є хорошим діелектриком. Використовується у вигляді хімічних волокон для побутових потреб; є основним матреіалом для армування атомобільних шин, транспортних стрічок, шлангів високого тиску; є матеріалом ємкостей для рідких продуктів харчування (ПЕТ-пляшки для напоїв) та ін. Недоліки: абсолютно нестійкий до дії каустичної соди: як до концентрованих розчинів, так і до розведеним (руйнування має в характер піттингової корозії, а дія концентрованих розчинів соляної кислоти призводить до рівномірного зменшення товщини стінок тари.

Фторопласти — група полімерів на основі фторомістких поліолефінів і (або) їх співполімерів[1], до яких відносяться політетрафторетилен, політрифторхлоретилен, полівініліденфторид та ін.

політетрафторетилен (ПТФЕ, фторопласт–4, фторолон-4, teflon, PTFE — polytetrafluoroethylene) — кристалічний полімер тетрафторетилену білого кольору, густиною 2,15–2,24 г/см3, хімічно найстійкіший із всіх відомих термопластів. ПТФЕ не розчиняється у жодному розчиннику, не реагує на кислоти та луги, на міцні окислювачі та агресивне середовище. Він є одним з кращих діелектриків, характеризується високою морозостійкістю (до –195 °С) і високою теплостійкістю (до 250 °С). Недоліки: мала твердість, холоднотекучість при незначних напруженнях, несклеюваність, незадовільна зварюваність.

Застосовується в радіо- та електротехніці як ізоляційний матеріал для проводів, кабелів,конденсаторів, трансформаторів і пристроїв, що працюють у агресивних середовищах, а також при підвищених температурах. У хімічній промисловості застосовується для виготовлення труб, прокладок, мембран, вентилів, кранів, антикорозійних та антифрикційних покриттів. Широко застосовується у космічній, авіаційній і автомобілебудівній техніці (електроізоляційні прокладки, підшипники ковзання тощо), у текстильній та харчовій промисловості, а також у медицині (протези, клапани для серцевої хірургії тощо).

політрифторхлоретилен (ПТФХЕ, фторолон-3, фторопласт-3, ECTFE — ethylene chlorotrifluoroethylene або PCTFE — polychlorotrifluoroethylene) — продукт полімеризаціїтрифторхлоретилену. Області застосування такі ж як і в ПТФЕ. Має кращі механічні властивості (відсутня холоднотекучість), може зварюватись, прозорість (85...90%) дозволяє його використовувати як оптичний матеріал (оглядове скло).

полівініліденфторид (ПВДФ, Ф-2, PVDF — Polyvinylidene fluoride) — полімервініліденфториду. Міцний твердий теплостійкий матеріал, що характеризується високою хімчною і водостійкістю, хорошими електроізоляційними і антифрикційними властивостями, морозостійкість (–50 °С). Використовується у хімічній та електрохімічній промисловості для виготовлення антикорозійних та електроізоляційних покриттів, термоусадочних ізоляійних трубок.

Полівінілхлорид (ПВХ, поліхлорвініл, PVC — Polyvinyl chloride) — аморфний полімервінілхлориду з високою міжмолекулярною взаємодією. ПВХ — атмосферостійкий, самозгасаючий при горінні полімер, однак при горінні виділяються екологічно шкідливі діоксини. При нагріванні до температур 150...170 °С починає розкладатись з виділенням хлороводню. Тому до нього вводять термостабілізатори (солі кальцію, цинку, барію). На практиці мають справу з вініпластами, пластикатами і пластизолями ПВХ, а також полівінілхлоридним волокном.

вініпласти[10] — жорсткі матеріали на основі ПВХ, що містять стабілізуючі добавки і мастильні речовини. Характеризується високою міцністю, ударною в'язкістю, антикорозійними властивостями. Використовується в машинобудуванні.

пластикати[11] — м'які матеріали на основі стабілізованого і пластифікованого ПВХ. Характеризуються негорючість, еластичністю, технологічністю у переробці. Використовуються як електроізоляційні покриття (кабельні пластикати) для роботи в діапазоні температур від -60 до 70 °C.

пластизолі (пасти) — дисперсії ПВХ у пластифікаторах. Використовуються для виготовлення штучних шкір, взуття, іграшок. Широкого застосування набули