Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Тематичне спрямування селянського читання у російських і таємних польських школах Правобережної України на зламі ХІХ-ХХ ст.

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
16
Мова: 
Українська
Оцінка: 
ТЕМАТИЧНЕ СПРЯМУВАННЯ СЕЛЯНСЬКОГО ЧИТАННЯ У РОСІЙСЬКИХ І ТАЄМНИХ ПОЛЬСЬКИХ ШКОЛАХ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ НА ЗЛАМІ ХІХ-ХХ ст.
 
В. О. Волошенко
 
У статті розглянуто тематичні напрями літератури, пропонованої селянам Правобережної України для читання у російських та польських таємних школах. Вказано зв ’язок скерування читання із розвитком читацьких практик та формуванням у селян відповідної національної ідентичності.
Ключові слова: селянство, читання, школи, ідентичність
На зламі ХІХ-ХХ ст. прилучення селян Російської імперії до друкованого слова актуалізувалось на тлі емансипаційних змін і процесів формування модерної ідентичності. Складна етноконфесійна мозаїка населення та політична ситуація після польських повстань 1830-1831 та 1863 рр. у Київській, Волинській та Подільській губерніях підносили цю проблему з рівня загальнопросвітницького – до національно значущого. Російсько-польські стосунки на Правобережній Україні не випадково описуються дослідниками у тонах мілітарної термінології [1; 2]. Налаштованість на ідейне протистояння польським культурним впливам у краї, де мешкало 85% усього польського населення Наддніпрянщини, змушувала царську владу пришвидшити темпи оформлення російської шкільної системи та запобігати публічному користуванню польським писемним словом. Попри зусилля влади щодо унеможливлення книгодрукування та книгорозповсюдження польськими суспільними діячами, був налагоджений ряд таємних і напівлегальних інформаційних каналів, через які поняття про національні сутності та цінності доносились і прищеплювались представникам різних кіл суспільства. Особлива увага зверталася на прилучення до польського друкованого слова селян, зокрема через систему таємного шкільництва.
Тема існування таємних польських шкіл на теренах Правобережної України неодноразово підіймалася науковцями, з акцентом на організаційних моментах становлення їх мережі та політиці царського уряду щодо польської спільноти [1-9 та ін. ]. Розглядались владні обмеження щодо цих шкіл, але поза увагою залишилось тогочасне офіційне скерування напряму навчання й кола читання у російських школах. Хоча про зміст читання у польських навчальних закладах згадувалось побіжно, були накопичені важливі емпіричні дані, розпорошені переважно в поліцейських донесеннях. Мета статті – на основі узагальнення відомих у літературі фактів, матеріалів Центрального державного архіву громадських об’єднань України (далі – ЦДАГОУ) та звітів попечителя Київського навчального округу, розглянути тематичні напрями літератури, пропонованої селянам для читання у російських та польських школах; з’ясувати, як їхнє скерування мусило впливати на розвиток читацьких практик та формування у селян відповідної національної ідентичності.
Від заборони навчати дітей при католицьких парафіях у 1863 р. й до 1905 р., за даними І. Лісевича, на Правобережжі з’явились 14 польських таємних шкіл. Їхня легалізація стала можливою на короткий час у 1906-1907 рр., але і після поновлення заборон школи продовжували існування. Серед їх організаторів були представники різних верств – ксьондзи, селяни, робітники, службовці, землевласники [3, 8-11, 27-31]. Від 1907 до 1911 рр. у Правобережній Україні були ліквідовані 287 таких шкіл. З початком Першої світової війни вони більше не дискримінувались. До 1918 р. діяли щонайменше 1305 польських шкіл, де освіту здобували 78670 учнів [10].
Вплив польської таємної шкільної системи поширювався на кілька груп населення, віднесеного до селянського стану – поляків-католиків, денобілітовану, оселянену польську шляхту, українців-католиків з уніатським корінням, українців-православних [2, 59; 3; 10]. Поширення «польських ідей» («шкідливої агітації») серед двох останніх категорій здавалось владі найбільш загрозливим для «завдань російської державної політики» [11, 55].
Хоча з 1864 р. було заборонено вживати польську мову в адміністративних установах та приватних маєтках, у розмовах з селянами та розрахунках з ними [12, 4], польська освіта приваблювала навколишніх селян. Здобуваючи її, вони не могли робити звичайну кар’єру вчителів або писарів у державних установах, але відкритим залишається питання, наскільки володіння польським писемним словом сприяло встановленню неформального міжстанового спілкування та підвищенню соціального статусу під час роботи у польських економіях і маєтках, на цукрових заводах тощо. Так чи інакше, але селяни намагались користуватись цією можливістю здобуття знань. Наприклад, Г. Кутиловсь- ка згадувала, що бажаючих вчитись у польських школах було багато, втім, заради безпеки, вчили малими групками у кількох місцях: двічі на тиждень – в їхньому дворі та у господарів Карпінських і Беньовських, а також у будинку священика. Хабарі закривали очі приставу та попу [1, 64]. Зацікавленість селян у набутті польської освіти відзначали і поляки, і росіяни. За спогадами С. Зелінського, селянин «дивився й мовчав, однак у його душі пробивалося неясне, неокреслене відчуття, що в тому “панському” шкільництві є щось краще, гарніше, достойніше, ніж у мужицьких школах» [1, 63]. У 1909 р. начальник Волинської жандармерії занотовував, що «невольну повагу перед всім польським», через історичне тривале панування у краї польської культури, відчували навіть православні священики (у багатьох залишались отримані у спадок від предків, католиків чи уніатів, польські бібліотеки) [11, 18-20]. У почаївському виданні, попри намагання авторів апелювати до станового протистояння «польських панів» і «російських рабів», «ворожих інородців» і «народу», визнавалось, що частина селянства («розбагатілі мужики») прагнула переймати звичаї панів – відвідувати костьоли, шанувати ксьондзів, вживати польську мову, дотримуватись польських звичаїв [13]. Пожвавлення серед селян викликав дозвіл батькам обирати мову навчання Закону Божому у 1906 р. Зливу заяв про бажання вчити дітей польською царські чиновники пояснювали підступами ксьондзів та неосвіченістю, слабкою національною самосвідомістю і затурканістю місцевого населення [3, 10-15; 6, 11].
Прищеплення католицької релігійної лояльності було невіддільне від опанування польської мови і читання
Фото Капча