Тематичне спрямування селянського читання у російських і таємних польських школах Правобережної України на зламі ХІХ-ХХ ст.

Культивування «польськості», базоване на вивченні польської грамоти та читанні католицьких релігійних текстів, доповнювалось впровадженням до процесу навчання уроків з арифметики, літератури, історії та географії Польщі [1, 64; 3, 33-34; 8, 255-257]. Філології, історії та географії відводилась особлива роль. Пізніше, у 1917-1918 рр., для бажаючих перевестися із державних до польських шкіл, влаштовувалися підготовчі курси з польської філології та історії, для неписьменних дорослих створювалися лекторії з історії, культури та географії Польщі [10]. В. Меджець- кий вказує, що одним з аспектів активізації польського національного життя на підросійській території під час Першої світової війни був розвиток польських початкових шкіл із акцентованим патріотичним спрямуванням, тому навчальні програми та підручники передбачали досить багато матеріалів з вітчизняної історії. Ці знання мали виробляти у учнів позитивне ставлення до нації та батьківщини [16]. М. Потапенко також вбачає у практиці польського шкільного будівництва рух за створення інституцій відродження етнічної та національної самосвідомостей. Ці школи не протиставлялися державним, а сам процес навчання передбачав не стільки досягнення певного стандарту освіченості, скільки формування патріотизму через вивчення польської філології та історії [10].

Не випадково викладання філології, історії та географії опинилось під пильним наглядом влади. У 19051907 рр. наголошувалося на забороні навчати школярів польською на уроках російської мови, географії та історії [3, 10-15; 7, 105]. На ці три предмети не поширювався й дозвіл вибору організаторами шкіл мови викладання в приватних навчальних закладах за законом 1 липня 1914 р. [3, 39]. Ще з середини 1850-х рр. був зауважений ідеологічний підтекст історичних та географічних знань, що потрапляли до навчальної літератури. У рукописних підручниках з географії, які використовувались упродовж 1850-х рр. у школах, відкритих при костьолах Товариством допомоги навчанню польського народу, зазначалось, що бути поляком – не означає сповідувати лише католицьку віру; поляком є кожна людина, яка мешкає між Балтійським і Чорним морями, річками Двіною, Дніпром, Дністром, Прутом, Карпатськими горами й Одером, досконало знає польську мову і ладна покласти життя за свою вітчизну та католицьку віру [8, 253]. В одному з виданих 1862 р. у Варшаві польських букварів Матір Божа називалась «Королевою Польщі», лунали заклики любити Польщу; в іншому – скрізь підкреслено слово «Польща». 1864 р. у Південно-Західному краї, через загрозу відриву його від Росії, забороненили продаж букварів і підручників, які «з пропагандистською метою публікувалися у Варшаві й інших містах», сприяючи знайомству з географію та історією Польщі, якою вона була до 1772 р. [1, 43-44]. Символами «польськості» могли бути й візуальні зображення. Так, у 1909 р. на Волині розповсюджувались іконки та картинки із зображенням гербу Царства Польського і датами «прославлення та приниження Польщі» [11, 19].

Заборони на поширення польського слова призвели до того, що, наприклад, на Поділлі у 1908-1910 рр., через нестачу підручників, навчали переважно за католицькими молитовниками. Лише в окремих школах під час обшуків знаходили польські букварі [5, 226]. Відсутність вільного продажу польських книжок утруднювала особисте знайомство з ними, але стимулювала спільне читання та обговорення. Вдома книжки ставали центром уваги родичів та знайомих. У 1912 р. ксьондз Чирський з Кам’янецього повіту роздавав дітям польські букварі, намовляючи їх не тільки самих вчитись, а й навчати двох-трьох сусідських дітей або дорослих [3, 17-18].

Примітно, що у цей час зміст підручників вже детально не аналізувався. Так, подільський губернатор доповідав 11 жовтня 1911 р. генерал-губернатору Ф. Тре- пову про відсутність випадків знаходження посібників з «тенденційним польським характером», хоча серед книг, конфіскованих при закритті шкіл, були польські букварі, підручники для навчання читанню і письму та мала історія Польщі [3, 34-35]. Однак пропольсь- кий підтекст читання історичної літератури, як і раніше, добре усвідомлювався. 1912 р. у Ковельському повіті зазначалось посилення «польського шовінізму і пропаганди католицизму», бо ковельський ксьондз під час уроків Закону Божого викладав учням історію Польщі, читав книги з історії [14, 22-22 зв. ].

Виховне значення могло мати й розташування багатьох таємних шкіл у землевласницьких резиденціях. Предмети, що їх прикрашали, – побутові речі, фотографії, портрети, серед яких не бракувало відомих національних героїв, – мали величезну дидактичну вартість, підтримуючи польськість, слугуючи яскравою ілюстрацією історичних розповідей [17, 177]. Крім того, вчительками селян часто ставали жінки – матері, дружини, сестри, доньки землевласників або їх управителів, які також могли використовувати