Тематичне спрямування селянського читання у російських і таємних польських школах Правобережної України на зламі ХІХ-ХХ ст.

Предмет:

Тип роботи:

Стаття

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

лише кілька тематичних напрямів читання – головна увага спрямовувалась на вивчення основ православ’я (як однієї з основ російської імперської свідомості), історії та географії. Це були ті ж предмети, на які покладались особливі надії у формуванні світоглядних орієнтирів школярів. Однак навіть історія з географією вивчались не у всіх типах шкіл. З 1860-х рр. владні розпорядження щодо необхідності освіти селянства Правобережжя почастішали, але мережа шкіл зростала швидше кількісно, ніж якісно. Так, 1894/1895 навч. р. на Поділлі у церковнопарафіяльних школах навчалися 56300 школярів, у міністерських – лише 18692. Ще більше дітей шкільного віку (236538) взагалі не відвідували навчальних закладів [24, 17]. До 1909 р. у краї існували 4804 школи, але більшість складали од- нокласні церковно-приходські [11, 60]. У школах цього типу «отуманюватись» селянським головам не було чим. За міністерською програмою 1803 р. селян мали навчати читанню, письму, першим діям арифметики і закону Божому, а також знайомити з обов’язками до «Государя, начальства і ближнього» [25]. На зламі ХІХ- ХХ ст. настанови майже не змінились. В учнів прагнули виховувати відданість православній вірі, государю й вітчизні. Вимагалось постійно нагадувати, що най- святішим обов’язком православного християнина є любов до Бога та молитва. Цьому підпорядковувались всі шкільні порядки: щоденні молитви, участь у церковних співах і церковному служінні, постійний вплив на дітей вчителів, вироблення звички виражатись і писати літературною російською мовою. Головна увага зверталась на вивчення російської мови, Закону Божого, церковного співу. Старші учні зобов’язувались щоденно читати у класі утрені і вечірні молитви, уривки з Євангелія [26, 48-50; 27, 95]. Для «укріплення релігійних почуттів», після спільної учнівсько-викладацької молитви, законовчителі мали виголошувати напучення. Школярі кожен день мали починати «з думки про Бога і просвітницьке значення для людини Слова Божого» [28, 16]. Свідоме формування інтересу до «божествєнної літератури», зрештою, не пройшло даремно – вона зайняла вагоме місце в ієрархії читацьких уподобань селян.

У міністерських школах основні настанови були такі ж, але набір предметів – ширшим. Зокрема можна було отримати знання з історії, географії та сільського господарства. Як не дивно, але, завдяки необхідності запобігання розвитку польської таємної системи освіти, забезпечувалось сприяння появі міністерських шкіл з більш сучасними навчальними програмами і кращим забезпеченням літературою. Свого часу обер-прокурор Синоду Побєдоносцев наголошував, що в оточенні поляків-католиків місцеве населення може відчувати свою приналежність до російського народу тільки у міністерських школах [1, 55]. У 1892 р. попечитель Київського навчального округу зазначав, що іновірці, за релігійними мотивами, віддавали перевагу міністерським училищам. Однак «керівники католицько-польської пропаганди», оберігаючи таємні польські школи, нерідко схиляли католицькі селянські громади до клопотань про відкриття церковно-при- ходських шкіл, які, нібито, не перешкоджали їхній «агітації», як міністерські [26, 16]. Засадничі установки формування «проросійської свідомості» селянства

Правобережжя актуалізувались через значну кількість «іновірців» у краї, причому не тільки поляків. Після урядового розпорядження від 9 листопада 1887 р., за взірцем міністерських, були переобладнані численні чеські та німецькі школи [8, 257]. Нові правила і програми були націлені на «правильне систематичне начало до обрусіння» [29, 4-5]. Всі предмети мали викладатись російською мовою, за винятком Закону Божого. 1894 р., під час огляду чеських шкіл Волині, попечитель заявив, що навчання у них поставлено на «твердих російських засадах державності і релігії». Особисто опитав випускників, які читали й вільно переповідали статті з історії, знали напам’ять «достатню» кількість віршів і байок [30, 5, 139-142].

Училищні бібліотеки поповнювались на мізерні спеціальні училищні кошти або залишки штатних. Найменш забезпеченими були бібліотеки сільських однокласних училищ – 20-26 руб., на які треба було купити письмове приладдя, навчальні посібники для вчителів та учнів. На додаткову літературу грошей майже не залишалось, хоча попит зростав, у тому числі і серед дорослих [26, 30-47; 27, 58]. Навіть за її наявності, це були переважно книги релігійно-морального та історичного змісту, з числа рекомендованих Міністерством народної освіти. Через недофінансування до шкільних бібліотек не потрапляла навіть більшість видань з міністерського переліку. Поза ними залишався і широкий спектр художніх творів російських класиків, долучення народу до яких, на думку Х. Каідза- ви, було метою «прогресивної російської інтелігенції» у складанні альтернативного варіанту створення російської ідентичності: російська література розглядалась новою загальнодоступною основою для виховання народу, замість застарілих концептів самодержавства і православ’я [31]. Владою ж читання художньої літератури не сприймалось як надважливий чинник ідейного впливу на селянство, нав’язувались лише офіційні цінності, хоча це не вирішувало мети тотального контролю селянського читання, адже російськомовна література доходила до селян не тільки офіційними шляхами. Збільшення кількості й урізноманітнення друкованої продукції призводило до суттєвого розширення читацької аудиторії, тим більше, що з другої половини ХІХ ст. набрав обертів ще й український національний проект, представники якого також робили ставку на поширення власних ідей через «народні» видання.

Отже, шляхом долучення, передусім до вивчення основ релігії, філології, історії та географії, селяни ставали об’єктом патріотичного виховання: і в російських, і в таємних польських школах зміст навчання та читання був націлений на формування у селян відповідної національної постави. Російські власті стримували розвиток не тільки польської системи освіти, запобігаючи формуванню інакшої національної ідентичності; контролювався також навчальний процес і коло читання у російських початкових училищах. Офіційна освітня політика, заснована на віджилих ідеологе- мах, перешкоджала як урізноманітненню селянських читацьких практик, так і подальшим трансформаціям суспільства загалом. Якщо система польського шкільництва створювала поле для суспільної взаємодії, то російська унеможлювала солідаризацію громадськості у цій царині. Читацькі інтереси українського селянства краю еволюціонували, всупереч владній підтримці, утворюючи калейдоскопічну основу для формування множинних ідентичностей. У подальшій роботі над темою є необхідність у з’ясуванні способів тлумачення текстів та сприйнятті ідей самими селянами.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

Бовуа Д. Російсько-польська війна за освіту в Україні (1863-1914рр.) //Пам 'ять століть. – 2001. – №5.
Земський Ю. С. Польська, російська та українська еліти в змаганнях за Правобережну Україну середини
ст. – Хмельницький, 2011.
Лісевич І. Духовно спраглі (Духовне життя польської національної меншини на Наддніпрянській Україні в 1864-1917рр.) – К., 1997.
Щербак М. Г., Щербак Н. О. Національна політика царизму на правобережній Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.). – К., 1997.
Нестеренко В. А. Культурно-освітній розвиток поляків Поділля на початку ХХ ст. // Освіта, наука і культура на Поділлі: Зб. наук. пр. – Кам 'янець-Подільський, 2004.
Т. 4.
Буравський О. Римсько-католицька церква Правобережної України в польському національно-визвольному русі (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) // Ідея національної державності в українському і польському визвольних рухах в історичній ретроспективі: Зб. наук. пр. – Житомир, 2010.
Буравський О. Поляки Волині у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. – Житомир, 2004.
Зваричук Е. О. Римо-католицька церква та польська освіта на Поділлі (друга половина ХІХ – початок
ст.) // Освіта, наука і культура на Поділлі: Зб. наук. пр. – Кам 'янець-Подільський, 2006. – Т. 6.
Надольська В. В. Становлення і розвиток національних освітніх закладів іноземних колоністів у Волинської губернії // Психолого-педагогічні основи гуманізації навчально-виховного процесу в школі та ВНЗ: Зб. наук. пр. – Вип. ІУ – Ч. ІІ. – Рівне, 2003.
Потапенко М. В. Польська національна освіта у Наддніпрянській Україні в добу Центральної ради (березень 1917 – квітень 1918 рр.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //archive. nbuv. gov. ua.
ЦДАГОУ. – Ф. 442. – Оп. 637. – Од. зб. 545.
Лісевич І. Т. У затінку двоглавого орла (польська національна меншина на Наддніпрянській Україні в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.) – К., 1993.
М. М. Польские колонии в Юго-Западнном крае за счет русской казны. – Почаев, 1911.
ЦДАГОУ. – Ф. 276. – Оп. 1. – Од. зб. 418.
Сейко Н. А. Доброчинність поляків у сфері освіти України (ХІХ – поч. ХХ ст.). Київський учбовий округ. – Житомир, 2006.
Меджецький В. Селяни у націотворчих процесах Центральної і Східної Європи у другій половині XIX – на початку XX ст. // Україна Модерна. – 2001. – № 1.
Klemantowicz D., 2іотек Ж. BiЫioteki і аМма м rezyden- cjah роЬкіЛ ziemian па Жоіупі м окгевіе zaborдw // ик- гаіпіса Роїопіса. – Т. 2. – К. ; Житомир, 2008.
Ніколаєнко О. О. Жіноча освіта в середовищі польського населення Південно-Західних губерній Російської імперії в 60-х рр. ХІХ – на початку ХХ ст. //Історичний архів. – Миколаїв, 2008. – Вип. 2.
Завальнюк О. М., Комарніцький О. Б. Подільські бібліотеки наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. // Освіта, наука і культура на Поділлі: Зб. наук. пр. – Кам 'янець- Подільський, 2002. – Т. 2.
ЦДАГОУ. – Ф. 1262. – Оп. 1. – Од. зб. 13.
ЦДАГОУ. – Ф. 274. – Оп. 1. – Од. зб. 677.
С. Е. [Єфремов С. ] Блонский С. А. Народные школы с малорусским языком // Кіевская старина. – 1905. – № 7-8.
Волошенко В. О. Київське товариство грамотності в поширенні «корисних книг» серед селянства Правобережжя // Вісник Прикарпатського університету. – Івано-Франківськ, 2013. – Вип. 23-24.
Перерва В. С. Учні церковнопарафіяльних шкіл Подільської єпархії ХІХ – початку ХХ ст. : спроба спектрального аналізу // Освіта, наука і культура на Поділлі: Зб. наук. пр. – Кам 'янець-Подільський, 2011. – Т. 17.
Павловский И. Ф. Приходские школы в Малороссии и причины их уничтожения // Киевская старина. – 1904.
№ 1.