Тематика профілактичних заходів у реабілітаційній психології

Але потрібно зазначити, що для уникнення вузького професіоналізму, для запобігання професійній деформації особистості стан професійної зацікавленості повинен поєднуватися і протікати на фоні допитливості як спрямованості людини на отримання знань в різних областях культури і життя взагалі, так і загальної інтелектуальної обізнаності. У свою чергу, допитливість тут буде виступати і як риса особистості, і як активний особистісний психічний стан, що виражає потребу в орієнтуванні і пов'язаний з виборчим ставленням до дійсності.

Різноманітність і творчий характер професійної діяльності роблять можливим виникнення у працівника психічних станів, близьких за своїм змістом і структурою до стану творчого натхнення, властивого вченим, письменникам, художникам, акторам, музикантам. Стан творчого натхнення – це складний комплекс інтелектуальних і емоційних компонентів. Він виражається в творчому підйомі; загостренні сприйняття; підвищенні здатності відтворення раніше закріпленого; зростанні потужності уяви; виникненні цілого ряду комбінацій оригінальних вражень; виявів великої кількості думок і легкості знаходження істотного; повній зосередженості і зростанні фізичної енергії, які приводять до дуже великої працездатності, до психічного стану радості творчості і нечутливості до втоми. Цей стан підготовлюється систематичною працею професіонала, його широкими знаннями і тривалими роздумами над конкретною справою. Натхнення професіонала – це завжди єдність його таланту, знань і кропіткої щоденної праці.

Важливе значення для ефективності професійної діяльності має психічний стан готовності до неї загалом і до окремих її елементів зокрема.

В багатьох професіях важливу роль відіграє рішучість як психічний стан готовності швидко прийняти рішення і виконати його. Однак рішучість – це в жодному разі не поспіх, квапливість, необдуманість, зайва самовпевненість. Необхідними умовами рішучості є широта мислення, проникливість, мужність, великий життєвий і професійний досвід, знання, планомірність роботи. Поспішна ж «рішучість», як і нерішучість, тобто психічний стан, що характеризується недоліком психологічної готовності прийняти рішення, що призводить до необгрунтованої відстрочки або невиконання дій, здатні викликати несприятливі наслідки і не раз приводили до життєвих, в тому числі і професійних, помилок.

Поряд з позитивними (стенічними) станами у людини в процесі її життя (діяльності, спілкування) можуть виникати і негативні (астенічні) психічні стани. Наприклад, нерішучість як психічний стан може виникнути не тільки за відсутності у людини самостійності, упевненості в собі, але і у зв'язку з новизною, неясністю, заплутаністю тієї або іншої життєвої ситуації в екстремальних (крайніх) умовах. Такі умови призводять і до виникнення стану психічного напруження.

Можна і треба говорити про стан суто операційного (операторного, «ділового») напруження, тобто напруження, яке виникає як результат складності діяльності (складність сенсорного розрізнення, що виконується, стан пильності, складність зорово-рухової координації, інтелектуальне навантаження тощо) і емоційного напруження, викликаного емоційними екстремальними умовами (роботою з людьми, в тому числі з хворими, правопорушниками тощо).

Необхідно також зазначити, що рішення складних розумових завдань взагалі неможливе без певного емоційного напруження. Емоційне напруження є необхідною умовою продуктивної інтелектуальної діяльності, тому що свідомій оцінці завжди передує емоційна, що виконує функцію попереднього відбору гіпотез. «Емоційне рішення» значно випереджає інтелектуальне рішення, виступаючи як емоційне передбачення знаходження основного принципу вирішення завдань. Виступаючи проти помилкових вербальних (словесних) оцінок, емоції можуть виконувати позитивну функцію «корекції» пошукової діяльності, що приводить до об'єктивно вірних результатів.

Попереднє емоційне переживання ситуації дозволяє людині: а) відчути, що діяльність, яку вона виконує є «її діяльністю»; б) ніби дистанційно оцінювати умови протікання діяльності, що планується, тобто здійснювати так зване попереднє «емоційне планування». Тут навіть негативні емоції можуть виконувати позитивну роль у зв'язку з тим, що відбувається взаємодія «інтелектуальних» (емоційна активізація, що є продуктом інтелектуального процесу) і «ситуативних» (емоційна активація, що породжується загальною ситуацією, в якій протікає інтелектуальний процес) емоцій.

Однак вплив екстремальних умов діяльності може привести до виникнення у людини специфічного стану нервово-психологічного напруження, який називається стресом (з англ. – напруження).

Поняття стресу в сучасній психології є багатозначним. Ним називається як ситуація цього стану, так і він сам. Цим терміном визначають як власне стресові явища, що виражаються в дезорганізації погодження аж до появи нервово-емоційного зриву, так деякі проміжні стани, які точніше було б вважати виявом психічного напруження (а його крайньою формою -стрес). Ось чому іноді описуються випадки, коли незначний стрес викликав прилив сил, активізацію діяльності, мобілізацію всіх сил людини. Родоначальник теорії стресу Г. Сельє у своїх останніх роботах взагалі поділяв стреси на «хороші» (евстрес) і «погані» (дистрес).

Не вдаючись у теоретичні і термінологічні питання, при подальшому викладі під стресом буде розумітися тільки негативний психологічний стан, який погіршує протікання діяльності, тобто те, що в літературі означає дистрес або емоційний стрес. Таким чином, стресом треба вважати тільки таке емоційне напруження, яке в тій або іншій мірі погіршує протікання життєдіяльності, знижує працездатність людини і її надійність в роботі.

Відносно стресу у людини не виникає цілеспрямованих і адекватних реакцій. У цьому полягає основна відмінність стресу від напруженого і важкого завдання, на яке (незалежно