Тематика профілактичних заходів у реабілітаційній психології

Предмет:

Тип роботи:

Реферат

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

формі депресії, коли людина, в зв'язку з блокуванням її цілеспрямованої поведінки, ніби йде в «себе» і стає байдужою до зовнішніх подразників. Фрустрація розуміється у двох планах: як продовження колишньої діяльності через інерцію, коли вона, будучи блокованою, стає некорисною або навіть небезпечною (стереотипність діяльності і рухів) ; і як свого роду прикованість до фрустратора, який поглинає всю увагу (стереотипність сприйняття і мислення). Дія фрустраторів може приводити і до того, що людина підмінює діяльність, що виявилася блокованою, іншою, яка для неї більш доступна або представляється такою.

Якщо у людини часто повторюються фрустрації, то її особистість може набути деформаційних рис, таких як: агресивність, заздрісність, озлобленість (при фрустраціях у формі агресії) або втрата ділового оптимізму і нерішучість (при «автоагресії»), млявість, байдужість, безініціативність (при депресії) ; персеверативність, ригідність (при фіксації) тощо. Частковий же вихід зі стану фрустрації шляхом зміни діяльності приводить до втрати наполегливості, працьовитості, посидючості, організованості, цілеспрямованості.

Говорячи про негативні психічні стани, які можуть виникати у людини в процесі її діяльності і спілкування, необхідно зупинитися на станах персеверації і ригідності. Деякі автори, особливо зарубіжні (Г. Айзенк, Р. Кеттелл та інші), часто об'єднують ці стани, і в них дійсно багато спільного. Однак персеверація – пасивний стан, який виникає через інерцію, нав'язливий, стереотипний, в'язкий; ригідність – більш активний стан, що характеризується опором змінам, близький до упертості. Ригідність – більш особистісний стан, ніж персеверація, показує відношення або установку людини до змін.

Кажучи про шкоду персеверації і ригідності для людини, насамперед, для її мислення, необхідно враховувати, що як надто ригідні, так і надто неригідні (пластичні) люди мають свої труднощі в інтелектуальній діяльності: перші через інертність, «застійність», другі – внаслідок такої «рухливості», яка заважає зберегти необхідні для роботи думки, базисні пункти.

Найважливішими чинниками, що запобігають виникненню негативних психічних станів у людини, є формування і розвиток у неї почуття обов'язку і відповідальності, самоконтролю, мужності, наполегливості, самокритичності, інтелектуальної активності й інших позитивних етичних, характерологічних, інтелектуальних і психофізіологічних якостей, а також оволодіння методами психічної саморегуляції (аутогенне тренування тощо).

2. Основна тематика профілактичних заходів у реабілітаційній психології

Профілактика – це система комплексних державних і громадських, соціально-економічних і медико-санітарних, психолого-педагогічних і психологічних заходів, кінцевою метою яких с попередження захворювання (наркоманії, токсикоманії). Всі профілактичні заходи можна підрозділити на соціальні, соціально-медичні і медичні, які розрізняють за цілями, засобами і ефектом впливу.

Завдання профілактики в системі реабілітаційної психології:

проведення системних та комплексних заходів з профілактики негативних явищ у суспільстві;

використання інноваційних форм соціальної роботи, які здатні ефективно впливати на ціннісні пріоритети підлітків та молоді;

формування позитивної мотивації вчинків, підвищення рівня інформованості молодих людей, їхніх батьків та найближчого оточення.

Отже, під профілактикою маються на увазі перш за все науково обгрунтовані та своєчасно зроблені дії, спрямовані:

на запобігання можливих фізичних, психологічних або соціокультурних колізій у окремих індивідів і груп ризику;

на збереження, підтримку і захист нормального рівня життя і здоров’я людей, сприяння в досягненні ними поставлених цілей і розкритті їх внутрішніх потенціалів.

Профілактична робота проводиться на трьох рівнях:

в межах держави, тобто стосовно всіх громадян;

в колективах і групах;

індивідуально з певною особою.

Як видно, загальна профілактика відповідає й та 2 рівню, а індивідуальна співпадає з третім рівнем. Кожному рівню профілактики притаманний певний комплекс спеціальних заходів, що застосовуються до певних осіб.

Комплексне планування психологічної профілактики – одна з основних форм узгодження діяльності в цьому напрямку державних, господарських органів, суспільних організацій і трудових колективів. Воно є підсумком сумісної розробки різними органами, організаціями і колективами злагоджених планів, що передбачають систему довгострокових і поточних заходів щодо виявлення і усунення причин асоціальної поведінки.

У сучасній практиці розрізняють первинну, вторинну та третинну профілактику. Так, відповідно до класифікації Всесвітньої Організації Охорони здоров’я, профілактика поділяється на первинну, вторинну і третинну.

Первинна профілактика. Найбільш масова та найбільш неспецифічна, її контингент включає загальну популяцію дітей, підлітків і молоді, а метою є формування активного, адаптивного, високо функціонального життєвого стилю, спрямованого на здоров’я. Первинна профілактика є найбільш ефективною. Зусилля первинної профілактики спрямовані не стільки на попередження хвороби, скільки на формування здорового способу життя.

Первинна профілактика має наступні завдання:

удосконалювання, підвищення ефективності використовуваних молодою людиною активних, конструктивних поведінкових стратегій;

збільшення потенціалу особистісних ресурсів (формування позитивної, стійкої Я-концепції, підвищення ефективності функціонування соціально-підтримуючих мереж, розвиток емпатії, внутрішнього контролю власної поведінки і т. д.).

Основними способами реалізації задач первинної профілактики є:

навчання здоровому способу життя: усвідомлення, розвиток і тренування визначених умінь справлятися з вимогами соціального середовища, керувати своєю поведінкою;

надання дітям і підліткам психологічної і соціальної підтримки адекватними підтримуючими системами і структурами.

Виконання задач первинної профілактики повинне здійснюватися спеціально навченими в області профілактики психологами, медичними і соціальними психологами і педагогами.

Первинна профілактика більшою мірою носить інформаційний характер, оскільки спрямована на формування в особистості неприйняття та категоричну відмову від певних стандартів поведінки та негативних звичок. Її змістом є:

надання підліткам та молоді інформації про наслідки асоціальних дій, вживання різних видів алкогольних, наркотичних та токсичних речовин;

роз’яснення правових норм стосовно різних аспектів асоціальної поведінки; популяризація переваг здорового способу життя;

формування у підлітків та молоді навичок культурного проведення дозвілля;

створення умов для самореалізації особистості в різних видах творчої, інтелектуальної, громадської діяльності.

Вторинна профілактика має на меті обмеження поширення окремих негативних явищ, що мають місце в суспільстві чи соціальній групі. Вторинна профілактика серед дітей, підлітків і молоді містить у собі як соціально-психологічні, так і медичні заходи неспецифічного характеру, її контингентом є діти і підлітки з ризикованою поведінкою (бездоглядні діти, діти з кризових сімей, діти вулиці).

За спрямованістю на контингенти ризику вторинна профілактика є масовою, залишаючись при цьому індивідуальною у відношенні конкретної дитини або підлітка.

Метою вторинної профілактики є зміна мало адаптивної дисфункціональної ризикованої поведінки на адаптивну форму поведінки

Вторинна профілактика має наступні завдання:

розвиток активних стратегій поведінки, що допомагає подолати проблему;

підвищення потенціалу особистісних ресурсів.

Виконання програм вторинної профілактики повинно здійснюватися спеціально навченими професіоналами-психотерапевтами, психологами, соціальними працівниками, педагогами і мережею непрофесіоналів – членів груп само- і взаємодопомоги, консультантами. Ефект від програм вторинної профілактики більш швидкий, але менш універсальний і діючий, ніж від первинної.

Третинна профілактика – комплекс соціальних, освітніх та медико-психологічних заходів, спрямованих на відновлення особистісного та соціального статусу людини, повернення її в сім'ю, освітній заклад, трудовий колектив, до суспільно-корисної діяльності. Тому соціально – педагогічна діяльність в межах третинної профілактики зосереджується в різноманітних осередках допомоги особистості: реабілітаційних центрах, дружніх клініках для молоді, анонімних кабінетах, громадських приймальнях.

Третинна профілактика серед дітей, підлітків і молоді є переважно медико-соціальною, індивідуальною і направлена на попередження переходу сформованого захворювання в його більш важку форму, наслідків у вигляді стійкої дезадаптації.

Метою третинної профілактики є максимальне збільшення терміну ремісій. При проведенні третинної профілактики різко зростає роль професіоналів – психотерапевтів, терапевтів, соціальних працівників і психологів, а також непрофесіоналів – консультантів, членів соціально-підтримуючих груп і співтовариств.

Крім цих видів профілактики, розрізняють ще загальну та спеціальну профілактики.

Загальна профілактика полягає у здійсненні попереджувальних заходів, спрямованих на виникнення певних проблем у майбутньому людини (на попередження негативної ризикованої поведінки підлітків).

Спеціальною профілактикою називається система заходів, спрямованих на попередження та локалізацію конкретних негативних явищ в поведінці людей (профілактика підліткового суїциду, профілактика небезпечної статевої поведінки тощо).

Отже, психологічна профілактика в системі реабілітаційної психології є комплексом конкретних заходів, здійснюваних з метою попередження негативних явищ, зменшення їх кількості аж до повного викорінення шляхом виявлення і усунення причин і умов, які сприяють протиправній поведінці.

Список використаних джерел:

Абрамова Г. С. Введение в практическую психологию. – М. : Международная педагогическая академия, 1994.

Карвасарский Б. Д. Медицинская психология. – Л. : Медицина, 1982.

Основи загальної та медичної психології (практикум) / за ред. проф. І. С. Вітенка, проф.. О. С. Чабана. – Тернопіль: «Укрмедкнига», 2003.

Ранер К. Основы реабилитации. – М. : Знание, 1980.

Фролов М. Реабілітаційний фактор життєвого становлення молодого покоління: Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: науково-методичний збірник/Ред. кол. Н. Софій (голова), І. Єрмаков (керівник авторського колективу і науковий редактор), та ін. – К. : Контекст, 2000.