Тенденції розвитку міжрелігійних та міжконфесійних шлюбів в сучасній Україні

У сучасному українському суспільстві також присутні всі відомі в Європі типи організації родини: від шлюбів, що укладаються з волі батьків до вільних стосунків, проте більшість сучасних сімей має нуклеарний характер. Прискорилися процеси трансформації традиційної патріархальної сім’ї, для якої подібні шлюбні союзи були поодинокими і викликали осуд спільноти.

Соціальна природа міжрелігійних та міжконфесійних шлюбів має динамічний характер внаслідок мінливості її елементів, які по-різному проявляються на особистісному або громадському рівнях в залежності від ряду факторів: соціально-політичних, соціально- географічних, соціально-глобальних, соціально-індивідуальних.

В Україні змішані сім’ї неоднорідно локалізуються за територіальною ознакою. В центральних регіонах країни їхня кількість відносно однакова. Проте кількість міжрелігійних та міжконфесійних шлюбів зростає на приграничних територіях і в традиційно поліетнічних регіонах країни.

Проблема міжконфесійних шлюбів актуалізувалася на тлі релігійного відродження України.

Зростання кількості міжрелігійних та міжконфесійних шлюбів в пострадянський період корелюється, на нашу думку, з демократизацією державно-конфесійних відносин, прийняттям законодавчих актів, які гарантують свободу віри і розширюють спектр релігійної діяльності, легалізацією діяльності релігійних деномінацій, заборонених в радянський період. Для України – це, в першу чергу, греко-католики, а також протестантські Церкви (баптисти, адвентисти, п’ятидесятники, свідки Єгови тощо), в тому числі й численні релігійні місії іноземного походження.

Важливимчинникомзростаннякількості міжрелігійних шлюбів в Україні стала реінтеграція в український соціум кримських татар (і відповідно – ісламу), яка загострила проблему міжрелігійних міжетнічних шлюбів в Криму та на Сході України. Фактично, в рамках таких шлюбних союзів відбувається взаємодія Європейської та Східно- азіатської культур, кожній з яких властивий свій тип сім’ї та релігійної ідентичності.

У християнстві, особливо в західних регіонах країни, зі скасуванням заборони на релігійну діяльність греко- католиків і представників багатьох протестантських церков, загострився ряд проблем, пов’язаних з укладенням шлюбів між представниками різних християнських конфесій.

В сучасній Україні релігійними факторами збільшення кількості міжрелігійних та міжконфесійних шлюбів, на нашу думку, є:

• руйнування в радянський період релігійного устрою сімейного життя;
• розрив традиції сімейного релігійного виховання дітей;
• порушення внутрішньосімейного процесу трансляції релігійних цінностей між поколіннями.

Теоретична інтерпретація феномена міжрелігійних та міжконфесійних шлюбів, на нашу думку, передбачає поділ його соціальної природи три складові: культурний зміст, державне розуміння, релігійний зміст, комплексне вивчення яких детально розкриває специфіку цих шлюбних союзів, їх відмінності від інших форм шлюбу.

Соціальними факторами, що сприяють зростанню числа таких шлюбів в пострадянській Україні, ми вважаємо наступні:

• розширення міжнародних контактів;
• економічні та соціальні трансформації;
• дестабілізація и погіршення соціальних умів життя;
• погіршення демографічної та гендерної ситуації;
• трудова міграція.

Якщо в радянський період переважна більшість міжрелігійних та міжнаціональних шлюбів відбувалося між громадянами союзних Республік в рамках СРСР, то в пострадянський період значне число таких шлюбів укладається з іноземцями, а їх географія охоплює весь світ. Зазначений процес фіксує чітко виражену трансформацію гендерного підтексту шлюбних відносин. Якщо за радянських часів ініціатором міжетнічного і міжрелігійного шлюбу виступав, як правило, чоловік, який «привозив дружину» з місця навчання, армійської служби чи роботи в рамках величезній території багатонаціональної держави, то в пострадянський період в Україні, як і на всій території колишнього СРСР (включаючи навіть мусульманські середньоазіатські держави), ініціаторами подібних шлюбів стають жінки.

Українські жінки стали сприйматися в світі як «національне багатство» своїх країн і користуються стійким попитом на «світовому ринку наречених». Наукове осмислення цієї проблеми значно відстає від її суспільного резонансу. Позитивні наслідки цього бачаться в розширенні шлюбного вибору для українських жінок, що може компенсувати кількісний і якісний недолік чоловіків у нашій країні. Позитивний характер подібні шлюби матимуть у разі асиміляції іноземних чоловіків з релігійними традиціями, національною культурою і соціальною дійсністю України, що передбачає знання української та / або російської мови дружини і постійне проживання сім’ї на території України, коли наші жінки будуть залишатися на батьківщині і виховувати там своїх дітей, що має сприяти демографічному процесу й збереженню національної культурної спадщини. Однак, поки міжнаціональні та міжрелігійні шлюби з іноземним партнером мають безперечну тенденцію до еміграції жінок, що негативно впливає на процеси соціального відтворення і національно-культурного самозбереження суспільства в цілому. Міжнаціональні та міжрелігійні шлюби з іноземним партнером з позиції соціального відтворення в цілому мають певні негативні і позитивні соціальні наслідки в сучасному українському суспільстві. Негативні наслідки виражаються у втраті людських ресурсів, розмиванні української культурної спадщини, що в підсумку призводить до виродження генофонду українців як нації.

Українська держава офіційно ніяк не реагує на збільшене число шлюбів з іноземцями, політики та громадськість періодично намагаються сформувати негативну громадську думку по відношенню до «вивезення» жінок за кордон, попереджають про факти дискримінації і навіть сексуального рабства. Хоча вчені застерігають про наслідки досить масового виїзду жінок репродуктивного віку для генофонду нації, демографічної ситуації, збереження культури тощо.

У процесі дослідження і порівняння шлюбів в авраамічних релігіях ми виходимо з уявлення про те, що кожна культура породжує певну нормативну