Теоретичні підходи до проблеми соціально-психологічної адаптації п'ятикласників до навчання в середній школі

Період навчання в 5-му класі співпадає з розвитком підліткового періоду або його ще називають “середньо-шкільним”. У цей час під впливом інтенсивного функціонування залоз внутрішньої секреції збільшується збудженість центральної системи підлітка, що виявляється у підвищеній дратівливості, надмірній образливості, нестриманості.

Цей віковий період відрізняється бурхливим перебігом емоцій, раптовими змінами емоційних станів, переживань, настроїв, переходами від піднесення до нестриманості, галасливості, від надмірної рухливості до спокою, байдужості. У динаміці емоцій проявляються стосунки підлітка з близькими людьми, колективом, успіхи в діяльності. До раптових змін настрою можуть призвести погана оцінка, розчарування в другові, неуважність дорослих до інтересів і почуттів, не тактовий спосіб втручання в його емоційне життя. Колектив має важливе значення у формуванні особистості підлітка. Бажання зайняти своє місце в колективі, бути лідером, помітним або малопомітним виконавцем, активним або пасивним, діяти заради колективу або себе є виявом внутрішніх, недостатньо усвідомлених позицій дитини.

В свою чергу відбувається значний розвиток психіки та пізнавальних процесів. Навчання залишається основним видом діяльності; проте зазнає значних змін в організації, змісті. Воно харатеризується довільністю, зростанням активності й самостійності, зміною пізнавальних і соціальних мотивів навчання. Навчання вимагає як мимовільних, так і довільної уваги, сприяє зростанню обсягу уваги, вдосконаленню уміння розподіляти і переключати її. Для підлітків характерним є прагнення виховувати в собі здатність бути уважнішими, елементи самоконтролю й саморегуляції. Пам'ять набуває більшої логічності, довільності й керованості. Розширюється і поглиблюється пізнавальні інтереси учнів, більш вибірковим стає інтерес до навчальних предметів.

 Основним у мовному розвитку підлітків є вдосконалення уміння користуватись мовою як засобом спілкування. У здатності користуватися словом, зовнішнім мовленням підлітки вбачають свою інтелектуальну силу, ознаку свого авторитету в колективі.

Адаптація є властивістю будь-якого живого організму. Однак людина - це не просто живий організм, а перш за все складна біосоціальна система. Тому при розгляді проблем адаптації людини доцільно виділити три функціональних рівня: фізіологічний, психічний і соціальний. Вирішальну роль у процесі підтримки адекватних відносин у системі «індивідуум-середовище", у ході якого можуть змінюватися всі параметри системи, відіграє психічна адаптація .

Психічну адаптацію розглядають як результат діяльності цілісної самокерованої системи на рівні «оперативного спокою», підкреслюючи при цьому її системну організацію. Але при такому розгляді картина залишається неповною. Необхідно включити у формулювання поняття потреби. Максимально можливе задоволення актуальних потреб є, таким чином, важливим критерієм ефективності адаптаційного процесу.

Отже, психічну адаптацію можна визначити як процес встановлення оптимальної відповідності особистості і навколишнього середовища в ході здійснення властивої людині діяльності, який (процес) дозволяє індивідууму задовольняти актуальні потреби і реалізовувати пов'язані з ними значимі цілі, забезпечуючи в той же час відповідність максимальної діяльності людини, його поведінки, вимогам середовища.

Психологічний зміст адаптації або її корисність для соціалізується суб'єкта може полягати в позбавленні від почуття страху, самотності або скорочення термінів соціального навчання (навчання), коли, спираючись на громадський або групової досвід, людина позбавляється від необхідності проб і помилок, відразу вибираючи більш відповідну програму поведінки. Можливо, що причиною адаптації є і її корисність для групи, яка зацікавлена в збереженні своєї чисельності, а також стабільності психологічної структури. Для цього група заохочує і підкріплює такі форми поведінки людини, що не суперечать її нормам і традиціям. Чи діє одна з названих причин або їх сукупність або існують інші детермінанти процесу соціальної адаптації в психології і соціології, поки емпірично не встановлено. Можна розсудити лише гіпотетично, стверджуючи, що причиною соціальної адаптації є корисність адаптивних змін для самого суб'єкта або групи, до складу якої він входить.

Ефективність психічної адаптації прямо залежить від організації мікросоціальної взаємодії. При конфліктних ситуаціях в сімейному чи виробничій сфері, утрудненнях у будівництві неформального спілкування порушення механічної адаптації відзначалися значно частіше, ніж при ефективному соціальній взаємодії. Також із адаптацією безпосередньо пов'язаний аналіз чинників певної середовища чи оточення, оцінка особистісних якостей оточуючих як чинника залучає в переважній більшості випадків поєднувалася з ефективною психічною адаптацією, а оцінка таких же якостей як чинника відразливого - з її порушеннями.

Оскільки адаптація - це процес реалізації здатності організму регулювати свої параметри таким чином, щоб утримувати їх в межах функціонального оптимуму, то головним критерієм їх класифікації служить характеристика регуляторної системи, яка відповідальна за розглянутий адаптаційний процес. Адаптаційні здібності організмів, що знаходяться на різних рівнях філогенезу, розрізняються через просунутості їх регуляторних систем.

Психофізіологічна адаптація є суцільним процесом, який, поряд із власне психічною адаптацією (тобто підтримкою психічного гомеостазу), включає в себе ще два аспекти:

• оптимізацію постійного