Теоретико-методологічні засади розвитку професійної компетентності педагогічних кадрів в умовах післядипломної педагогічної освіти

 

 

Стаття містить результати застосування системного підходу до формування кадрового потенціалу навчальних закладів системи післядипломної освіти з урахуванням основних підходів, напрямів і технологій організаційно-функціонального оновлення кадрових структурних підрозділів через ефективне використання сучасних наукових підходів, ідей філософії людиноцентризму, форм і методів кадрової роботи.

Ключові слова: система післядипломної педагогічної освіти, навчальний заклад, кадровий потенціал, функціональна цілісність системи, кадрова служба

Відкритість інтеграційним процесам світового співтовариства сформувала нові зовнішнє й внутрішнє середовища функціонування системи післядипломної педагогічної освіти (СППО). Нині простір людського буття постає в зовсім інших вимірах. Входження України в західноєвропейську цивілізацію відкриває не тільки можливості добробуту і благ, а й можливості ускладнення буття людини, що посилює увагу до неї, тим більше враховуючи сучасну ситуацію. На порозі третього тисячоліття Україна впритул підійшла до трансформаційної межі, і пульс змін відчувається сьогодні як ніколи раніше. Соціальні, політичні, економічні процеси утворюють нові смислові ланцюги, структура яких в кожному окремому випадку начебто зрозуміла, але загальний зміст – прихований.

Сучасний простір соціокультурного буття людини сповнений проблем та суперечностей, з якими раніше їй мати справу не доводилося. В період становлення суспільства знань, завдяки яким відбувається становлення нових динамічно стрімких цивілізаційних вимірів, сповнених не прогнозованими викликами, актуалізується потреба становлення планетарного комунікативного простору, енергії інтелекту й інноваційного мислення кожної особистості. Звідси постає проблема пріоритету сучасної філософії освіти – людиноцентризму, який акцентує увагу на особистісних цінностях, способах і можливостях їх реалізації [3; 8].

Водночас приєднання України до загальноєвропейського Болонського процесу сприяє уніфікації процедури підготовки кваліфікованих кадрів, зокрема таких, що в майбутньому займатимуться науково-педагогічною діяльністю. Рівень сформованості кадрового потенціалу СППО є одним із факторів підвищення інтелектуального й освітнього-культурного рівнів освітньої галузі. Проте наявність складних науково-теоретичних і практичних проблем кадрового, фінансового й матеріально-технічного забезпечення вищої школи ускладнили умови її діяльності й розвиток.

Процеси інтеграції освіти і науки, спрямовані на кадрове забезпечення СППО, є стохастичними й залежать переважно від поточних політичних, адміністративних та економічних чинників без урахування внутрішніх потреб та перспектив такого розвитку самих навчальних закладів. Для розв’язання цього завдання, на нашу думку, необхідно побудувати гнучку, адекватну систему формування кадрового потенціалу цих навчальних закладів, здатну не лише ефективно реагувати на зовнішні виклики, а й забезпечувати перспективні напрями науково-технологічного розвитку власного персоналу через організаційно-функціональне оновлення кадрових структурних підрозділів і підвищення ефективності управлінських процесів.

За цих умов система післядипломної педагогічної освіти, на нашу думку, має зазнати структурної та змістової трансформації в напрямі формування власного кадрового потенціалу, зокрема: оновлення системи продукування знань (магістратури, аспірантури, докторантури) ; підвищення ефективності застосування сучасних кадрових технологій; забезпечення комфортних умов науково-дослідницької діяльності; визначення змісту післядипломної освіти відповідно до пріоритетних європейських тенденцій науково-технологічного розвитку тощо. Водночас, на нашу думку, необхідно якісно розвивати соціально-трудові, матеріально-технічні, структурно-функціональні та інші складові її потенціалу.

Реалізація такого системного підходу зумовлює виключну увагу адміністрації навчальних закладів до ефективного управління організаційно-технологічними потенційними змінами, а особливо до алгоритмів їх упровадження. Це гармонізує формування кадрового потенціалу цих навчальних закладів з урахуванням досвіду розвинених європейських країн, історичних та національних особливостей розвитку нашої країни, дасть змогу використати переваги сучасної системи підвищення кваліфікації, створить можливості для впровадження оптимальної моделі навчання науково-педагогічних працівників упродовж активного професійного життя [6; 7].

Потенціал навчального закладу – це складна, динамічна, поліструктурна соціально-педагогічна система, що має певні закономірності розвитку, від уміння використання яких вирішальною мірою залежить ефективність функціонування навчального закладу, темпи та якість його зростання. Він характеризується чотирма основними рисами, а саме:

реальними можливостями в тій чи іншій сфері науково-педагогічної діяльності, причому не тільки реалізованими, а й нереалізованими з будь-яких причин;

можливостями, що здебільшого залежать від наявності ресурсів і резервів, не завжди залучених до продуктивної діяльності персоналу;

не тільки наявними можливостями, а й навичками різних категорій персоналу його використання з метою вироблення високоякісних освітніх послуг і продуктів, накопичення інтелектуального капіталу та забезпечення ефективного функціонування та сталого розвитку навчального закладу;

рівнем і результатами реалізації потенціалу, які визначаються формою і методами професійної діяльності персоналу, адекватними його організаційній структурі.

З урахуванням тенденцій цивілізаційного поступу суспільства і стратегічних напрямів національного розвитку актуальною залишається проблема формування ефективної системи забезпечення якісного зростання кадрового потенціалу навчальних закладів СППО (далі навчальних закладів). Нинішній етап розвитку цих навчальних закладів свідчить про необхідність використання нових теоретичних підходів і прикладного інструментарію, які унеможливлюють невизначеність впливу динамічного ринкового середовища та забезпечують своєчасну адаптацію до потенційних змін. Спираючись на виявлені основні тенденції розвитку кадрового потенціалу навчального закладу, можна стверджувати, що модель його формування визначається:

обсягом та якістю наявних у нього ресурсів, зокрема кількістю зайнятих працівників, основними виробничими і невиробничими фондами, фінансовими та нематеріальними ресурсами (ліцензіями, інформацією, технологією) ;

можливостями керівників і науково-педагогічних працівників створювати певні види освітньої продукції (їхнім освітнім, кваліфікаційним, психофізіологічним та мотиваційним потенціалом) ;

можливостями менеджменту оптимально використовувати наявні ресурси (професійною підготовкою,