Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Теорія і практика публічного мовлення

Предмет: 
Тип роботи: 
Лекція
К-сть сторінок: 
7
Мова: 
Українська
Оцінка: 
7.1 Особливості публічної (ораторської) мови
7.2 Види і жанри публічних виступів
7.3 Риторичний канон. Способи підготовки до публічного мовлення
7.4 Структура професійної публічної промови
 
7.1 Особливості публічної (ораторської) мови
 
Публічною вважається мова, адресована широкому загалу. Одним із її різновидів є ораторська мова, що функціонує як форма живого спілкування промовця з аудиторією слухачів з метою впливу на неї і переконання.
Риторика (красномовність), або ораторське мистецтво, виникла в Стародавній Греції. Вона вважалася мистецтвом і була вагомою  частиною  суспільного  життя.  Греки  поділяли  риторику  на  три  галузі:  судову, політичну й урочисту. До нашого часу дійшли імена відомих античних ораторів Сократа, Платона, Аристотеля, Демосфена, Цицерона.
Найвідомішими ораторами Київської Русі були митрополит Іларіон (його найвідоміша проповідь  –  “Слово про закон і благодать”) та Кирило Туровський.
У  17–18  столітті  курс  риторики  викладався  в  Києво–Могилянській  академії,  яка,  будучи  національним закладом, орієнтувалася на найпрогресивніші здобутки європейських університетів. Ім'я академії пославили такі видатні ритори, як Григорій Сковорода, Феофан Прокопович, Михайло Ломоносов.
Зараз в Україні існує нагальна потреба відновлення національних риторичних традицій  –  традицій публічного мовлення –  в суспільно–політичній, науковій, професійній та інших сферах.
Наука красномовства, ораторське мистецтво, або іншими словами – теорія виразного мовлення, вивчає найбільш ефективні способи його побудови. На Заході її називають  теорією  і практикою  комунікації  (США), теорією мовного існування людини (Японія), неориторикою (Бельгія) тощо, а держави вкладають значні кошти в її розвиток з метою формування національного інтелекту як найціннішого ресурсу.
Як зазначає українська дослідниця проблем риторики Г.Сагач, змістовий план риторики можна виразити в такій формулі: Р = К + А + С + Т + М + ЕК = СА,
де Р – риторика;
К – концептуальний закон, який формує й розвиває в людини уміння всебічно аналізувати предмет дослідження і вибудовувати систему знань про нього (задум і концепція);
А – закон моделювання аудиторії, що формує й розвиває вміння системно вивчати три групи ознак, а саме: соціально-демографічні, соціально-психологічні, індивідуально-особистісні, які визначають "портрет" будь-якої аудиторії;
С – стратегічний закон, який формує й розвиває в людини вміння розробляти програму діяльності на основі створеної концепції (К) з урахуванням психологічного портрета аудиторії (А);
Т – тактичний закон, який формує й розвиває вміння працювати з фактами та аргументами, а також активізувати мисленнєву діяльність аудиторії, тобто створювати атмосферу інтелектуальної й емоційної співтворчості;
М – мовленнєвий закон, який формує й розвиває в людини вміння володіти мовленням ("одягати" свою думку в словесну форму);
ЕК – закон ефективної комунікації, що формує й розвиває вміння встановлювати, зберігати й закріплювати контакт з аудиторією як необхідну умову успішної реалізації продукту мисленнєвої діяльності;
СА – системно-аналітичний закон, що формує й розвиває в людини вміння робити висновки з помилок і нарощувати цінний життєвий досвід, а також вчить оцінювати інших.
Аналізована формула риторики становить собою цілісну систему, у якій кожний компонент зумовлює й доповнює інший, причому всі компоненти розташовані в суворій логічній послідовності. Таким чином, закони риторики,  представлені  в  риторичній формулі,  відбивають системність мисленнєво-мовної  діяльності  (що  – навіщо – як), а від результатів цієї діяльності залежить успіх будь-якої іншої.
Ознаками публічної (ораторської) мови є наявність у ній:
а) логосу (грец. logos – слово, думка) – мова виражає думку, іде від розуму й звертається до нього;
б) етосу (грец. ethos – звичай, характер) – морально-етичні якості;
в) пафосу (грец. pathos – біль, страждання, пристрасть) – натхнення, викликане глибокою переконаністю автора.
Особливості публічного мовлення пов'язані насамперед з тим, що звернення до великої аудиторії створює специфічну атмосферу –  атмосферу офіційності й особливої відповідальності за сказане.
Промовець повинен дотримуватися ряду вимог, зокрема пов'язаних із його поведінкою:
–  природність, позбавлена штучності;
–  доброзичливість, повага, теплота у ставленні до слухачів;
–  зосередженість, серйозність оратора;
–  глибока внутрішня переконаність;
–  відповідна інтонація, міміка, жести.
 
7.2 Види і жанри публічних виступів
 
Розрізняють такі види публічного мовлення:
1)  соціально – політичне (політична доповідь, промова, політичний огляд, ділова доповідь, промова);
2)  академічне (наукова доповідь, лекція, наукове повідомлення, огляд, виступ у науковій дискусії);
3)  судове (звинувачувальна та захисна промова);
4)  урочисте (ювілейна, вітальна промова, виступ на прийомі);
5)  церковно – богословське (проповідь, звернення до пастви).
У професійному спілкуванні залежно від змісту, призначення, способу виголошення та обставин спілкування виділяють такі найпоширеніші жанри публічних виступів: доповідь, промова, лекція, виступ у дискусії.
Доповідь  –  це значний за обсягом документ, призначений для усного виголошення, який обов'язково містить певні висновки і пропозиції. У доповіді наявний значний фактичний матеріал (тому її тези часто пропонують слухачам заздалегідь); вона, як правило, розрахована на підготовлену аудиторію. Текст доповіді може бути предметом обговорення, зазнавати критики, доповнюватися новими положеннями тощо. Різновиди доповіді: ділова, політична, звітна, наукова.
Промова  –  це невеликий (до 10 – 15 хв) усний виступ, що має на меті висвітлення певної інформації, вплив не тільки на розум, а й на волю й почуття
Фото Капча