Теорія і практика публічного мовлення

Лекція  –  це публічний виступ, основним призначенням якого є пропаганда наукових знань. Лекція містить науково доведену й перевірену інформацію, визнану в науковому світі. Лекції різноманітні за своїм змістом і формою викладу. Залежно від слухацької аудиторії розрізняють два основні типи лекцій: популярні (розраховані на непідготовленого слухача) й академічні (розраховані на слухача, який має певний рівень знань).

Виступ у дискусії  –  це лаконічний (до 2 – 5 хв), чітко аргументований виклад певного погляду на проблему. Виступ найчастіше не готується завчасно і є спонтанною мовною реакцією на щойно почуте на зборах, нараді, семінарі, науковій конференції тощо. Полемічність, стислість, точність і чіткість формулювань  –  основні риси виступу.

 

 

Риторичний канон – це загальні правила риторичної науки, які стосуються підготовки будь-якої промови. В

античному риторичному каноні виділено такі етапи роботи над промовою:

- інвенція, або винайдення. На цьому етапі формують задум, визначають тему, ідею, мету, вибудовують концепцію, збирають, систематизують і критично осмислюють необхідний для майбутньої промови матеріал, досягають максимальної обізнаності в темі;

-  диспозиція, або розташування. Автор промови обмірковує  матеріал,  структурує  його,  пов'язує деталі,

готує коментарі до матеріалу;

-  елокуція, або словесне оформлення думки. У цій частині здійснюється перша редакція ключових слів,

стилістичне оформлення основної частини, формування вступу і кінцівки, остаточна редакція тексту;

-  меморія, або запам'ятовування. На цьому етапі необхідно запам'ятати написаний текст,  можливо,  навіть вивчити його напам'ять і спробувати опанувати його риторично, тобто виділити місця, де необхідні паузи, модуляції голосу, невербальна підтримка тексту та інші елементи індивідуального ораторського стилю;

-  акція, або публічне виголошення промови. Тут важливі інтонування тексту, темп мовлення, дихання, тембр голосу  і  його   звучність,   дикція,   володіння   орфоепічними  навичками  вимови  звуків  і   звукосполучень, структурно-інтонаційне та логічне наголошування, використання жестів, міміки, поза промовця, його манери, зовнішність, контакт із аудиторією тощо;

-  релаксація, або ослаблення напруження, самоаналіз власних успіхів та невдач.

У професійній діяльності вибір способу підготовки до публічного виступу залежить від багатьох чинників: досвіду оратора, складності теми, ситуації мовлення, рівня володіння матеріалом, специфіки аудиторії тощо. Окреслимо основні етапи підготовки до виголошення публічного виступу (залежно від вищеназваних чинників підготовка може бути завершена на будь – якому етапі):

1) обдумування теми;

2) підбір матеріалів, літератури, ілюстрацій тощо, опрацювання їх (підготовка виписок  –  цитат із зазначенням джерела; укладання конспекту (дослівного, реферативного або комбінованого);

3) систематизація матеріалу;

4) складання плану виступу або розгорнутого плану, який містить ключові слова, цифрові дані, дати, власні назви, складні для запам'ятовування;

5)написаннятезвиступу–найважливішихположень,якімаютьбутиобґрунтовані, доведені, проілюстровані;

6) написання повного тексту виступу;

7) коригування написаного тексту:

- довгі речення слід замінити короткими або поділити;

- вставити риторичні запитання, які збагатять інтонацію, пожвавлять виклад, змусять стежити за ходом думки;

- смислові зв'язки між частинами промови треба виразити словами: по – перше..., по – друге..., з одного боку..., а з другого..., отже..., таким чином...;

- потрібно постійно називати предмет думки;

- слід визначити, де потрібні паузи;

- увести в текст звертання до слухачів;

8) пробне читання промови вголос.

 

 

Професійне публічне мовлення ефективне лише за наявності чітких смислових зв'язків у викладі думки. Плутане, непослідовне мовлення справляє негативне враження на аудиторію і перешкоджає досягненню поставленої мети. Тому публічну промову слід обов'язково заздалегідь обміркувати і чітко структурувати.

Структура професійної публічної промови – закономірне, мотивоване змістом і задумом розміщення всіх частин виступу і доцільне їх співвідношення; система організування матеріалу.

Незалежно від виду промови, у її структурі виділяють три частини, які мають певні функції: вступ, основну частину, висновок. Крім цих структурних елементів, які становлять класичну схему, що сформувалася ще в античні часи, промова містить зачин і кінцівку (див. таблицю).

Структура професійної промови

Структурний елемент

Функції структурного елемента

ЗачинЗаінтригувати слухачів

 

Вступ

 

Зацікавитипроблемою,умотивуватиїїважливість,створити необхідний настрій

 

Повідомити тему, описати мету

 

Наголосити на специфіці теми, її актуальності

 

Основна частина

 

Повідомити інформацію Обґрунтувати власний погляд Спростувати погляди опонентів

Переконати слухачів, спонукати до конкретних дій

 

Висновок

 

Підсумувати сказане, узагальнити думки

 

Підсилити зацікавленість предметом розмови

 

Закріпити враження від розмови

 

КінцівкаВплинути на емоційну та інтелектуальну сферу слухачів

 

Зачин промовця має заінтригувати слухачів. Цього можна досягти майстерно вибудуваним початком промови. Найчастіше це етикетні формули, стисла розповідь про якийсь випадок, парадокс, пов'язані з темою промови. Особливості  зачину визначаються  темою  виступу  й  аудиторією.  Продуманий  зачин  створює  чітке  уявлення слухачів про ставлення оратора до них, напрям і тему виступу.

Вступ покликаний психологічно підготувати слухачів до