Теорія та практика професійної підготовки сучасного вчителя іноземної мови для початкової школи

Проаналізувавши стан сучасної теоретичної розробки поняття «інновація» в педагогіці, бо саме воно є ключовим, ми прийшли до висновку, що немає єдиного підходу до тлумачення цього поняття серед науковців, практиків, педагогів, представників управлінської сфери. Фахівцями висловлюються різні точки зору, іноді диаметрально протилежні. Це призводить до неоднозначного розуміння одних і тих самих педагогічних явищ, розбіжностей в трактуванні сутності та закономірностей інноваційних процесів, шляхів їх практичної реалізації, і, як результат, наукової ефективності впровадження досягнень педагогічної інноватики в сучасній школі, вищому навчальному закладі.

Якщо «інновація» – слово латинського походження (in – в, novus – новий) і буквально означає «нововведення, змінювання, оновлення», то в самому загальному розумінні інновація – це нововведення, привнесення нового в будь-яку систему. Таким чином, педагогічна інновація – це привнесення нового в педагогічну систему.

Виходячи з сутності інновації, остання передбачає процес створення (відтворення) чогось нового. Це «нове» отримало досить конкретну назву «новація». Тому «інновацію» можна визначити як процес, предметом якого виступають новації (ідеї, способи, засоби, форми, технології, цілісні педагогічні системи). Таким чином, поняття «інновація» більш широке ніж «новація» або «новий засіб».

Отже, інновацію можна розуміти як створення нового в конкретній діяльності, що управляється людиною і що має конкретний результат.

Інновація може стосуватись як окремих структурних елементів діяльності, так і її в цілому. В першому випадку інновація свідчить про удосконалення, оптимізацію діяльності. В другому – про її якісне перетворення. Інновація характеризує професійно-педагогічну діяльність як ту, що знаходиться в стані розвитку і якісних змін, що удосконалюється. При чому, змінюватися та розвиватися можуть і цілі, і засоби, і способи здійснення цієї діяльності. Інноваційність навчально-виховного процесу виступає результатом, наслідком, який виникає завдяки інноваціям в професійно-педагогічній діяльності.

В сучасній психолого-педагогічній науці важливим критерієм праці вчителя (результатом його педагогічної діяльності) вважають успішність діяльності його учнів, яка визначається їхньою інтелектуальною, моральною, трудовою, політичною, естетичною, фізичною зрілістю (Ю. К. Бабанський, В. В. Краєвський, Н. В. Кузьмина, А. К. Маркова, Ю. М. Кулюткін та ін.).

Таким чином, можна сказати, що головна стратегічна лінія діяльності викладача, вчителя – формування особистості студента, учня. Оцінка цієї діяльності залежить від ефективності просування учнів, студентів у розвитку головних сфер особистості. Це ефективність розвитку мотиваційно-ціннісної сфери особистості учня, студента (розвиток його переконань, інтересів, спрямованості), ефективність розвитку пізнавально-логічної сфери особистості учня, студента (розвиток його уявлень про навколишній світ, логічних операцій і методів, інтелектуальних прийомів пізнавальної діяльності), ефективність розвитку операціональної сфери (розвиток уміння регулювати практичну діяльність, використовувати знання для розв'язання життєвих завдань).

Отже, засадовими критеріями оцінки результативності професійно-педагогічної діяльності вчителя, викладача є показники сформованості відповідної регуляторної основи діяльності учня, студента. Ці показники визначають здатність учня, студента до самостійного керування власною діяльністю, собою як її суб'єктом.

Вище викладене дає змогу сформулювати професійно-педагогічну діяльність, як діяльність учителя, змістом якої є таке керівництво діяльністю учнів у навчально-виховному процесі, яке забезпечує, перш за все, розвиток головних сфер їхньої особистості.

Інноваційну педагогічну діяльність можна визначити як активну, творчу діяльність вчителя, викладача, націлену на прогресивні зміни в змісті та керівництві навчально-виховним процесом, і яке забезпечує сприятливими умовами для розвитку та самореалізації учня, студента.

Інноваційну спрямованість педагогічної діяльності зумовлюють соціально-економічні перетворення, які вимагають відповідного оновлення освітньої політики, прагнення вчителів до освоєння та застосування педагогічних новинок, конкуренція загальноосвітніх, вищих закладів освіти, яка стимулює пошук нових форм, методів організації навчально-виховного процесу.

Стрижнем інноваційних процесів в освіті є впровадження досягнень психолого-педагогічної науки в практику вивчення, узагальнення та поширення передового педагогічного досвіду.

Заданими сучасних соціологічних досліджень, кожний п'ятий вчитель зорієнтований на звичні способи діяльності і з недовірою ставиться до інновацій. Можна зробити припущення, що до ідеї про необхідність інноваційної діяльності педагог повинен прийти через незадоволеність власною педагогічною діяльністю у межах традиційного педагогічного процесу. Тільки випробувавши себе в різних моделях навчання і виховання, педагог може обрати ті педагогічні методи, прийоми, способи роботи, які адекватні його особистісній і професійній спрямованості.

Зрозуміло, що підготовка педагога нового типу повинна починатись якомога раніше. Однак, враховуючи, по-перше, що професія педагога – масова, а по-друге, що в умовах сучасної системи навчальних закладів освіти різного підпорядкування і рівня підготовки фахівців, здійснити загальні вимоги по відбору майбутніх студентів досить складно, то головний зміст роботи по підготовці сучасних педагогів, здатних працювати по-новому, мають виконувати викладачі коледжів, інститутів, університетів.

Наше дослідження показало, що в процесі навчання та виховання студент повинен бути активним, що забезпечується формуванням позитивних мотивів, що спонукають його до діяльності. Викладачу необхідно програмувати не тільки навчально-виховний матеріал, але і діяльність студента, переслідуючи цим досягнення цілей формування певних якостей і властивостей його особистості (із залученням індивідуального та диференційованого підходу). Придбані знання, вміння, навички і властивості, за нашим припущенням, повинні бути застосовані в майбутній професійній діяльності вчителя іноземної мови у початковій школі.

«Якраз активна практична діяльність формує багатство ставлення студента до навчання, до колективу, до себе, завдяки чому розвивається особистість майбутнього спеціаліста», - як зазначають М. І. Дьяченко та Л. А. Кандибович [2].

Творча діяльність студента починається з репродуктивної діяльності і проходить ряд стадій. Найвищий рівень творчої активності студентів виявляється там, де вони самостійно ставлять проблему, знаходять шляхи її вирішення, вибирають оптимальний варіант. Цьому сприяють інтерактивні ситуативні та комунікативні вправи, проблемні завдання, рольові та ділові ігри, «мозкові штурми», підготовка індивідуальних, групових та колективних проектів, дискусій та ін.

Під час інтерактивного навчання студенти вчаться бути демократичними, гуманними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення.

Інтерактивне навчання – це активне навчання, в ході якого відбувається постійна, активна взаємодія всіх учасників. Це також співнавчання, взаємонавчання (парне, групове, колективне) у співпраці, де і студент, і викладач є рівноправними суб'єктами навчання.

На думку Ф. Ф. Янушкевича, майстром (ідеалом вчителя) може вважатися добре навчаючий (за «технологічним процесом») учитель. Він вважає, що мета навчання, все – повинно бути поставлено на службу цій меті [7].

Ми також впевнені, що майбутнє за системою технологічного навчання.

Це також доводять результати нашого дослідження. Структура інтерактивних уроків, які наші студенти готують та проводять під час педагогічної практики, технологічно розроблена. Кожен елемент уроку має своє завдання, мету, методику проведення. Технологічна грамотність, на нашу думку, надає студенту – майбутньому вчителю – впевнено почувати себе в професійній діяльності, швидше адаптуватись в умовах сучасної школи.

Але велика кількість проблем постає перед нами, іншими педагогами в умовах інноваційного режиму підготовки майбутніх спеціалістів. Це і поєднання інноваційних програм з існуючими державними програмами навчання та виховання, і співіснування різних педагогічних концепцій та теорій, потреби в нових методичних розробках, і пристосування нововведень до нових умов, що з'являються, та багато інших.

Вище викладеним не вичерпується питання теорії та практики підготовки вчителя іноземної мови для початкової школи.

 

 

1.Амонашвілі Ш. О. До школи – у шість років // Педагогічний пошук. – К. : Рад. шк., 1988. – 496 с

2.Дьяченко М. И., Кандыбович Л. А. Психология высшей школы: Учеб. пособие для вузов. – 2-е изд., перераб. и доп. – Мн. : Изд-во БГУ, 1981. – 383 с.

3.Психолого-педагогический словарь для учителей и руководителей общеобразовательных учреждений. – Ростов н/Д. : Изд-во «Феникс», 1998. -544 с.

4.Русова С. Нова школа соціального виховання // Український освітній журнал. – 1991. – №1.

5.Сериков В. В. Личностный подход в образовании: концепции и технологии. Монография. Волгоград, 1994.

6.Сухомлинський В. А. Сердце отдаю детям. – К. : Рад. шк., 1988. – 272 с.

7.Янушкевич Ф. Ф. Технология обучения в системе высшегоо бразова-ния. – М. : Высшая школа, 1986.