Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Теорія виховання молодших школярів на початку ХХ століття

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
12
Мова: 
Українська
Оцінка: 

Саме цим вони керувалися, висуваючи вимогу емоційної активності вчителя та учнів. На їхню думку, учитель повинен намагатися мобілізувати всі свої фізичні і духовні сили, уміти перебороти втому та будь – які інші перешкоди до гуманної діяльності і гуманних стосунків з учнями, що випливають з неї. Тільки подаючи особистий приклад, учителі можуть підтримувати і зберігати відповідну доброту, увагу, чуйність, уміння бути справедливим до учнів.

А. С. Макаренко також загострював увагу педагогів на співвіднесенні елементів техніки і природних почуттів у поведінці вчителя. Сприйняття вихованцем думок, почуттів учителя, говорив він, відбувається внаслідок того, що бачить і чує вихованець. Тому вчений-педагог надавав великого значення оволодінню вчителями засобами педагогічної техніки, умінню бути естетично й емоційно виразними. «Вихователь, – відзначав він, – повинен уміти організовувати, ходити, жартувати, бути веселим, сердитим. Вихователь повинен так поводитися, щоб кожен рух його виховував, і завжди повинен знати, що він хоче в даний момент і чого він хоче».
Теоретики 20-30-х років у своїх працях послідовно проводили думку про те, що педагог, який активно втручається у внутрішній світ дитини, у світ її мрії, фантазії і почуттів, повинен дотримуватися найбільшої обережності, не обмежуватися простим повчанням і осудом провин, що допускаються учнем. Розробляючи принципові засади, на яких повинні будуватися стосунки педагога й учня, учені постійно враховували те, що особистість людини найбільш до зазіхання на її достоїнство. Тому довіра і доброзичливість піднімають людину вище, зміцнюють її достоїнство і самоповагу.
Почуття доброзичливості педагоги розглядали як здатність припускати наявність в кожній людині високих моральних рис і не зводити оцінку людини до її слабостей. Тому в створенні системи ставлення до учнів, що відповідає принципам гуманізму, велике значення мали оптимістичний підхід до дітей, ставлення до них як носіїв позитивних властивостей і якостей.
У розробці принципу опори на позитивне для подолання негативного велика заслуга належить А. С. Макаренку. Гуманний підхід до дитини зв'язувався з оптимістичною оцінкою її сил та здібностей. Опора на позитивне у процесі виховання значно полегшує цей процес, тому що легше і вільніше реалізуються кращі людські потенційні можливості.
Щира любов до дитини, що лежить в основі ставлення до неї вчителя і виявляється в повазі до її особистого достоїнства. В увазі до її індивідуальності, умінні бачити її позитивні сили, трактуванні педагогів з'являються водночас почуття, які не мають нічого спільного з духом усепрощення.
Принцип діючого, активного гуманізму покладений в основу знаменитої формули А. С. Макаренка: «Якнайбільше вимогливості до людини, але разом з тим і якнайбільше поваги до неї».
Досвід виховної роботи засвідчив, що спроба ігнорувати принцип поваги і вимогливості застосування в роботі з дітьми або тільки однієї з його сторін завдає серйозної шкоди моральному вихованню, стосункам між педагогом і учнями, призводить до однобічності педагогічного впливу. Нерозривна ж єдність цих сторін дає позитивні результати і сприяє встановленню справді гуманістичних відносин у школі.
Примітко, що характер цих відносин викликав особливий подив і захват з боку зарубіжних гостей, які приїжджали до країни. Так, делегацію американських педагогів на чолі з Д. Дьюї, яка відвідала наприкінці липня – на початку серпня 1928 року Першу експериментальну станцію, вразили безпосередність, вільність з якими тримали себе діти, їхня привітність, дивна гостинність. Але найцікавішими для американців, за словами С. Т. Шацького, виявилися ті відносини, які діти виявляли всюди, – товариські прості стосунки між учителями й учнями.
Подальший розвиток цієї одержали в книзі С. Т. Шацького «Бадьоре життя», у якій розкриваються основні ознаки організованого дитячого співтовариства: єдність («внутрішня спільність») педагогів і дітей, подолання «значеннєвого бар'єра» між ними, нейтралізація аморальних сил у дитячому середовищі і боротьба за позитивні правила життя в колонії, за її «конституцію» -без застосування адміністративних заходів покарання, напружене, «бадьоре» життя дітей, які підкоряються суворому режиму, наповнене розумним змістом – працею, самообслуговуванням, грою, мистецтвом і спортом.
Аналізуючи процес розвитку цього співтовариства, С. Т. Шацький характеризує не тільки динаміку його діяльності та виникаючі ділові залежності, але й міжособистісні відносини, що складаються, які, як він зазначає, у своєму розвитку значно відстають від відносин ділових.
Спостерігаючи життя дітей у колонії, С. Т. Шацький бачив, що серед них не вважається соромітним якщо сильний експлуатує слабкого, навіть б'є його, не засуджує злодійство, лайку. Як тільки слабшав темп життя колективу, порушувався режим і у вихованців з'являвся вільний час, ділові зв'язки між дітьми починали швидко розпадатися, з'являлися ворожі угрупування. «Ділові зв'язки були необхідні, і вони ясно почувалися, але загального людського зв'язку було мало, гарних особистих стосунків зав'язувалося небагато, для цього потрібна була робота над собою і те розуміння волі, що намічалося в колонії: кожний вільний, поки не порушуються інтереси інших». І далі: «Праця може бути основою дитячого життя... Але одна праця дає зовнішній зв'язок, форму, порядок дитячого життя. Потрібно було б подбати про організацію не тільки фізичних, але і духовних сил наших дітей».
Найважливішими компонентами процесу виховання, що сприяють розумовому і соціальному розвитку дітей, С. Т. Шацький вважав фізичну працю, гру, мистецтво. Спочатку в дитячій громаді переважає праця, спрямована на налагодження господарства, на задоволення матеріальних потреб дітей, а потім на перший план поступово виступає турбота про затишок і красу життя. Своє завдання С. Т. Шацький вбачав у тому, щоб простежити взаємозв'язок праці, яка безупинно ускладнюється, із іншими компонентами життя дитячого колективу (зі змінами в соціальному, розумовому та естетичному житті дітей). «... Первісні форми праці замінюються кустарними, і потім технічно високими, – пише він, -первинні дитячі організації випадкового типу, що швидко створюються і розпадаються, набувають усе більш тривалих форм й зумовлюють надалі рівнобіжне зростання соціальних навичок. Грубі форми дитячого мистецтва замінюються більш тонкими, викликаючи до життя творчі сили дітей.
Розвиток художніх запитів дітей відбивається на виникненні нових, цікавих для них видів праці: діти будують плани і наповнюються радісною тривогою здійснення. Зрештою, виявляється ідеальна сторона дитячого суспільства, яка дає сильний поштовх розумовим, самостійним запитам. Настають, нарешті, моменти, коли замкнутий період дитячого гуртожитку виходить за свої межі, коли йому стає тісно і весь зміст свого подальшого життя він бачить у спілкуванні з навколишнім світом. Швидкість цього процесу цілком залежить від суспільних умов, у яких росте даний гуртожиток».
Приблизно за тією ж схемою протікав процес розвитку дитячих колективів в інших установах подібного типу, керівники яких, педагоги-ентузіасти прагнули організувати змістовне і щасливе життя дітей.
Досвід установ С. Т. Шацького допоміг цілій плеяді педагогів 20-х років розв'язувати на практиці проблеми організації життя і згуртування дитячого колективу. Низка теоретичних висновків, що випливають з цього досвіду, були пізніше підтверджені А. С. Макаренком, С. Н. Ривесом, В. О. Сухомлинським та ін.
Яскравим, хвилюючим свідченням правоти і дієвості сформульованого А. С. Макаренком гуманістичного принципу про органічну єдність розумної вимогливості і любові до дитини з'явилася промова його вихованця А. Н. Тубіна (у «Педагогічній поемі» - Ужиков), виголошена коло труни великого педагога: «... Він вимагав неухильного виконання його розпоряджень, але й глибоко вірив у кожного з нас. Він умів знайти і розкрити в людині найкраще, що в неї є. Він був великим гуманістом».
Висуваючи принцип вимогливості і поваги до особистості дитини, А. С. Макаренко закликав педагогів проектувати в дітях кращі властивості й якості будівельника суспільства, розкривати в них позитивні задатки та обдарування. У цій ідеї немов би акумулювалася гуманістична сутність цільових настанов виховної роботи в школі.
«Коли ви бачите перед собою вихованця – хлопчика або дівчинку, – зазначав А. С. Макаренко, – ви повинні вміти проектувати більше, ніж здається для ока, і це завжди правильно. Як гарний мисливець, даючи постріл по рухомій цілі, бере далеко вперед, так і педагог у своїй виховній справі повинен брати далеко вперед, багато жадати від людини і страшно поважати її, хоча за зовнішніми ознаками, може бути, ця людина і не заслуговує поваги». Без такого підходу до дітей губиться можливість прояву однієї з найважливіших вимог гуманізму – поваги до достоїнства людини, її творчих можливостей і духовного узвишшя. Стосунки між учителем і учнями, в основу яких було покладено прагнення розвинути і зміцнити дух товариства, високої вимогливості і глибокої поваги, диктували зовсім нові гуманістичні способи педагогічного впливу в процесі виховної роботи.
 
Література:
 
1.Блонский П. П. Избранные педагогические сочинения. – М., 1961.
2.Выготский Л. С. Собр. соч. -Т. 4. – М., 1984. – С. 266.
3.Духнович О. В. «Народна педагогія». -Львів, 1857. – С. 7.
4.Коломинский Я. Л. Психология детского коллектива. – Минск, 1984. -С. 42, 239.
5.Кондратьев СВ. Учитель – ученик. – М., 1984.
6.Концепция общего среднего образования//Учительская газета. -1988. – 23 августа.
7.Королев Ф. Ф. Против антиленинской теории отмирания школы. – М., 1932. -С. 132.
8.Макаренко А. С. Сочинения: В 7т. – М., 1960. -Т. З. -С. 229.
9.Макаренко А. С. Сочинения: В 7 т. – М., 1960. -Т. 5. -С. 178-179, 305 Ю. Макаренко А. С Сочинения: В 7 т. – М., 1960. -1. 7. -С. 13.
10.Мальковская Т. Н. Учитель – ученик. – М., 1977.
11.Медынский Е. Н. А. С. Макаренко. Жизнь, деятельность, педагогическая система. – М., 1944. – С. 49.
12.Панюшкин В. П. Освоение деятельности в условиях взаимодействия ученика с учителем//Психолого-педагогические проблемы взаимодействия учителя и учащегося /Под ред. А. А. Бодалева, В. А. Ляудис. – М., 1980.
13.Рубинштейн Л. С. Педагогика и психология // Педагогическое образование. – 1935. -Ns6. -C. 21
14.Совместная деятельность: методология, теория, практика. – М., 1988. – С. 23.
15.Українка Л. Публікації', статті, дослідження. – К. : Вид-воАН УССР, 1954. – 219с.
16.Шацкий СТ. Годы желаний. -Т. 1. -С. 129.
17.Шацкий СТ. Педагогические сочинения: В 4 т. – М., 1964. – Т. 2. – С. 27, 144.
18.Шацкий СТ. Педагогические сочинения: В 4 т. – М., 1964. – Т. З. – С. 222.
19.Шацкий СТ. Педагогические сочинения: В 4 т. – М., 1964. – Т. З. – С. 210.
20.Шевченко Т. Г. Твори, -т. 2. – С. 495.
21.Шевченко Т. Г. Твори. -Т. З. -С. 236.
22.Штифурак В. Ідеї гуманізму у концепції Національного виховання. – К. : Рідна школа, 1999. -№. 11. -С 4-5.
Фото Капча