Тіньова економіка та її вплив на економічну безпеку держави

За Г. Гроссманом, критеріями окреслення меж «другої» економіки є господарська діяльність, орієнтована на приватну вигоду та пов’язана з порушеннями чинного законодавства. Втім, погодимося з аргументами щодо можливості застосування цих критеріїв лише для умов планово-директивної економіки, тому що у ринковій економіці будь-яка господарська діяльність передбачає приватну вигоду, а в умовах слабоінституціалізованої перехідної економіки пострадянського типу законодавство може формуватися під впливом політико-фінансових груп з метою отримання конкурентних преваг, деформуючи, таким чином ринкові механізми.

У пошуку єдиної ознаки розмежування тіньової і звичайної економіки Д. Кассел зупиняється на критерії «не облікованого створення цінностей», відповідно до якого тіньовою є будь-яка економічна активність, що сприяє створенню економічних цінностей країни, але не враховується в її ВНП. На нашу думку, подібне трактування не відтворює «моральності» тих чи інших видів економічної діяльності з огляду на їхню законність. Хоча й не відкидає можливості дотримання формальних вимог законодавчих актів в умовах поширення корупції у сфері законотворчості.

Погодимося з І. Клямкіним та Л. Тімофєєвим, які стверджують, що «підпільна економіка в її сучасному російському варіанті не лише протистоїть економіці «формальній», але лише всередині останньої й існує, виступаючи природним і закономірним наслідком легальних (законних) статусів господарюючих і володарюючих суб’єктів». Тобто сьогодні йдеться про значно ширшу категорію, яку можна називати «антисуспільною» або «асоціальною» економікою, яка охоплює не лише незаконне («іллегальне») господарювання, а й здійснення економічних трансакцій у межах законодавчого чи нормативно-розпорядчого регулювання, сформованого без урахування стратегічних інтересів розвитку держави.

Подібні трактування певною мірою кореспондують з поняттям позалегальної («внелегальной» – рос.) економіки, під якою А. Олєйнік розуміє «... сферу, в якій економічна діяльність здійснюється поза законом, тобто оборудки, здійснюються без дотримання законодавчих норм, правових і формальних правил господарської діяльності». До елементів позалегальної або тіньової економіки А. Олєйнік відносить: «неофіційну» економіку – легальну економічну діяльність, в межах якої має місце нефіксоване з метою мінімізації витрат виробництво товарів і послуг; фіктивну економіку – економіку приписок, спекулятивних оборудок, хабарництва, шахрайства, пов’язаних з отриманням і передачею грошей; кримінальну економіку – діяльність, пов’язану з прямим порушенням закону.

Погоджуючись, що головною причиною позалегальної економіки є високі трансакційні видатки, пов’язані з діями у межах закону, все ж таки віднесення до іллегального сектору «фіктивної економіки» видається спірним – тут маємо справу з прямим порушенням закону, не обумовленим трансакційними видатками. Більш аргументованим видається типологізація цього сектору, наведена професором З. Варналієм: легальне (нерегламентоване державою) виробництво товарів і надання послуг («неформальна економіка») ; порушення у межах дозволеної економічної діяльності («підпільна економіка») ; заборонені види діяльності: рекет, корупція тощо («незалежна економіка»).

Широкого розповсюдження набув формально-правовий метод дослідження тіньової економіки, відповідно до якого ключовим критерієм тіньових економічних явищ є відношення до нормативної системи регулювання. Очевидними критеріями є ухилення від офіційної державної реєстрації, державного контролю, протиправний характер діяльності. Д. Макаров, Л. Коcсалс основною характерною рисою тіньової економічної діяльності вважають її неконтрольований характер. В. Ісправніков для віднесення економічних явищ до тіньового сектору використовує критерій протиправної діяльності й ухилення від офіційної реєстрації. П. Орєховський використовує дещо детальніший критерій – відсутність державної реєстрації комерційних угод. Б. Даллаго для означення тіньових економічних процесів використовує поняття «іррегульована економіка», що означає діяльність економічних агентів, які здійснюють свою господарську діяльність всупереч визначених правил та чинного законодавства або приховують її від державних органів управління і контролю.

У рамках кримінологічного підходу у якості ключового використовується критерій суспільної шкідливості (небезпеки) економічної діяльності. К. Улибін для окреслення тіньових економічних відносин використовує критерій деструктивності – нанесення шкоди суспільству та присвоєння нетрудових доходів. Якщо одержання нетрудових доходів можна не враховувати як очевидно неадекватне сучасному типу економіки, то нанесення шкоди суспільству оцінити досить важко. Тому недоліками цього підходу можна вважати надмірне розширення сфери тіньової економіки за рахунок включення до її легальних, але економічно неефективних, неоптимальних форм економічних відносин, зумовлених недосконалістю структури та інфраструктури ринку і функціонування державних інституцій. У роботі А. Вакуріна та А. Нєстєрова використовується аналогічний підхід, але сфера тіньової економіки обмежена деформаціями економічних відносин, що не знайшли відображення у законодавстві і не визнаються як правопорушення, а їх здійснення не передбачає юридичної відповідальності.

«Кримінологічний» погляд на тіньову економіку відтворено також у понятті економічна злочинність, до якої відносять такі злочинні дії осіб:

- недотримання законних гарантій здійснення економічної діяльності;

- відступ від загальних принципів здійснення економічної діяльності (незаконне підприємництво; незаконна банківська діяльність, легалізація грошових коштів чи іншого майна, отриманих незаконним шляхом; придбання або продаж майна, отриманого незаконним шляхом тощо) ;

- спрямовані проти інтересів кредиторів (незаконне отримання кредитів; злісне ухилення від погашення заборгованості; зумисне