Тіньова економіка та її вплив на економічну безпеку держави

- пов’язані з виявами монополізму чи несумлінною конкуренцією (монопольні дії, обмеження конкуренції; примушення до виконання оборудки чи відмова від її здійснення; незаконне використання товарного знаку тощо) ;

- що порушують встановлений порядок обігу грошей чи цінних паперів;

- недотримання правил здійснення зовнішньоекономічних операцій (контрабанда; незаконний експорт технологій, науково-технічної інформації та послуг, військово-технічної продукції; ухилення від сплати мита та ін.) ;

- передбачені всупереч встановленого порядку обігу валютних цінностей (неповернення валютних коштів з-за кордону; незаконний обіг дорогоцінних металів, коштовностей тощо) ;

- спрямовані проти встановленого порядку сплати податків і внесків у державні позабюджетні фонди;

- що порушують права та інтереси споживачів товарів та послуг.

Як бачимо, економічна основа злочину розглядається лише відносно звичної господарської діяльності, а головним критерієм злочинності вважається порушення норм і правил. Зарубіжні дослідники розрізняють кілька видів злочинної діяльності, наявність якої потребує економічного обґрунтування форм і методів здійснення контролю з боку правоохоронних органів, а саме: тіньова підприємницька діяльність; рекет, як складова мафіозного угруповання; організована злочинність; виробництво та обіг заборонених груп товарів – наркотиків, зброї, радіоактивних відходів тощо. Зупинимося детальніше на сутності наведених та інших видів кримінальної економічної активності.

Діяльність на «чорних» ринках як форма злочинного підприємництва вміщує продаж заборонених або високоліквідних та дефіцитних товарів, робіт, послуг. Сюди відносять наркобізнес, проституцію, гемблінг (ігровий бізнес), контрабанду тощо. Крім того, на «чорному» ринку можуть обертатися звичні товари і послуги: золото, антикваріат, сигарети, алкогольні напої тощо. Переважно причинами нелегального виробництва товарів є небажання підприємців платити податки, сплачувати високу ціну трансакцій, нести видатки на дотримання техніки безпеки, екологічних вимог. Тіньова підприємницька діяльність на «чорних» ринках розглядається у працях Л. Паолі, П. Рубіна, Дж. М. Бюкенена, П. Рейтера та ін. На думку П. Рубіна, значна частка кримінальної комерційної діяльності має, як правило, неорганізований характер, тому він вживає у своїх працях термін «дезорганізована діяльність». Він вважає, що нелегальний статус не сприяє, а заважає створенню крупних кримінальних фірм. Підприємці-тіньовики прагнуть мінімізувати ризик, пов’язаний з протизаконною діяльністю та можливістю бути притягненими до відповідальності, що може призвести до конфіскації майна чи переходу частки ринку до рук інших тіньовиків. Ці побоювання обмежують можливість виробничої інтеграції. Винятком вважають незаконну міжнародну комерційну діяльність, зокрема наркобізнес, проституцію тощо.

Чинниками, що стримують розвиток організованої тіньової підприємницької діяльності, є проблеми, пов’язані з невиконанням умов договорів, які укладаються на тіньових ринках. Виробництво та продаж незаконних товарів та послуг базується, перш за все, на довірі між учасниками оборудки, тому суб’єктам, що укладають контракти на протизаконній основі, часто загрожують обман та насильство. Через те, що у тіньовому бізнесі багато угод укладаються на основі усних домовленостей, органам державної влади важко визначити обсяг тіньового бізнесу та правильно обрати засоби впливу на його учасників. Для держави неорганізований тіньовий бізнес є суттєвою перешкодою для визначення його обсягів та засобів боротьби з цим явищем. Згідно підходу Г. Беккера, від дій злочинців залежить пропозиція злочинів, від дій споживачів незаконно виготовлених і реалізованих товарів – попит на злочини, а заходи правового виявлення і покарання вважають своєрідним регулюванням цього «ринку». Під впливом названих основних факторів утворюється рівновага злочинного ринку.

Рекет як форма організованої злочинності охоплює два види підприємництва, що базуються на залякуванні, вимаганні та кримінальній монополії. Вимагання означає експлуатацію приватного бізнесу, власнику якого погрожують кримінальним насильством чи кримінальною конкуренцією. Цей «захисний» рекет функціонує за рахунок своїх «жертв», дозволяючи їм здійснювати підприємницьку діяльність лише за умови виплати «данини» кримінальним організаціям. Кримінальна монополія – використання всіх можливих засобів для ліквідації конкуренції (знищення або залякування конкурентів). Необхідно розрізняти легальне підприємництво, представники якого інколи використовують «нечесні методи конкуренції» і «рекет-фірми», чия високоприбуткова монополія базується винятково на використанні кримінального насильства. Власне останнє Г. Таллок і називає «кримінальною монополією».

Монополія кримінального «чорного» ринку. Існує відмінність між «захищеним бізнесом» та «кримінальною монополією»: наприклад, підпільні акушери захищені від конкуренції законами, що забороняють аборти, тому цей вид погано піддається монополізації. Гемблінг і проституція навпаки, частіше за все є організованими монополіями. Таким чином, підпільні аборти – предмет споживання на чорному ринку, але не монополія; виробництво радіоактивних товарів – локальна монополія; наркобізнес має ознаки монополії предметів споживання. Погодимося з Дж. М. Бюкененом, який вважає, що монополія за пропозиції «хороших» (звичних) товарів соціально не бажана, але, коли йдеться про нелегальну пропозицію «поганих» (кримінальних) товарів, вона просто необхідна, оскільки за конкурентної організації виробництво розвиватиметься доти, доки затрати – ціна випуску («заробітна плата») будуть нижчими від собівартості продукту. Для монополіста вигідно скорочувати валовий випуск до того рівня, який би спостерігався за конкурентної організації нелегального ринку. Такий тип монополії властивий для тіньового ринку, на якому попит відповідає пропозиції (купівлі-продажу наркотиків, зброї, проституції тощо). Проте, цей ефект не спостерігається за іншого типу нелегальної діяльності (наприклад, організація квартирних крадіжок) і не передбачає підвищення рівня цін. У цьому випадку «випуск» залежить лише від вартості вкраденого майна чи коштів, тобто потенційний монополіст перебуває у рівних умовах з іншим представником конкурентного ринку.

Використання послуг організованої злочинності при створені картелів у легальній економіці. Цікавим явищем для аналізу є «таємна домовленість» у легальній економіці, яка призводить до негласної фіксації цін і досягається за допомогою кримінальних дій. У тому випадку, коли у галузі неможливо запобігти конкуренції шляхом цивілізованого узгодження ціни, для реалізації таємного договору використовують засоби впливу мафіозних організацій.

Обман в організованій злочинності. Будь-яке введення в оману покупців, постачальників, податківців відрізняється від прямої крадіжки тим, що «жертви» не підозрюють про нанесену їм шкоду. Цей вид організованої злочинності пов’язаний з іншими лише тим, що злочинці потребують легального бізнесу, де б вони могли використовувати обман.

Використання організованою злочинністю «легальних» послуг. Подібно до того, як офіційний бізнес потребує фінансових і податкових консультацій під час укладання кредитних, захисних контрактів, угод на поставку товарів та послуг, так і злочинному бізнесу необхідні аналогічні послуги для порушення чинного законодавства, формування ефективних «внутрішніх» взаємозв’язків у середовищі злочинних утворень. Хоча ці послуги формують інфраструктуру злочинного світу, вони принципово не відрізняються від легальних. Так, юристи можуть допомагати організаторам гемблінгу переходити межі законності й водночас зберігати клієнтів у легальному бізнесі.

Підкуп організованою злочинністю правоохоронних органів і політиків. У процесі підкупу представників законодавчої влади і посадових осіб злочинні організації можуть діяти як своєрідне лобі.

У межах комплексного підходу використовуються різноманітні поєднання згаданих раніше методів. Наприклад, А. Шохін як основний критерій розглядає відсутність обліку, нерегламентованість і протиправність, А. Крилов до структури тіньової економіки включає економічну діяльність, що не фіксується статистикою, заборонену законом, а також приписки, спекулятивні угоди, шахрайство, пов'язане з одержанням і передачею грошових активів.

Деякою специфікою відрізняється підхід до визначення тіньової економіки для умов неринкової системи господарювання. Дж. Гроссман визначав тіньову економіку в СРСР як все виробництво та обмін, для яких виконується хоча б одна з таких характеристик: діяльність для приватної вигоди або діяльність, що порушує існуюче законодавство. Оскільки соціалістична економіка не може служити приватній вигоді, обидві характеристики досить чітко визначають сферу тіньової економічної діяльності. У роботах О. Веліша, та Т. Файндлі, розглядається тіньовий сектор, що обмежується виробництвом продукції винятково споживчого призначення. Особлива увага у роботах Г. Лептона, К. Стахля, А. Крилова, О. Осипенка приділяється аналізу найважливішого сектору радянської тіньової економіки – «чорного ринку», тобто відносинам, пов'язаним з перепродажем за ринковими цінами товарів, придбаних за фіксованими цінами. Таким чином, для зарубіжних дослідників було характерним трактування тіньової економіки у неринковій господарській системі як продуктивного сектору, прихованого від обліку і контролю або протиправного, а також перерозподільчої сфери – тіньового ринку. Характерною рисою тіньового сектору в умовах командної економіки визнається також його обмеженість сферами споживчого ринку і зайнятості. Проаналізовані вище вияви тіньової економіки характеризуються переважно негативними соціально-економічними ефектами у довгостроковому періоді.