Трансформація функцій управління в АПК за ринкових умов

Важливий елемент механізму господарювання – це створення організаційного механізму на різних ієрархічних рівнях системи управління АПК, що охоплює організацію структури управляючої системи й організацію процесу функціонування системи, якою управляють, потребує значних змін із зменшенням господарського впливу державних органів управління на сільськогосподарські підприємства; набувають поширення інформаційна, консультаційна функції, координації та узгодження.

Основними етапами реалізації проекту нової структури управління має бути впровадження програмно-цільової структури, уточнення чисельності працівників за функціями управління, перерозподіл функціональних обов’язків, прав і відповідальності між персоналом управління, закріплення їх у положеннях та інструкціях, розробка й навчання кадрів для роботи в нових умовах. Зміни в організаційному механізмі господарювання ставлять більш суворі вимоги до керівників сільськогосподарських підприємств. У районі було проведено дослідження в 33 господарствах щодо взаємозв’язку ефективності виробництва та освіти, спеціальності, віку, стажу керівників. Виявлено, що вища ефективність господарювання там, де керівники мають вищу освіту за економічною, агрономічною, зоотехнічною спеціальностями, віком від 41 до 45 років та стажем роботи від 3 до 10 років. Проведені дослідження дозволяють зробити висновок, що для успішного управління підприємством ринкового типу керівник повинен мати менеджерські знання, без яких не може бути компетентності, а отже, і раціонального вирішення завдань, які постійно ставить перед керівництвом практика управління; уміння, котрі надають досвід та наполеглива аналітична робота над причинами як своїх досягнень, так і невдач. При формуванні персоналу менеджменту підприємства важливо вдало поєднувати високу освіченість, збагаченість найновішими знаннями молодих фахівців з досвідом та практичними навичками старших працівників.

Виходячи із скрутного фінансового стану більшості сільськогосподарських підприємств та враховуючи переваги централізації, пропонується інтегрувати управлінські функції. Наприклад, технологічне й адміністративне керівництво може виконуватися однією особою, агрономічну й інженерну служби може очолювати головний агроном, планово-економічний відділ і центральну бухгалтерію – головний спеціаліст з планування й обліку. На невеликих підприємствах виконання маркетингових обов’язків може бути доручене спеціалісту з економічною освітою.

В АПК маркетинг повинен стати основою у досягненні цілей підприємницької діяльності – забезпечення високої рентабельності інвестицій і конкурентноздатності підприємств. Вивчення ринків та перспектив їх розміщення, діяльності конкурентів, попиту та пропозиції продукції виробництва – основне завдання маркетингових служб. Непідготовленість більшості вітчизняних агропромислових формувань до діяльності в ринкових умовах вимагає негайного впровадження маркетингової концепції управління. Управління маркетинговими процесами включає в себе заходи по інформаційному забезпеченню, плануванню, організації та контролю маркетингової діяльності. Функція районного управління сільського господарства і продовольства полягає в тому, щоб допомогти підприємству розробити таку структуру маркетингу, яка б могла проводити всю маркетингову політику, включаючи планування продажу продукції та обслуговування, аналіз ринку, формування цін тощо.

В умовах ринкової економіки висока ефективність інвестицій є вирішальним фактором розвитку і стійкої життєздатності підприємств. Планування інвестицій може розглядатися насамперед як фінансове планування – планування фінансових потоків з метою найбільш ефективного використання капіталу й одержання прибутку. Регулюючий вплив держави на інвестиційні процеси повинен знаходити свій прояв у бюджетному фінансуванні на незворотній основі, у бюджетному кредитуванні, наданні державних гарантій щодо умов реалізації інвестиційних проектів, розробці та реалізації загальнодержавних цільових програм, управлінні процесами приватизації та інше. Регулювання інвестиційних процесів досягається цілеспрямованою бюджетно-податковою, грошово-кредитною, ціновою, валютною та інноваційною політикою.

Суть інноваційної стратегії підприємства полягає в тому, що ефективний розвиток підприємства пов’язаний з отриманням переваг над конкурентами. Збільшення прибутку повинно мати місце насамперед не за рахунок маніпуляції цінами, а шляхом постійного оновлення номенклатури виробів та дотримання напрямів діяльності підприємства. При впровадженні нововведення важливо вивчити можливості адаптації нововведення до специфіки даної організації. Це може бути психологічна непідготовленість працівника до перекваліфікації у зв’язку із впровадженням нововведення, можливим зменшенням заробітної плати, загрозою втрати робочого місця. З метою здійснення специфічних функцій управління процесом інновацій в дисертації пропонується стратегія, що становить програму інвестиційної діяльності, яка розробляється з урахуванням життєвого циклу організації і виробничих процесів, ринкової позиції підприємства та науково-технічної політики, що ним проводиться.

 

 

1. Новітні ринкові моделі економічного розвитку країни можуть гармонійно функціонувати в умовах вільної ринкової кон’юнктури, створення науково обґрунтованої системи раціонального управління (менеджменту). Обов’язковою складовою реформаційних процесів в аграрному секторі України є перебудова управління відповідно до нових умов господарювання.

2. Кожна з організаційно-правових форм господарювання має право на існування. Нині поширеною формою господарювання є приватні сільськогосподарські підприємства, з якими висловлюють згоду співпрацювати комерційні банки, вітчизняні і зарубіжні інвестори, які надають кредити і готові вкласти власний капітал з більшою зацікавленістю, ніж в інші форми господарювання. Перспективною формою підприємницької діяльності в аграрній сфері економіки є створення інтегрованих формувань типу агрофірми. Про це свідчить досвід товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми „Мрія” Конотопського району Сумської області.

3. Зміна економічного середовища у зв’язку з переходом до ринкових відносин призводить до трансформації управлінських функцій: звужуються обсяги одних і розширюється потреба у здійсненні інших. З основних функцій менеджменту найбільших змін зазнала функція планування. В останні роки його роль безпідставно послабилася, планування стало другорядним, пристосованим до економіки перехідного періоду. Потрібні нові підходи до організації планово-економічної роботи, основними серед яких є: формування нових рівнів планування як центрів прийняття стратегічних рішень; перехід від технологічного до економічного балансування виробнично-збутової діяльності підприємств та об’єднань; застосування нових методів,