+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Курс лекцій
К-сть сторінок:
160
Мова:
Українська
також акти про робочий час, час відпочинку, колективні договори, вирішення трудових спорів. КЗпП 1922 р. відобразив перехід до нової економічної політики і розширив договірний характер трудових відносин. У 1927 р. було введено 7-годинний робочий день. Протягом 20-х років трудові права розширювалися, це виявилося в регулюванні прав профспілок, укладанні колективних договорів, договірному характері залучення до праці, встановленні трудових пільг і гарантій для неповнолітніх та жінок. Наприкінці 20-х років відбулося різке обмеження трудових прав. Цей процес особливо посилився у виключних умовах передвоєнних років: було скасовано право на звільнення за власним бажанням, допускалося примусове переведення кваліфікованих робітників і службовців на роботу в іншу місцевість, збільшено тривалість робочого дня, встановлено кримінальну відповідальність за прогул і самовільне (без дозволу адміністрації) залишення робочого місця. Посилилася централізація регулювання праці, права підприємств було зведено нанівець, права профспілок, передбачені КЗпП, перестали застосовуватися, було скасовано укладення колективних договорів.
Командно-адміністративні засади продовжували домінувати й у післявоєнний період. КЗпП РРФСР з 1938 по 1952 р. не перевидавався, а у 1952 р. був перевиданий і розсилався лише для службового користування працівникам суду і прокуратури.
Після XX з'їзду КПРС було відновлено багато з демократичних принципів у регулюванні праці. У 1970 р. було проведено першу Всесоюзну кодифікацію трудового законодавства й прийнято Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю. Наступного року у всіх союзних республіках було прийнято республіканські кодекси законів про працю.
КЗпП УРСР було затверджено 10 грудня 1971 р. і введено в дію з 1.06.1972 р. Цей Кодекс, із численними змінами і доповненнями, є чинним і сьогодні.
В Україні в сучасних умовах трудове право перебуває під впливом низки чинників економічного, політичного і юридичного характеру. Кожний з цих чинників зокрема і всі вони у сукупності поставили на порядок денний питання про необхідність підготовки нового Трудового кодексу України, який би відповідав соціально-ринковим і демократичним вимогам сучасного розвитку суспільства.
2. Поняття трудового права
Трудове право займає одне із провідних місць серед галузей сучасного права України. Його значення зумовлюється роллю праці в суспільстві. Кожній людині, котра реалізує закріплене в ст. 43 Конституції України право на працю, доводиться стикатися з нормами трудового права.
Поняття «трудове право» можна розглядати у декількох аспектах. І залежно від рівня сприйняття та уявлення (побутового чи фахового) його багатоаспектність може бути досить різноплановою.
По-перше, трудове право розглядають як галузь права у системі права України. Це найбільш вагоме і визначальне значення поняття «трудове право». Воно має цілком об'єктивний характер і є підставою для подальших визначень трудового права в інших аспектах.
Як галузь права трудове право являє собою систему правових норм, що регулюють сукупність суспільних відносин з приводу використання найманої праці.
Другий аспект поняття «трудове право» характерний переважно для сфери реалізації права. І хоча на практиці в діяльності уповноважених на те органів (судів, комісій по трудових спорах, профкомів та ін.) йдеться в основному про застосування законодавства, а не права, поняття «трудове право» є домінуючим і тут. Як відомо, поняття «право» є ширшим, ніж поняття «законодавство», а тому застосування терміну «трудове право» замість терміну «трудове законодавство» можна вважати цілком прийнятним. Правозастосувальна діяльність від цього не страждає.
Третій аспект поняття «трудове право» стосується юридичної науки і є однією з її галузей. Трудове право як наука становить систему об'єктивних знань про поняття, розвиток, закономірності, принципи самостійної галузі права. Як галузь права, воно, власне, є предметом науки трудового права. І хоча трудове право України впродовж багатьох років самостійно практично не існувало, а було складовою радянського трудового права, наука трудового права і на той час була представлена в Україні яскравими особистостями, вченими-трудовиками, яких можна вважати засновниками національної правничої думки. Такі вчені, як О.І. Процевський, Р.І. Кондратьєв, М.Й. Бару В.І.Прокопенко, та інші, зробили неоціненний внесок у розвиток і становлення науки трудового права України.
Після здобуття Україною незалежності вчені-трудовики продовжують активно працювати над проблемами вдосконалення правового регулювання трудових відносин на етапі переходу до ринкової економіки. Крім вже згаданих відомих вчених, плідно працюють у цій сфері такі знані професори, доктори та кандидати наук, як А.Р. Мацюк, В.Г. Ротань, Л.І. Лазор, В.С. Венедіктов, Н.Б. Болотіна, І В. Зуб, Н.М. Хуторян, О.Т. Барабаш, В.О. Процевський, Я.І. Безугла, С.Б. Стичинський, П.І. Жигалкін, Г.С. Гончарова, В.В. Жернаков, Г.І. Чанишева, П.Д. Пилипенко та багато інших.
Останній аспект поняття «трудове право» пов'язаний з навчальною дисципліною. Саме так останнім часом називається у навчальних планах підготовки юристів-правознавців одна з основних навчальних дисциплін. Більше того, трудове право, як навчальна дисципліна, фігурує не лише у навчальних планах юридичних закладів освіти, а й, що важливо, включається до планів підготовки економістів, менеджерів, митників та багатьох інших спеціалістів.
Як бачимо, трудове право за своїм змістовним наповненням явище багатоаспектне. І кожне з понять так чи інакше має право на існування. Однак для нас найбільший інтерес становить трудове право як галузь вітчизняної системи права. Саме у цьому значенні ми вивчатимемо його у курсі трудового права України.
3. Предмет трудового