Трудове право (Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей Академії). Автор Т.А.Коляда. – Харків: ХНАМГ, 2007. -158 с.

Після закінчення строку дії колективний договір продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором.

Колективний договір, угода зберігають чинність у разі зміни складу, структури, найменування уповноваженого власником органу, від імені якого укладено цей договір, угоду.

При реорганізації підприємства колективний договір зберігає чинність протягом терміну, на який його укладено, або може бути переглянутий за згодою сторін.

У разі зміни власника підприємства чинність колективного договору зберігається протягом терміну його дії, але не більше одного року. У цей період сторони повинні розпочати переговори про укладення нового, зміну або доповнення чинного колективного договору.

При ліквідації підприємства колективний договір діє протягом усього терміну здійснення ліквідації.

Локальні нормативні акти індивідуального характеру (накази керівника організації) набувають чинності з моменту їх підписання або з дня, вказаного в наказі, і діють до їх відміни чи внесення змін і доповнень керівником цієї організації.

Закони й інші нормативні правові акти про працю України поширюються на трудові та пов'язані з ними відносини, що виникають на всій території України, якщо в цих актах не передбачено інше.

Нормативно-правові акти про працю місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування чинні у межах відповідної території.

Характерною особливістю локальних нормативно-правових актів про працю є їх поширення в межах конкретної організації. Нормативно-правові акти у сфері праці поширюються на територію посольств, представництв, інших територіальних утворень України за кордоном.

 

1.Поняття, види суб’єктів, їх правовий статус.

2.Працівник  як суб’єкт трудового права.

3.Роботодавець як суб’єкт трудового права.

4.Трудові колективи.

5.Профспілки як суб’єкт трудового права.

 

 

Суб’єкти трудового права – це учасники суспільно-трудових відносин, визначені трудовим законодавством України, які володіють трудовими правами й обов’язками і можуть реалізовувати їх.

Види суб’єктів трудового права:

-працівники (робітники і службовці)

-власник підприємства, організації, установи або уповноважений ним орган;

-трудові колективи;

-профспілкові органи;

-інші суб’єкти трудового права.

Поряд із розширеною класифікацією суб’єктів трудового права їх можна класифікувати і за такою ознакою,  як види осіб.

Це фізичні та юридичні особи.

Кожен з цих видів має як особливі,  так і суспільні риси.

Особливі риси фізичних осіб:

-досягнення встановленого віку;

-наявність певної професійної підготовки (це стосується окремих категорій лікарів, водіїв);

-наявність складного юридичного факту( для виборних працівників).

Особливі риси юридичних осіб:

-організаційна єдність;

-відокремленість майна;

-наявність фонду оплати праці та права ним розпоряджатися;

-самостійна відповідальність перед другою стороною трудового договору.

Спільні риси фізичних і юридичних осіб:

-обов’язкове додержання трудового законодавства;

-належність до державного устрою;

-можливість фізичної особи у визначених законодавством випадках бути роботодавцем.

 

 

Працівник -  основний суб’єкт трудового права. Можливість бути суб’єктом трудового права обумовлена наявністю трудової правоздатності і трудової дієздатності. Ці два явища у трудовому праві нерозривні та  працівник володіє єдиною правосуб’єктністю. Згідно з трудовим законодавством за загальним правилом трудова правосуб’єктність працівників виникає  з 16 років. Зі згоди одного з батьків або особи, яка його замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу особи, що досягли 15 років. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів з 14 років у порядку, передбаченому ст. 188 КЗпП України.  

Проте, трудова правосуб’єктність зумовлена наявністю в людини фактичної здатності до праці, яка залежить від двох факторів: 1) фізичного; 2) розумового розвитку. Якщо внаслідок відповідних захворювань  та на основі медичних висновків суд визнає особу недієздатною,  така особа не може  в повній мірі контролювати свої дії і трудову діяльність, то такі особи не можуть бути суб’єктами трудового права. 

Законодавством про працю передбачені певні обмеження , спрямовані на охорону здоров’я  працівника на виробництві. Згідно з ч. 5 ст. 24 КЗпП України забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому запропонована робота протипоказана за станом здоров’я. Для певних категорій працівників власник зобов’язаний створити пільговий режим праці. Зокрема, особливий характер має правосуб’єктність інвалідів. Згідно з КЗпП України  (ст. 172 та ін.) у випадках, передбачених законодавством, на власника покладається обов’язок організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці. Законодавство містить широке коло гарантій, передбачених для працівниць-жінок ( глава ХІІ «Праця жінок» КЗпП України ). Водночас, недоліком нашого законодавства вважається відсутність переліку робіт, які можуть виконуватися особами лише однієї статі.

Трудова правоздатність може обмежуватися судом (ст. 31 КК України).

Зокрема, в разі скоєння громадянином певного злочину, суд може позбавити його на строк до 5 років права обіймати виборні посади у громадських організаціях, державні посади, заборонити обіймати інші посади або займатися певною діяльністю. Однак це може