Туристично країнознавча характеристика Індонезії

 

Тектонічна структура Індонезії унікальна і складна, оскільки острови розташовані на стику трьох найбільших тектонічних плит на Землі. Це створило надзвичайно різноманітне довкілля, загальними елементами якого є висока сейсмічна і вулканічна активність, близькість до моря та вологий екваторіальний клімат.

Найбільші острови Індонезії оточені мілиною і кораловими рифами та характеризуються безліччю вулканічних гір, що вкриті густими вологими екваторіальними лісами. Тут часто трапляються болота. Найбільшу площу обробленої землі займають посіви рису, який вирощують на гірських насипах.

Калімантан, третій за площею острів у світі, має горбисту місцевість, проте рідко вищу ніж 1700 метрів, а висота більшості островів не перевищує 300 метрів над рівнем моря. Індонезійська частина Борнео займає три четвертих острова. Тут простягається головна гірська система приблизно з північного сходу на південний захід. У ній розташована найвища вершина острова — г. Кінабалу (4125 м) в Малайзії.

Острів Суматра розташований в західній частині лінії рідконаселених невулканічних островів. Суматра має витягнуту форму довжиною 1600 км і тягнеться із північного заходу на південний-схід. Острів за рельєфом можна поділити на чотири головні частини: вузьку рівнинну вздовж заходу; гірську, яка тягнеться по всій довжині острова біля західного краю; внутрішню невулканічну; та широку смугу низовин, що має ширину 240 км та висоту менше 30 метрів над рівнем моря, займає східну частину острова.

Острів Ява є близько 1060 км завдовжки та 200 км завширшки. Тут відмінності за рельєфом не такі виразні, як на Суматрі. Острів можна розділити на п'ять широтних фізико-географічних районів: 1) невеликі вапнякові плато, що простягаються біля південного узбережжя; 2) території, на яких розвинуті карстові явища, що ускладнює умови проживання; 3) пояс вулканів у центральній частині, куди входять 55 активних конусів і 22 вулкани, виверження більшості з яких відбувалися порівняно недавно; 4) алювіальний пояс на півночі.

Гірські породи на Яві переважно вулканічні (темно-сірого кольору, що складаються головним чином з олігоклазу та польового шпату), водночас ріоліти домінують на Суматрі, граніти на островах Ріау, осадові породи на Калімантані та Папуа.

Вирубування лісів і перетворення їх на землеробські території стали причиною прискореної деградації ґрунтів. Постійні високі температури та велика кількість атмосферних опадів формують промивний водний режим, що спричиняє вимивання поживних речовин з ґрунтового профілю і виснаження ґрунтів. На територіях, вкритих густими екваторіальними лісами, ґрунти захищені лісовим циклом: коли рослина помирає, вона швидко розкладається, даючи поживні речовини для росту нових рослин. Хоча такі ґрунти здатні підтримувати багату природну рослинність, вони не можуть забезпечувати високу врожайність сільськогосподарських культур після вирубки лісів.

Найродючішим в Індонезії є вулканічний попіл, який переноситься вітром, а також наноситься річковими потоками[2].

Отже, геологія Індонезії є сприятливою для туризму.

 

 

На клімат в Індонезії впливає насамперед географічне розташування, а саме близькість екватора. Індонезія розташована в екваторіальному кліматичному поясі, тобто тут високі цілорічні температури. Найвищі температури вздовж узбережжя від 23 до 31 °C впродовж року. Рельєф також впливає на клімат, оскільки спостерігається падіння температури з висотою. Тому на висоті близько 600 метрів температури помірні. Тільки три вершини в Індонезії в горах Маоке на Новій Гвінеї є вищими від снігової лінії, тобто тут зберігаються льодовики.

Денна різниця температур в Джакарті щонайменше в п'ять разів більша ніж різниця між температурами січня і липня. Найвища зареєстрована в Джакарті температура 37 °C, найнижча — 19 °C.

На більшості території Індонезії впродовж року випадає дуже багато опадів, найбільше в період з січня до березня. На території від центральної Яви до Австралії наявний також посушливий сезон (з червня до жовтня), впродовж якого на островах Тимор і Сумба випадає дуже мало опадів. Найбільше опадів випадає в гористих районах Суматри, Калімантану, Целебесу та Папуа (близько 2000 мм). У східній частині Яви, Балі, південного та центрального Целебесу і Тимору випадає від 1500 до 2000 мм опадів, на Малих Зондських островах кількість опадів не перевищує 1500 мм.

Отже, клімат Індонезії є досить сприятливий для розвитку туризму!

 

 

Річок в Індонезії багато, але їх протяжність невелика. Найбільша річка — Капуас протікає на о. Калімантан.

Більшість річок повноводні упродовж всього року. Сезонні коливання стоку спостерігаються на територіях з мусонним кліматом. У вологий сезон ріки часто виходять з берегів, у сухий — міліють, а деякі пересихають.

Річки Індонезії мають багатофункціональне значення. В умовах бездоріжжя вони служать засобами сполучення, використовуються для сплаву лісу, для зрошення й вилову риби. Гідроенергетичні ресурси, за різними оцінками, становлять від 10 до 15 млн. кВт.

Річки приносять і стихійні лиха при розливах під час дощів. Особливо небезпечні бурхливі повені — банджари. Для захисту стихії вздовж берегів багатьох рік споруджують дамби.

Багаточисельні озера невеликі. Найбільше — озеро Тоба на Суматрі.

Любителі підводного світу також спрямовуються в Індонезію. Розмаїття тропічних риб, коралів і інших морських мешканців і рослин можна побачити біля берегів островів Гілі-Тепеконг, Нуса Пеніда, Менджаган, Нуса-Лембоганг та інших.

Мабуть, найяскравіша природна пам'ятка Індонезії - це озера на острові Флорес. Вони розташовані в кратері згаслого