Творчість Івана Кавалерідзе в контексті українського кінематографу

З ім'ям Кавалерідзе пов'язані перші екранізації українських народних пісень. Він створив і перші кіноопери «Наталка Полтавка» й «Запорожець за Дунаєм», у яких головні ролі виконували М. Литвиненко-Вольгемут та І. Паторжинський. Це – найкращі кіноекранізації видатних творів І. Котляревського і С. Гулака-Артемовського. У 1928 -1933 pp. І. Кавалерідзе працює режисером на Одеській кіностудії, створює шедеври кіномистецтва: «Злива» (1928), «Перекоп» (1930), «Штурмові ночі» (1931), «Коліївщина» (1933).

У 1934 році І. П. Кавалерідзе призначили режисером Київської кіностудії. Він вирішує створити трилогію про визвольну боротьбу українського народу проти російського самодержавства. Наступним фільмом став «Прометей», сценарій до якого написано за поемою Т. Г. Шевченка «Кавказ». На жаль, за вказівкою Сталіна його було піддано нищівній критиці на сторінках газети «Правда». Кавалерідзе забороняють створювати фільми на історичні теми. На «Укрфільмі» засуджують «неправильні ідейні позиції» Івана Петровича. Митець важко переживає з цього приводу, але настійливо працює в кіно, екранізує спектаклі. З’являються його фільми-опери «Запорожець за Дунаєм» та «Наталка Полтавка». Він вдало поєднує драматургію і музику. Ці фільми зацікавили багатьох глядачів.

У травні 1941 року І. П. Кавалерідзе виїжджає в район Західної України на зйомки фільму «Пісня про Довбуша». Знімальна група працювала високо в горах, і з початком війни несподівано опинилася на окупованій німцями території. Почалися тривожні і трагічні дні в житті українського митця. Ідеологи з відомства Геббельса, з’ясувавши особу Кавалерідзе, запропонували йому зняти фільм про Гітлера. Митець відмовився під приводом хвороби. Він усвідомлював, що відмова може призвести до загибелі, і дав згоду очолити Київську кіностудію напередодні звільнення міста. Йому вдалося запобігти знищенню німцями головного павільйону та врятувати студію. На той час Кавалерідзе ще не знав, що його син Ігор і пасинок Борис Шарський загинули на війні, а доньку Ніну фашисти закатували в Харкові.

Після перемоги у творчій біографії І. П. Кавалерідзе настає тривала перерва. Як ставилася радянська влади до тих, хто опинився на окупованій території, відомо всім. Митцю заборонили займатися улюбленою справою, його постійно перевіряли. А фільми доручали ставити режисерам, які себе не «скомпрометували».

Кавалерідзе стає старшим інженером, а згодом науковим співробітником відділу Академії архітектури України. Серед його творів є й групові скульптури: «Лев Толстой і Максим Горький у Ясній Поляні», «Пушкін і Гоголь», група «Ти зійди, сонце красне», де в бронзі втілено Максима Горького й Федора Шаляпіна. Багато його робіт передано в музеї Києва, Харкова, Львова, Луганська, Москви.

У 1934-1941 pp. І. Кавалерідзе – режисер Київської кіностудії художніх фільмів; 1944-1948 pp. – старший співробітник відділу монументальної скульптури Академії архітектури УРСР. У 1957-1962 pp. – знову режисер Київської кіностудії ім. О. Довженка. Фільми, створені в цей період, позначені незмінним прагненням митця відтворити історичну атмосферу певної доби. У той час з'явилися такі його стрічки, як «Григорій Сковорода» (1958) і «Повія» (1961). На відміну від попередніх робіт у кіно й театрі, у фільмі «Повія», знятому за однойменним романом Панаса Мирного та Івана Білика, режисер вдається до глибшого психологізму, більшої точності характеристик, високої культури режисури, завдяки чому глядач глибоко співчуває знедоленій жінці. І. Кавалерідзе і сценарист Нона Капельго-родська дібрали з роману найважливіші епізоди, чітко окреслили драматичну лінію, пов'язану з долею Христі. Створюючи стрічку, режисер найбільше уваги приділив не зовнішнім деталям (аксесуарам, одягу, пейзажам, фольклорним сценам), а відтворенню глибоких самобутніх характерів.

1962 р. відбулася персональна виставка творів І. Кавалерідзе. У 1969 р. йому було присвоєне звання народного артиста України.

У середині 60-х pp. відбуваються прем'єри п'єс Кавалерідзе: «Вотанів меч» (на сцені Тернопільського музично-драматичного театру ім. Тараса Шевченка) і «Перекоп» (у Харківському театрі ім. Тараса Шевченка). Як засвідчили ці постановки, драматургія І. Кавалерідзе поєднує високі літературні якості зі сценічними вимогами побудови дії, майстерністю діалогу й точним урахуванням специфічної театральної дійсності. У ній завжди відчутна індивідуальна художня манера митця.

П'єса «Вотанів меч» – своєрідний філософський роздум про війну і мир. Старовинну готську легенду Кавалерідзе проеціює на сучасність.

Якось під час грози юнак Зігмунд опинився в горах. Випадково він потрапив до хатини Хундіга. Вражений красою його дружини, Зігмунд вирішив убити господаря за допомогою чарівного меча бога Вотана, що завжди допомагав володареві перемагати, та меч зламався, бо був піднятий на негідну справу.

Героїко-романтична драма «Перекоп» розповідає про реальну подію з історії громадянської війни – перехід Червоної Армії через Сиваш.

1970 р. у Сумах і Тернополі відбулася прем'єра п'єси «Перша борозна», присвячена історико-революційній темі.

Помер Іван Кавалерідзе 3 грудня 1978 р. в Києві. Похований на Байковому цвинтарі.

1987 р. день народження нашого видатного земляка відзначався за календарем ЮНЕСКО. Тоді ж у с. Новопетрівці відкрито художньо-меморіальний музей Кавалерідзе, у 1989 р. – галерею його скульптур у Сумському художньому музеї, у 1991 р. -музей-майстерню у столиці. У квітні 2002 р. на кіностудії ім. О. Довженка було відкрито меморіальну дошку, присвячену видатному режисерові, драматургу і скульптору.