Творчість Івана Кавалерідзе в контексті українського кінематографу

 

З 1928 р. до початку Великої Вітчизняної війни І. Кавалерідзе плідно працює у кіно: спочатку режисером кінофабрики ВУФКУ, а з 1934 р. – режисером кіностудії «Українфільм». За власними сценаріями він знімав воєнні та історичні фільми, присвячені подіям з історії українського народу: «Злива» («Офорти до історії гайдамаччини») (1929), «Перекоп» (1930). Саме за видатні заслуги у розвитку кіно він був нагороджений орденом Червоної Зірки в 1935 р.

Митець звертався у своїй творчості до багатьох тем, та головними для нього завжди були постаті Сковороди і Шевченка. У 20-30-х pp. XX ст. митець створив фільми, що стали класикою: «Коліївщина» і «Прометей». Кавалерідзе зняв «Коліївщину» – під враженням від спектаклю «Гайдамаки» Леся Курбаса. І. Кавалерідзе створює широке історичне полотно патетичного звучання про селянське повстання на Правобережній Україні проти кріпацького гноблення і сваволі польської шляхти. Фільм «Коліївщина» був одним із перших звукових фільмів, що вплинуло на ритм діалогу, поведінку акторів. Події тут розгортаються у сповільненому темпі, досить характерному для І. Кавалерідзе-режисера, бо цим йому вдається досягти високого рівня внутрішньої концентрації дії. Актори сприймаються монументально, пластично, об'ємно. Досвід скульптора давав можливість творити особливу манеру, яка б передавала романтичне трактування історії і по-новому відкривала фольклор, народні традиції. Але якщо в шевченківських «Гайдамаках» події 1768 р. відтворено як національно-визвольну боротьбу («... убогий, багатий поєднались, – дожидають великого свята»), то у фільмі Коліївщину зображено як боротьбу бідних проти багатих. Не забуваймо, що фільм датований 1933 p., коли сучасне і минуле розглядалося лише з класових позицій. Але попри це перед виходом на екран «Коліївщину» дуже скоротили. До речі, у цій кінострічці вперше використано освітлення під час зйомок.

У 1935 p., продовжуючи мистецьке дослідження історії, І. Кавалерідзе разом з М. Топчієм, оператором фільму «Коліївщина», створює фільм «Прометей», який мав бути другою частиною задуманої трилогії з історії визвольної боротьби українського народу. Цей твір вирізнявся багатоплановістю, складним асоціативним монтажем. Автори прагнули дати панорамну картину дореволюційної Росії, простежити долю бідних і багатих, перенести це у площину морально-етичних стосунків. Фільм «Прометей», створений за мотивами шевченківського «Кавказу» (1935), – це історико-революційна епопея. У ній показані колонізаторська політика російського царату й повстання українських кріпаків, які пробуджуються до політичного життя, політичного осмислення змісту подій.

Кріпосного юнака Івана пан віддає в солдати на Кавказ, а його наречену – до будинку розпусти. Під впливом революціонера Гаврилова, розжалуваного солдата, герой стає свідомим борцем і, повернувшись у рідне село, піднімає селянське повстання. Фільм Івана Кавалерідзе «Прометей» (1935) викликав негативну реакцію Йосипа Сталіна, який, як відомо, формував кінорепертуар СРСР на власний смак. Особливо йому не сподобалися сцени, де розкривався героїзм чеченських горців, зокрема епізод, в якому під поступово затихаючий гомін голосів людей, що йдуть в атаку, з’являються і пливуть бурхливою рікою солдатські та офіцерські фуражки, шапки, кіраси загарбників.

Фільм «Прометей» піддали нищівній критиці газета «Правда», журнал «Радянське кіно» та інші органи преси, що призвело не лише до його заборони. Було перекреслено весь творчий доробок режисера, бо фільм, за словами чиновників, не висвітлював експлуататорської ролі польських та українських панів і спрямовувався лише проти російських кріпосників, набувши тим самим «антимоскальського» характеру. Вдруге цей фільм заборонили в 60-ті pp. Переглянувши стрічку сьогодні, можна з упевненістю сказати: вона асоціативно виразна і сповнена пророцтв, її створила винятково талановита людина. На жаль, фільм зберігся не повністю, але, незважаючи на це, у 2001 р. він викликав інтерес у програмі «Інший Кавказ» у Вісбадені (Німеччина), оскільки було запропоновано своєрідний підхід до екранізації поеми Т. Шевченка «Кавказ».

Фільми «Коліївщина» і «Прометей» були одними з перших звукових фільмів в Україні. Уперше у стрічках І. Кавалерідзе слово стало могутнім засобом національної характеристики героїв (в обох фільмах представники різних народів розмовляють українською мовою).

У 1936 р. І. Кавалерідзе започаткував жанр кіноопери, екранізувавши оперу «Наталка Полтавка», а в 1938 р. «Запорожця за Дунаєм». Це були перші спроби екранізації оперних вистав і вони виявилися дуже успішними. Режисер прагнув поєднати драматичну гру з голосами оперних співаків, самими подіями. Покази «Наталки Полтавки» у США супроводжуються аншлагами у Нью-Йорку, Філадельфії, Чикаго.

Свій режисерський почерк Кавалерідзе найяскравіше проявив в фільмі «Злива» – у 1938 році. Це своєрідна історія України з часів гайдамаччини. Стрічка вирізнялася небувалою оригінальністю, несподіваним художнім рішенням. Уже тоді майстер гостро відчував «закостеніння» офіційного мистецтва. Головним принципом підходу до зйомок у Кавалерідзе завжди був рух. Ветерани казали: «Дим і пара створюють динаміку в кадрі». Але всі чомусь дуже дивувалися цьому своєрідному «кавалерідзевському» рухові заради руху. Саме в ті роки Довженко і Кавалерідзе прагнули усвідомлювати дійову силу мистецтва. Вони були засновниками національного кінематографу.

У «Зливі» Іван Петрович зображав «панство з порцеляновими обличчями». Акторам робили білий грим, і вони здавалися безкровними маріонетками. Якщо селянин – то він, природно, гримувався «під бронзу», набуваючи земляного або металевого відтінку. Згодом фільм «Злива» своїм «хайтековим» підходом налякав кіноофіціоз, картину просто знищили невдовзі після виходу у світ. І тільки очевидці, які працювали пліч-о-пліч із Кавалерідзе, могли пояснити, за якими художніми принципами був створений цей фільм.

Згубно відбилась на творчості І. Кавалерідзе окупація, якої йому не пощастило уникнути, та критика, в зв’язку з цим висловлена іншим вождем – Микитою Хрущовим.

Війна застала Кавалерідзе далеко від Київської кіностудії, котру на час війни було евакуйовано в Ашхабад. Тоді Іван Петрович ставив фільм «Пісня про Довбуша» за сценарієм письменника Любомира Дмитерка.

Із Київською кіностудією, директором якої був тоді племінник П. Тімана Шведе, Кавалерідзе також підтримував своєрідні стосунки.

Зйомки документальних фільмів (один із них – «Київ, спотворений більшовиками» – спричинився після визволення України від фашистів до арешту Миколи Топчія) були рідкістю.

Колектив кіностудії в основному готував українські титри до німецьких фільмів, що виходили у прокат («Ешнапурський тигр», «Індійська гробниця з Ла Яной», «Шлюбна ніч утрьох», « Серце королеви» тощо), тиражував їх копії, що рятувало всіх співробітників від мобілізації на трудові роботи до Німеччини.

Перебування Кавалерідзе в окупації стало також причиною того, що написаний ним сценарій «Вотанів меч» (1962) не був допущений до постановки.

Спроба І. Кавалерідзе зіштовхнути дві ідеології, досліджуючи і те, що їх об’єднує, і те, що відрізняє, а також звернення до загальнолюдських, а не до політичних категорій – все це не сприйняли колишні фронтовики – директор кіностудії Василь Цвіркунов та редактор Олександр Сизоненко.

Отже, фільм не був поставлений. Наприкінці 70-х років І. Кавалерідзе переробив сценарій на п’єсу, яка з успіхом йшла у театрах Тернополя та Харкова.

У 1961 р. створив фільм «Повія» за мотивами однойменного психологічного роману-епопеї Панаса Мирного. Можливо, таке масштабне полотно українського письменника вимагало енергії рівного собі таланту, бо більше ніхто не брався за роботу над цим твором. Працездатність І. Кавалерідзе справді вражала. На персональній виставці 1962 року в Києві митець подав понад сто творів.

 

 

Загалом діяльність І. Кавалерідзе – ціла епоха у вітчизняному мистецтві. Попри все митцеві вдалося зберегти протягом усього творчого шляху власний почерк і самобутнє мистецьке світовідчуття. Найкращі твори І. Кавалерідзе, що ввійшли до скарбниці нашої культури, експонуються не лише в Україні, а й за її межами.

У наступному році виповнюється 130 років від дня народження Івана Петровича Кавалерідзе (1887-1978) – видатного українського режисера, скульптора і кінодраматурга. Він відомий своїми пошуками нової кіномови в історичних фільмах «Коліївщина» і «Злива». Він створив першу українську кінооперу «Наталка Полтавка». Популярна і його екранізація «Повії» Панаса Мирного (із Людмилою Гурченко в головній ролі). За один фільм його не злюбив Сталін, Хрущов таврував його за «негідну поведінку» під час фашистської окупації Києва.

Отже, у роботі виявленні і розкритті особливості життя та творчості І. Кавалерідзе.

Виявлені національні і світові культурні витоки творчості режисера. Визначен вплив видатних українців – Т. Г. Шевченка і Г. Сковороди на творчість І. Кавалерідзе.

Розкриті прояви режисерської діяльності І. Кавалерідзе, наданий аналіз визначних фільмів – «Злива», «Коліївщина», «Прометей» та «Наталка Полтавка».

Надана загальна характеристика творчої спадщини І. Кавалерідзе.

Виявлено наступні новаторські засоби режисури І. Кавалерідзе:

у стрічках І. Кавалерідзе слово стало могутнім засобом національної характеристики героїв (в обох фільмах представники різних народів розмовляють українською мовою) ;

започаткував жанр кіноопери;

у кінострічці «Коліївщина» вперше використанно спеціальне освітлення для досягнення художніх задумів;

новаторські експерименти з рухом в кадрі – «кавалерідзевський» рух заради руху;

використання асоціативного монтажу;

сповільнення темпу для досягнення високого рівня внутрішньої концентрації дії, створення романтичного настрою;

використання білого гриму для розкриття образів «панства з порцеляновими обличчями» та бронзового – для розкриття образу селянина, працівника.

Отже, курсова робота є актуальною і може бути використана митцями і студентами для вивчення творчості Івана Кавалерідзе. Творчий спадок Кавалерідзе безумовно збагачує українське кіномистецтво і може надихнути кіномитців до експериментів і відродження національної традиції.

 

 

1. Зінич С. Іван Кавалерідзе: монографія/ С. Г. Зінич, Н. М. Капельгородська. – К. : Мистецтво, 1971. – 182 с.

2. Зубанич Ф. Інтерв'ю з І. Кавалерідзе/ Ф. Зубанич //Хроніка 2000. – 2002. – № 47-48. – C. 467-476

3. Іван Кавалерідзе під час окупації // Кінотеатр. – 2006. – № 4. // http://www.ktm.ukma.kiev.ua/show_content.php?id=552 

4. Капельгородська Н. Кіномистецтво України в біографіях: Кінодовідник/ Нонна Капельгородська, Євгенія Глущенко, Олександра Синько, ; Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України (Київ). Львівське відділення, Музей-майстерня та Благодійний меморіальний фонд Івана Кавалерідзе. – К. : АВДІ, 2004. – 709 с.

5. Новаторство Івана Кавалерідзе: Тези доповідей. – К, 1997.

6. Щур І. Мистецька спадщина Івана Кавалерідзе //Дивослово. – 2005. – № 1. – C. 60-64.