Українська культура

імперські амбіції на довгі роки визначили характер державної російської ідеології. Певною мірою вони притаманні ідеології колишнього Радянського Союзу й сучасної Росії. З інших літературних творів зазначеного періоду слід відмітити також «Троїцький літопис», «Ходіння за три моря Афанасія Нікітіна», «Домострой», «Четі-Мінеї» (щомісячні читання) митрополита Макарія та ін. Духовні запити московського суспільства обумовили винайдення книгодрукування. Надрукувавши книгу «Апостол», його засновником в Росії став Іван Федоров. Як уже згадувалося, останні роки свого життя він провів у Львові, започаткував книгодрукування в Україні. До речі, цей факт свідчить про збереження у ті часи духовної єдності українського і російського народів, попри те, що Україна знаходилася у складі Речі Посполитої. Яскравим матеріальним втіленням великих політичних амбіцій нової держави стала храмові й оборонні споруди Москви і, насамперед, кам’яного Кремля, реконструкція якого розпочалася в ХІVст. Московський Кремль -це спільне творіння кращих російських та італійських майстрів, які прибули на запрошення московського уряду. Характерна особливість архітектури кремлівського ансамблю -це поєднання традицій руського зодчества і надбань високої ренесансної культури. Найбільш яскраво зазначена особливість проявилася в головному соборі Кремля -Успенському, при проектуванні якого флорентійський майстер Аристотель Фіораванті взяв за основу однойменний старовинний собор у Володимирі. Водночас італійські майстри застосували класичну ордерну систему, такі її елементи, як коринфські пілястри, карниз тощо. Одночасно були побудовані й кремлівські стіни з 21 вежею. Деякі з веж мали ворота. Архітектурний ансамбль Кремля органічно доповнив собор Василя Блаженного, що був побудований на Красній площі за наказом Івана Грозного на честь взяття Казані. Геніальні російські майстри втілили у камені й кольоровій кераміці собору радість перемоги, державну славу, національний характер і дивовижну східну екзотику. У сучасному мистецтвознавстві прийнято характеризувати російську культуру означеного періоду як «руський Ренесанс», маючи на увазі відродження після монголо-татарського поневолення художніх традицій Київської Русі. Проте мистецтво зазначеного періоду має свої особливості. Головна з них -віддзеркалення небувалого патріотичного піднесення й формування національної самосвідомості саме російського (не руського) народу в боротьбі за державну єдність. У жорстких рамках богословських канонів і традицій церковного живопису російські митці створили роботи, що мали величезне суспільне значення і високі естетичні якості. Мова йде про творіння таких видатних митців, як Феофан Грек, Андрій Рубльов, Діонісій. Таким чином, російська художня культура ХІV-ХVІ ст., що має свої витоки у Київській Русі, збагатилася багатьма надбаннями епохи Відродження, за своїм ідейним змістом відбивала великі геополітичні устремління нової Московської держави, прагнення російського народу до національної єдності й політичної консолідації.

У середині XVII ст. в українських землях народний гнів вибухнув з такою силою, що кардинально змінив не лише хід національної історії, а й суттєво вплинув на геополітичний чинник всієї Європи. Ця подія була глибоко закономірною, а не випадковим явищем: спрацював цілий набір факторів, які зробили широкомасштабний народний виступ можливим і необхідним.

Визвольна війна середини XVII ст. стала подією величезного значення, яка докорінно змінила подальший хід української історії. Найважливішим результатом стало формування незалежної української держави. Незважаючи на поразку народних повстань в XVI – 20-30рр XVII ст. Український народ здобув багатий досвід національної та антифеодальної боротьби, впевненість в своїх силах, вдалося відновити православну церкву в Україні, зросли козацькі привілеї.

Важко переоцінити вплив, що його справив на перебіг української історії Б. Хмельницький. Хмельницький відновлює український політичний організм там, де він давно перестав існувати, створює могутнє високоорганізоване військо з юрби некерованого селянства і козаків; у гущі народу, зрадженого старою верхівкою, він знаходить і згуртовує довкола себе нових діяльних ватажків. І, що найважливіше, у суспільстві, позбавленому впевненості у собі й виразного відчуття самобутності, він відроджує почуття гордості і рішучості боронити свої інтереси. Незалежно від тонкощів наукових оцінок, український народ завжди проявляв любов до “батька Богдана“. У