Українська культура

Ареал розселення. У І тис. до н. е. територію Північного Причорномор'я, Криму й Кавказу населяли племена кіммерійців. Вони стали першим народом на території України, що мав власну назву.

Походження кіммерійців остаточно не з'ясоване. Існують думки, що:

• кіммерійці були корінним населенням України;
• кіммерійці прийшли на територію сучасної України з Кавказу;
• рабатьківщиною кіммерійців було Нижнє Поволжя;
• кіммерійці належать до фракійського етносу.

Проте майже всі науковці поділяють думку, що кіммерійці були ірано-мовними племенами.

Суспільний лад. З ранніх часів у кіммерійців склалася рабовласницька держава, були сформовані великі військові загони, на чолі яких стояли царі та вожді.

Серед домашніх промислів високого розвитку досягли кераміка та лиття бронзи, з якої кіммерійці виготовляли знаряддя праці та зброю (хоч під час археологічних досліджень знайдено й залізні знаряддя праці).

Релігія та мистецтво. Багатих родичів кіммерійці ховали в глибоких ямах, а зверху насипали кургани. На голови покійників клали бронзові вінки. Своєрідним видом кіммерійського мистецтва є кам'яні стели, на шейх зображені кам'яні фігури без голови з широким поясом, кинджалом, сагайдаком і точильним бруском.

Ареал розселення. З VII ст. до н. е. на теренах сучасної України з'явилися могутні кочові племена скіфів, що, як і кіммерійці, належали до іраномовної групи племен. У своїй «Історії» Геродот писав, що самі скіфи називали себе околотами. Велика територія на півдні між Доном та Дунаєм, де розселилися скіфи, отримала назву Скіфія. Суспільний лад. На чолі скіфської рабовласницької держави стояли племена царських скіфів. Скіфська держава мала дві столиці. Спочатку головним містом Скіфії було Кам'янське городище, що на Дніпрі, а згодом стало місто Неаполь. Скіфська держава поділялася на округи (номи), на чолі яких стояли вожді, призначені царем.

У III ст. до н. е. сарматські племена витіснили скіфів з території Північного Причорномор'я.

Господарське життя і побут. Скіфи-скотарі кочували на схід від пониззя Дніпра разом з численними стадами в пошуках нових пасовищ.

У Подніпров'ї жили скіфи-хлібороби. Вони сіяли пшеницю, жито, пчмінь, коноплі, використовуючи великий плуг та титлову силу волів. Скіфи були вправними ремісники ми. Про це свідчить чимало предметів з бронзи, заліза, золота й срібла, знайдених під час розкопок скіфських курганів.

Повсякденним заняттям царських скіфів була військова справа.

На землях нашої держави залишилося чимало скіфських поховань – курганів. Найвідомішими знахідками із життя скіфів стали золота ваза із зображенням побутових сюжетів (з кургану Куль-Оба), золота пектораль -нагрудна прикраса (з кургану Товста Могила) та золотий гребінь із зображенням батальної сцени (з кургану Солоха).

Культура скіфів – своєрідний сплав місцевої культурної традиції, що корінням своїм сягає мідного віку, та складників античної цивілізації, значний вплив якої відбувся внаслідок колонізації еллінами північного узбережжя Чорного моря (з VIII ст. до Н. X.), коли були засновані міста-поліси (Ольвія – на березі Буго-Дніпров-ського лиману; Тірас – у гирлі Дністра; Пантікапей – на місці сучасної Керчі; Херсонес – біля сучасного Севастополя тощо.) Від скіфів українці успадкували керамічне і декоративне мистецтво, низку слів (собака, топір та ін.), елементи одягу (біла сорочка, чоботи, шпичаста шапка), деталі озброєння (сагайдак, пернач). У культурі скіфів яскраво виділяються риси, які успадкували українці. Скіфи шанували гостей, подаючи їм хліб-сіль, їм було властиве побратимство, яке побутувало ще й у Запорозькій Січі. Поминальний обряд «тризна», який справлявся на могилі померлого, був традиційним у скіфів, слов'ян, русів, українців. На археологічних знахідках скіфських курганів є зображення людей. Із золотої пекторалі дивляться на нас слов'янські очі наших пращурів. їхнє волосся підстрижене «під макітерку», одяг вишитий на плечах, рукавах і грудях. Штани широкі (шаровари) або вузькі, і, як гадають дослідники, пошиті зі шкіри, головний убір – гострокутний башлик, з якого пізніше, можливо, розвинулась і форма козацької шапки.

Ареал розселення. У III ст. до н. е. – III ст. н. е. панівне становище в Північному Причорномор'ї та Приазов'ї посідають сармати (інша назва – савромати). Тогочасна назва Північного Причорномор'я – «Скіфія» – зникає з праць античних істориків. Натомість виникає назва «Сарматія», яка, проте, була лише географічним окресленням території, на якій проживала група племен, що прийшли з Волги й мали спільне зі скіфами іраномовне походження.

Наймогутнішими сарматськими племенами були язиги, роксолани, аорси, сіраки та алани. Однак не всі вони одночасно з'явилися в Північному Причорномор'ї – одне плем'я змінювало інше в міру просування попереднього на захід. Першими на території сучасної України з'явились язиги, слідом за ними – роксолани й т. д. У II ст. н. е. на теренах сучасної України з'являються алани. Підпорядкувавши собі інші сарматські племена, вони поступово просунулися до Дунаю. Назва «сармати» була замінена на назву «алани».

Суспільний лад. У сарматському суспільстві велику роль відігравали жінки. Не випадково грецькі