Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Українська культура

Предмет: 
Тип роботи: 
Інше
К-сть сторінок: 
114
Мова: 
Українська
Оцінка: 

же було організовано переписування книг. Завдяки цій роботі книжковий фонд Київської Русі складав щонайменше 130-140 тис. томів. Переписана від руки, зроблена з пергаменту, багато оформлена книга коштувала дуже дорого – приблизно стільки ж, скільки невеликий маєток або міський будинок. За Київської держави розпочався принципово важливий процес виділення науки в самостійну галузь духовної культури. Дуже важливими були зв'язки з Візантією – головною берегинею античної спадщини, майже втраченої в Західній Європі. Підсумком накопичення даних в різних галузях знань стало створення енциклопедій. Першою енциклопедією на Русі став «Ізборник» митрополита Ілларіона (1073 р.).

17. Розвиток літописання і літератури Київської Русі.
Довгий час за майже єдине джерело вважалися писемні пам’ятки свої й чужі. На першому місці серед наших власних пам’яток стоять літописи. Літописання в Україні почалося на ранньому етапі, майже одночасно з появою християнства на наших землях. З цього погляду Київська Русь випередила своїх сусідів, усі вони писали латинською мовою, тоді як літописання Київської Русі велося давньоруською мовою. Найдавніші літописи Русі не дійшли до нас в оригіналах: вони збереглися в пізніших копіях або переробках. Найстаріші списки, які знайдені, це Лаврентіївський, названий так на ім’я ченця Лаврентія, що писав його в 1377 році для Суздальського князя Дмитра Костянтиновича, та Іпатіївський список, який отримав назву від Іпатіївського монастиря в Костромі, де його знайдено; цей список датується приблизно першою чвертю ХV ст. В обох літописах спочатку викладена історія Київської Русі до 1110 року, а далі в Лаврентієвському міститься літопис про події Володимиро-Суздальської землі до 1305 року, а в Іпатіївському про події на українських землях до 1292 року. Таким чином, Лаврентіївський список уявляє собою літопис в якому тільки перша частина взята з українського літопису, Іпатіївський літопис від початку до кінця являється літописом українським. Але й Іпатіївський список був зроблений на півночі з українського оригіналу, складеного, як вважають на Волині. Вічні руїни й спустошення України привели до того, що навіть наші найстаріші літописи зберігалися не на своїй землі, і навіть не в оригіналах, а в російських копіях та переробках. Довгий час вважали першим літописцем монаха Києво-Печерського монастиря Нестора. Потім почали оспорювати взагалі його авторство; нарешті було встановлено, що Несторові належить одна з пізніших редакцій літопису, складена ним уже на початку ХІІ століття. Взагалі встановлено, що літописи були, як писав М. С. Грушевський, свого роду літературним архівом, до якого його упорядники вносили, в оригіналі і в переробках, різні пам’ятки писемних джерел, не дбаючи про збереження імен їхніх авторів так само, як вони не дбали і про власне ім’я, і творили таким чином анонімну антологію нашої давньої історичної літератури, яка носить на собі сліди колективної праці довгого ряду поколінь. Літописи не лише історичні твори, а й пам’ятки руської оригінальної літератури. Характерна особливість руської літератури – гостра публіцистична спрямованість. Тому літературні пам’ятки X-XIII ст. є одночасно і пам’ятками громадсько-політичної думки, бо викликала їх до життя потреба в утвердженні християнської церкви та політичної влади правлячої династії. Одна з найдавніших пам’яток руської літератури, що дійшла до нас – «Слово про закон і благодать» митрополита Київського Іларіона, укладена в 30-40-х pp. XI ст. написане на основі конкретного історичного факту. Невідомий автор цього твору закликав князів забути міжусобиці й об'єднатися в ім'я захисту рідної землі. Розвиток літератури Київської Русі був безпосередньо пов'язаний із поширенням освіти, створенням бібліотек. Уже за Володимира Святославича існували державна школа і школа при Софійському соборі. Ярославом Мудрим створюється перша відома на Русі бібліотека.
18. Слово о полку ігоревім як шедевр давньоруської літератури
“Слово о полку Ігоревім” – історична пам’ятка давньоруської літератури, написана у 1185 році. Це найбільше мистецький витвір свого часу, в якому з великою точністю передано образ Давньої Русі. Головним почуттям, хвилювали автора “Слова о полку Ігоревім” була любов до Батьківщини, до російської землі, до народу. Автор сумує про роз’єднання Великої Русі. Він – великий російський мислитель – малює різні верстви народу XII століття. Він протиставляє сміливість, доблесть і працьовитість простих російських людей прагненню князів до відокремлення. Дружинники, куряне, їм описані як “досвідчені воїни”, а воїни-богатирі чернігівці “без щитів, з ножами засапожнимі кліком полки перемагають, дзвонячи в продедовскую славу”. У “Слові о полку Ігоревім” описані також страждання простого народу від набігів половців. Головна ідея “Слова о полку Ігоревім” в тому, що вся Русь повинна бути єдиною, а не розділеної на безліч дрібних князівств. Така роздробленість неминуче призводить сильну державу до загибелі.
19. Значення слова про закон і благодать для давньоруської держави
«Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. Це твір за темою своєї звернено до майбутнього Русі. «Слово про Закон і Благодать» стверджує ідею про рівноправність всіх народів, що живуть на землі, підкреслюючи, що час вибраності одного народу пройшло. Бог не робить різниці між елліном, іудеєм і яким-небудь іншим народом, бо його вчення одно поширюється на всіх без винятку людей незалежно від раси, статі, віку та соціального стану. Іларіон засуджує претензії Візантії на гегемонію у всьому християнському світі. У «Слові» автор прагнув показати міжнародне значення Московського царства, як рівноправного серед інших західних і східних країн. Князь
Фото Капча