Українська культура

На Русі ще до запровадження християнства як державної релігії зароджується писемність, розвиваються архітектура, скульптура (особливо дерев'яна), спостерігаються зародки театралізованих вистав тощо. Першими значними пам'ятками давньоруської писемності вважаються угоди-Русі з Візантією, написані двома мовами – грецькою і руською. Свідченням загального поширення писемності у Київській Русі є знахідки берестяних грамот, зокрема у Звенигороді (Львівська область). У Новгороді вони існували ще до середини Х ст. Тексти на берестяних грамотах видавлювали при допомозі спеціального інструменту – стилоса (по-давньоруськи – писала). Величезною скарбницею духовної культури Київської Русі була усна народна творчість: перекази, билини, пісні, приказки, казки, байки, загадки, легенди, заклинання тощо. Ще в дохристиянський час склалися перекази, які пізніше були включені в «Повість временних літ»: про Кия, Щека, Хорива і сестру їх Либідь, про помсту княгині Ольги деревлянам за вбивство її чоловіка – князя Ігоря, про одруження Володимира з полоцькою княжною Рогнедою, про «віщого» Олега та інші. Народні традиції жили також в мистецтві дохристиянської Русі. Стародавні русичі були неперевершеними майстрами дерев'яної скульптури та архітектури. Наприклад, на початку Х ст. у Новгороді був споруджений з дуба Софіївський собор з 9 високими та 4 меншими зрубами. У «Повісті временних літ» згадується про існування у 945 р. в Києві, кам'яного князівського палацу Святослава. Арабські, візантійські, скандінавські автори розповідали, що у східних слов'ян в давні часи були різноманітні музичні інструменти – гудки, свірелі-сопелі, гуслі, бубни, флейти тощо. Відомими виконавцями танців, пісень були скоморохи. Отже, духовна культура дохристиянської Русі не була «примітивною», як іноді стверджують богослови. Вона вбирала специфічні риси своєї епохи і пізніше чимало її досягнень були запозичені християнством: рукоділля, витвори декоративного мистецтва, елементи старої дерев'яної архітектури в кам'яній, старі орнаменти в книгах тощо.

Запровадження християнства на Русі пожвавило розвиток писемності, сприяло заснуванню князем Володимиром перших шкіл для дітей знаті, за часів Ярослава Мудрого – першої бібліотеки при Софійському соборі. Існувала також книгозбірня при Києво-Печерському монастирі, приватні книгозбірні, бібліотеки в інших містах. Відомо, що значна частина знаті на Русі вміла писати і читати, вільно володіла кількома європейськими мовами. Першими книгами, що писалися від руки на пергаменті, були Євангеліє та Псалтир. Найдавніша книга, яка дійшла до наших часів, – це «Остромирове Євангеліє» (1056-1057). Це Євангеліє було написане уставом: кожна буква промальовувалася пензлем окремо від іншої спеціальною фарбою; початкові букви на сторінках були намальовані особливо великими і яскравими, а сторінки оздоблювалися орнаментом. З XIV століття перейшли на півустав, а з XV – на скоропис, письмо, що нагадує сучасне. Книги прикрашалися мініатюрами. Найдавніші мініатюри прикрашали «Остромирове Євангеліє» та «Ізборнік» князя Святослава (1073). Переписування церковних книг – це було одне з найповажніших занять у Київській Русі. З XI по XIV століття до наших часів дійшли лише 33 книги. Також у Київській Русі була розвинена музична культура: уже в той час існували професійні співаки й музиканти. Музика обов'язково супроводжувала кожне свято при дворі князя чи іншої знаті. При дружинах князя існували спеціальні окремі оркестри, до яких входило від 40 до 60 сурм, бубнів та литавр. Ці оркестри були призначені підносити бойовий дух дружини під час походів. Швидкого розвитку у Київській Русі зазнали ремесла: архітектура (спочатку дерев'яна, а потім – кам'яна), живопис і декоративне мистецтво, за межами давньоруської держави великим попитом користувалися ювелірні, гончарні вироби, зброя. Усього налічувалося понад 60 видів ремесел. На сьогодні збереглися такі величні пам'ятки архітектури Київської Русі, як Софійський собор, Золоті ворота, Десятинна церква (1928 року зруйнована радянською владою, залишився лише фундамент та деякі фрески), Михайлівський собор у Києві (зруйнований 1935 року радянською владою, відбудований 1997 року), собор Спаса у Чернігові. У давній українській літературі розрізняють усну народну творчість та книжне письменство. Фольклорні твори передавалися в усній формі з покоління у покоління в родині, від лірників до їх учнів. Це були історичні, патріотичні, обрядові пісні, думи, плачі-голосіння, легенди, казки, прислів'я, приказки.

Поширення освіченості відбувалося в тісному зв'язку із зміцненням держави, впровадженням християнства. Під час князювання Володимира Великого були створені перші державні школи, в яких вчилися діти знаті. Набір в школи, як свідчить літопис, здійснювався примусово, оскільки справа була нова, незнана і добровольців було мало. А держава гостро потребувала грамотних адміністраторів, дипломатів, здатних підтримувати зв'язки з Візантією та іншими країнами. Князь Ярослав Володимирович, вважаючи освіченість важливою умовою успішної діяльності на будь-якому терені, вводить обов'язкове навчання для молоді з князівських і боярських родів. Нові школи відкривалися у Києві, Новгороді, Володимирі-Волинському та інших містах. Багато представників привілейованих верств були знайомі не тільки з елементарною грамотою. Князі, бояри, дружинники, не кажучи вже про книжників, володіли іноземними і древніми мовами. Поширення писемності супроводжувалося створенням бібліотек. Перші бібліотеки створювалися при церквах і монастирях. Найбільша (її заснував Ярослав Мудрий) знаходилася у Софійському соборі, і спочатку там нараховувалося біля 1000 примірників книг. Тут