Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Українська культура

Предмет: 
Тип роботи: 
Інше
К-сть сторінок: 
114
Мова: 
Українська
Оцінка: 

держава знову повертається до проблем культури, розглядаючи її як невід'ємну складову частину партійної роботи. Після встановлення радянської влади в Україні у сфері культури починають здійснюватися перетворення, відомі як «культурна революція». Набувають поширення ідеї Пролеткульту, що відкидали ідеї спадкоємності в культурі, вважали, що культура панівних класів ворожа робітникам і селянам. Проте така культурна політика не стала провідною.

59. Українське образотворче мистецтво початку ХХ ст.
Українське образотворче мистецтво на початку ХХ ст. розвивалося в руслі основних стилів, течій і жанрів світового мистецтва. Українські художники були добре ознайомлені з кращими зразками світового мистецтва. Видатними живописцями жанру побуту був М. Пимоненко (1862-1912), пейзажисти С. Васильківський, В. Орловський, П. Шевченко, І. Труш, К. Костанді. Майстрами портретного живопису були Іван Труш, брати Федір та Василь Кричевські, Олекса Новаківський. До історичної тематики зверталися Ф. Красицький, М. Самокиш, М. Івасюк. Це період особливого сплеску авангардного мистецтва. Український авангард запропонував свій погляд на мистецтво, своє світобачення. Особливий внесок Зробили О. Богомазов (1880-1930), М. Бойчук (1882-1939), К. Малевич (1878-1935).
О. Богомазов у трактаті «Живопис і елементи» виклала свої погляди на авангардне мистецтво, розробив його принципи. Картини «Потяг», «Базар», «В'язниця», «Львівська вулиця в Києві» стали зразками кубофутуризму та експресіонізму. Вони виділяються чіткої ритмікою кольорів, їх синьо-фіолетовим вираженням.
К. Малевич став основоположником супрематизму. Його творчість черпала свою силу у фольклорних джерелах. Чорний, білий і червоний квадрати, як і вся творчість Малевича, добре відомі у світі. Квадрат в супрематічному виконанні є найбільш чистим, незалежним від матерії духовним буттям, позбавленим асоціацій. Звичні просторові орієнтації людини зникають у його творах. До речі, «Червоний квадрат» він трактує як «живописний реалізм селянки у двох вимірах». Основними персонажами в пізніші роки творчості стають селяни і селянки, як втілення енергії природи і Всесвіту.
Михайло Бойчук очолив школу монументального українського мистецтва, яке поєднувало конструктивні особливості живопису візантійської та епохи італійського Відродження. До цієї школи належали Т. Бойчук, М. Юнак, О. Павленко, І. Падалка, В. Сідляр, М. Рокицький та ін Вони оформляли Київський оперний театр, художній інститут, український павільйон сільгоспвіставкі, в Москві, один з харківських театрів. Це були перші зразки українського та й усього радянського монументального мистецтва. Михайла Бойчука, як і багатьох інших талановитих художників, спіткала доля інтелігенції «розстріляного відродження».
Це були роки, коли на досвіді старших художників-реалістів Ф. Кричевського, І. Їжакевича, К. Трохименко, А. П. Петрицького, М. Самокиша, О. Шовкуненка вчились молоді митці М. Дерегус, О. Довгаль, В. Касіян, В. Костецький та ін.
60. Російськомовна література 1900-1930-х рр. в Україні.
На початку ХХІ століття в українському літературознавстві російськомовні художні твори, написані українцями впродовж ХVIII-ХХ століть, тільки-но починають досліджуватися в контексті розвитку національного письменства. Проте проблема перегляду й переоцінки художньої спадщини іншомовних літераторів-українців є однією з найактуальніших, тому що суспільство в силу різних обставин, а передовсім через нерозробленість механізмів ідентифікації іншомовної творчості наших співвітчизників, ще не схильне сприймати російськомовну художню спадщину І. Богдановича, В. Капніста, Г. Винського, В. Наріжного, О. Сомова, М. Маркевича, А. Погорільського, М. Гоголя та інших у контексті українського письменства. Доцільність опрацювання російськомовної прози В. Наріжного, О. Сомова, А. Погорільського у річищі розвитку української літератури обумовлюється тим, що в ній знайшли своє втілення й осмислення національні історія, міфологія, усна народна творчість, етнографія, література, тобто народний дух, світогляд, мораль, які вони трансформували та презентували в іноземному культурному просторі. Виправданість вивчення художнього доробку літераторів у системі національного письменства виправдовується ще й тим, що вони, як свідчать твори, листи, спогади рідних, друзів, були свідомими свого українського походження.
Борис Леонтійович Горбатов – український радянський письменник, сценарист, секретар Спілки письменників СРСР. Писав переважно російською мовою. У травні 1922 року на сторінках донецької робочої газети «Кочегарка» з'явився перший твір Б. Л. Горбатова – нарис «Ситі й голодні». У цій газеті робкор, а пізніше літературний співробітник публікував свої перші статті, нариси про життя і побут шахтарської молоді. Б. Л. Горбатов був одним з організаторів і активним учасником Союзу пролетарських письменників Донбасу «Забой», створеного в жовтні 1924 року.
Миха́йло Миха́йлович Зо́щенко – радянський письменник-новеліст, сатирик, висміює обставини і людей післяреволюційної доби та радянську систему: «Рассказы Назара Ильича господина Синебрюхова», «Юмористические рассказы», «Тяжелые времена», «О чем пел соловей» та ін. повісті й оповідання. Засуджений офіційною критикою. Уже перша книжка «Рассказы Назара Ильича господина Синебрюхова» (1922) свідчила про самобутність знайденої письменником оповідної форми. З 17 серпня до 1 вересня 1934 року проходив Перший Всесоюзний з'їзд радянських письменників, членом правління якого був вибраний Зощенко. На перший погляд творча доля письменника складалася благополучно, проте протягом всього літературного шляху він піддавався суворій і часто упередженій критиці. Апофеозом всіх перипетій стала сумно відома постанова ЦК ВКП (б) від 14 серпня 1946 року «Про журнали «Звезда» і «Ленинград». 4 вересня Зощенка і Анну Ахматову виключають із Спілки радянських письменників. Зощенка позбавляють продуктової «робочої картки». Привід для нападок цього разу був зовсім надуманий – дитяче оповідання «Пригоди мавпи».
Арка́дій Тимофíйович Аве́рченко – російський письменник-сатирик і гуморист українського походження. 1897 року Аверченко виїхав працювати конторником у Донбас, на Брянську копальню. На копальні він пропрацював
Фото Капча