Українська культура

Предмет:

Культура

Тип роботи:

Інше

К-сть сторінок:

114

Мова:

Українська

Оцінка:

твори, ставились фільми про громадянську війну (звичайно, виходячи з офіційних оцінок подій та їх учасників). Кінострічки донесли до нас гру відомих українських акторів М. Заньковецької (“Остап Бандура”, режисер В. Гардін), А. Бучми (“Укразія”, режисер П. Чардинін) та ін. Певними здобутками українського кіно можна вважати фільми П. Чардиніна “Тарас Трясило” (1927) і “Тарас Шевченко” (1926). В останньому знімались А. Бучма і І. Замичковський. Перший етап розвитку українського кіномистецтва пов’язаний з творчістю О. Довженка, фільми якого “Звенигора” (1928), “Арсенал” (1929), “Земля” (1930), а згодом звукові картини “Іван”, “Аероград”, “Щорс”, створені у 30-х роках, займають почесне місце в історії світового кіномистецтва. У 1958 р. на Всесвітній виставці в Брюсселі кінофільм “Земля” включено до почесного списку двадцяти найкращих фільмів усіх часів і народів. Першим звуковим фільмом в Україні була документальна стрічка “Симфонія Донбасу” Д. Вертова (1930), а серед художніх – “Фронт” О. Соловйова (1931). Талановитим українським режисером став і видатний скульптор І. Кавалерідзе, що спробував себе у кіно наприкінці 20-х рр.

В образотворчому мистецтві майстер батального жанру М. Самокиш створив низку картин на історичну тематику: “В’їзд Б. Хмельницького до Києва”, “Бій Івана Богуна з польським магнатом Чарнецьким” та ін. У жанрі пейзажу особливо відзначилися художники М. Бурачек (“Дніпро і кручі”), Г. Світлицький (“Місячна ніч”). У портретному жанрі продовжував плідно працювати видатний художник Михайло Жук, який після революії залишився в Україні й намагався передати у портретах загальну атмосферу доби. Взагалі, у цей час в Україні існувало кілька мистецьких об’єднань художників, що відображали процес ідейних пошуків у мистецтві. Серед них чільне місце займали Товариство художників імені К. Костанді, організоване в Одесі 1922 р., Асоціація Революційного Мистецтва України (АРМУ), створене у Києві 1925 р. з філіями по різних містах, Об’єднання Сучасних Митців України (ОСМУ).

У середині 20-х рр. дедалі помітніше місце в політичному й культурному житті республіки почало відігравати радіо. Перша радіостанція в Україні почала діяти в Харкові у 1924 р. У 1927 р. стали до ладу радіоцентри в Києві, Дніпропетровську, Одесі. Швидко радіофікувалися села. Радіотрансляційні вежі стали одним із символів новітніх часів.

У 20-ті рр. відбувався активний пошук в архітектурі. Як правило, вибір архітекторів зупинявся на нових течіях, таких як конструктивізм. У тогочасній столиці України Харкові будинків у цьому стилі було відбудовано досить багато, що відбивало тогочасні уявлення про майбутню урбанізацію та технізацію комуністичного життя, оспівуваного в багатьох творах образотворчого мистецтва й літератури, а також постійно пропагованого у пресі та радіо. Разом із тим ставлення партійних лідерів до конструктивізму та інших авангардних течій в архітектурі не було однозначним. Найбільш значною спорудою, створеною у цей час, став будинок Держпрому (попередник сучасного Кабінету Міністрів) у Харкові (1925 – 1929, архіт. С. Серафімов, С. Кравець, М. Фільгер).

Отже, політика українізації, здійснювана сталінським урядом, незважаючи на свій обмежений, великою мірою декларативний характер, дала несподіваний результат: за короткий термін (менше ніж 10 років) українська культура пережила яскравий злет, що проявився в усіх без винятку культурних галузях.

62. «Розстріляне відродження»: поезія, драматургія, проза.

Розстріляне відродження – умовна назва літературно-мистецької генерації 20-30-х рр. ХX от., репресованої більшовицьким режимом. З кінця 20-х рр. Комуністична партія почала розглядати літературу й мистецтво як одну з ділянок культурного фронту.

Спочатку були заборонені літературні товариства. Під невблаганним пресом терору опинилися науковці, освітяни, діячі сфери культури. Посилювалася боротьба проти «націоналістичних ухилів». Як справедливо зазначає український історик О. Бойко, «під гаслом боротьби з «хвильовизмом» почали переслідувати творчу інтелігенцію, боротьба з «волобуєвщиною» зачепила наукову інтелігенцією, а «шумськізм» – навіть стару ленінську гвардію».

30-ті рр. пройшли під знаком жорстокого переслідування діячів національної культури, їх одразу зарахували до складу сфабрикованих органами ДПУ «контрреволюційних націоналістичних організацій». Не витримуючи психологічного тиску, наклали на себе руки письменник М. Хвильовий та нарком освіти М. Скрипник. Жертвами сталінського терору стали відомі літератори Б. Антоненко-Давидович, М. Яловий, П. Губенко (Остап Вишня), діячі Комуністичної партії Західнім України Г. Бараба-Іваненко, П. Ладан, К. Максимович, Ф. Приступа та ін.

Під час боротьби з «націоналістичною контрреволюцією» знищено в концтаборах режисера Л. Курбаса, засновника української школи монументального мистецтва О. Бойчука, письменників М. Куліша, М. Зерова, Г. Косинку. Зі 193 членів і кандидатів у члени Спілки письменників України репресовано 97 осіб. Загалом у роки сталінського терору жертвами режиму стали 500 письменників України.

У сталінських катівнях закінчив свій життєвий шлях відомий учений-сходознавець. А. Кримський. Ще задовго до 30-х рр., начебто передбачаючи власну долю, він написав свій «Заповіт» – «На тортурних муках».

63. Образотворче мистецтво України у 1920-1980-ті роки.

Українське образотворче мистецтво на початку ХХ ст. розвивалось у руслі основних стилів, течій і жанрів світового мистецтва. Українські художники були добре ознайомлені з кращими зразками світового мистецтва. Видатними живописцями жанру побуту був М. Пимоненко (1862-1912), пейзажисти С. Васильківський, В. Орловський, П. Шевченко, І. Труш, К. Костанді. Майстрами портретного живопису були Іван Труш, брати Федір та Василь Кричевські, Олекса Новаківський. До історичної тематики звертались Ф. Красицький, М. Самокиш, М. Івасюк. Це період особливого сплеску авангардного мистецтва. Український авангард запропонував свій погляд на мистецтво, своє світорозуміння. Особливий внесок