Українське державотворення

Важливим фактором дестабілізації гетьманського режиму стала діяльність більшовиків України. У липні 1918 р. була утворена КП (б) У, а до осені вже діяла розгалужена мережа підпільних комуністичних організацій. У листопаді був сформований Тимчасовий робітничо-селянський уряд України на чолі з Г. Л. П'ятаковим. Але українські соціалістичні партії, об'єднані в УНС, діяли енергійніше.

13 листопада 1918 р. в приміщенні міністерства шляхів на Бі-біковському бульварі в Києві відбулося засідання Українського національного союзу, на якому остаточно був схвалений план повстання проти гетьмана та обрано Директорію. У ніч з 14 на 15 листопада вона звернулася з відозвою до населення України, в якій говорилося: «Генерал Павло Скоропадський є насильник і узурпатор народної влади. Все правительство його, як протинародне, проти національне, оповіщаємо недійсним. Пропонуємо генералу Скоропадському й його міністрам залишити обманом і насильством захоплені урядові посади».

Що гетьман міг протиставити Директорії та масовому народному повстанню? Ще влітку 1918 р. з дозволу німецьких окупаційних властей почалося формування восьми армійських корпусів, їх штаби розташувалися у Києві, Житомирі, Вінниці, Одесі, Чернігові, Полтаві, Харкові і Катеринославі. Проте формування їх йшло дуже повільно. Восени вони не були укомплектовані й озброєні. До того ж більшість солдатів і частина командирів були незадоволені гетьманським режимом.

Залишившись без реальної сили, Скоропадський шукає шляхи до порозуміння з Антантою. Він посилає свого представника до Румунії, де перебували посли всіх держав. З ініціативи Скоропадського новий гетьманський уряд 20 листопада надіслав телеграми білогвардійцям Дону, Кубані, Тереку і місії Добровольчої армії з пропозицією прислати до Києва своїх представників на конференцію, яка б обговорила питання боротьби з Радянською Росією, відновлення монархії та надання допомоги Українській державі у боротьбі з Директорією. 29 листопада гетьман підтримує рішення Ради міністрів видати з державної скарбниці України представникові Добровольчої армії 10 млн карбованців для формування нових військових частин. Та надії Скоропадського виявилися марними.

Директорія, виїхавши до Білої Церкви, в розташування полку галицьких «Січових стрільців», який перейшов на її бік, на певний час зосередила в своїх руках керівництво повстанським рухом на Україні. Протягом другої половини листопада – першої половини грудня 1918 р. під її контроль перейшла більша частина території України. Директорію підтримали гетьманські війська: дивізія сірожупанників, що перебувала на Чернігівщині;

запорізька дивізія, яка стояла на Харківщині; «Чорноморський козачий кіш», який формувався у Бердичеві, та інші. Фактично влада Скоропадського трималася тільки у місті Києві та й то висіла на волосині.

Після того, як повстанська армія розбила гетьманські частини під Мотовилівкою, в розпорядженні Скоропадського майже не залишилось військових сил. Київ обороняли тільки добровольці та незначна кількість російських офіцерів. 14 грудня війська Директорії ввійшли до Києва, а опівдні Скоропадський підписав останній офіційний документ: «Я, гетьман усієї України, на протязі семи з половиною місяців прикладав усіх своїх сил, щоб вивести край з того тяжкого становища, в якім він перебуває. Бог не дав мені сил справитись із цим завданням, і нині я, з огляду на умови, які тепер склались, керуючись виключно добром України, відмовляюсь від влади. Павло Скоропадський». Свої повноваження він заповів урядові, але того ж дня Рада міністрів всю владу передала до рук Директорії, яка 17 грудня оголосила гетьмана поза охороною закону, а його майно конфіскувала

6). Радянська державність

А тим часом більшовики робили все можливе, аби захопити владу в Україні. Скориставшись черговою політичною кризою петроградського уряду, спричинену корніловським заколотом, «червоні» почали квапливо формувати загони Червоної гвардії, які в жовтні налічували до 15 тисяч осіб, 3 тисячі з яких дислокувалися в Києві.

З іншого боку, щоб залучитися підтримкою з боку сил національно-визвольного руху, більшовики тимчасово змінили свої гасла щодо національного питання. На початку серпня вони ввійшли до складу Центральної Ради, утворили там фракцію. Звичайно, до цього вдалися не для підтримки Ради, а щоби зруйнувати її зсередини. Про це свідчить проголошена при створенні фракції декларація, у якій зазначалося: «Вступаючи до Центральної Української Ради (навіть назву органу перекручено. – Авт.), ми будемо тут проводити неухильну боротьбу з буржуазією і буржуазним націоналізмом... до повної перемоги пролетарської революції». Жовтневі події у Петрограді, захоплення влади в столиці Росії більшовиками змінили політичну ситуацію в державі. Як уже зазначалося, Центральна Рада засудила більшовицький переворот, виступивши проти незаконного переходу влади до рад робітничих і солдатських депутатів (тобто проти радянської влади). Після цього керівникам київських більшовиків нічого не залишалося, як вийти зі складу Центральної Ради. Відтепер збройні сили «червоних» не підпорядковувалися українському урядові й могли бути спрямовані проти нього.

Спираючись на ради робітничих і солдатських депутатів, українські більшовики за прикладом своїх петроградських однопартійців розгорнули боротьбу за владу в Києві, спрямувавши удар проти штабу військ Київського військового