Українське державотворення

Для РНК Росії цей акт мав важливе юридичне значення. Адже завдяки йому створювалася видимість, нібито радянська Росія не воює проти української держави – УНР, а відстоює у боротьбі з націоналістичною та антинародною Центральною Радою право на існування радянського уряду, створеного представниками трудящих України1. Не спромігшись свого часу «перебудувати»« Центральну Раду шляхом переобрання її складу, більшовики вирішували проблему іншим шляхом: створювали паралельну, радянську УНР і поступово витісняли Центральну Раду з території України за допомогою зброї. Щодо відносин із радянською Росією, з'їзд проголосив Українську республіку федеративною частиною Російської держави. ЦВК України дістав доручення «негайно поширити на територію Української Республіки всі декрети і розпорядження Робітничо-селянського уряду Федерації, які мають загальне для всієї Федерації значення». Харківський з'їзд рад закінчив роботу обранням Центрального виконавчого комітету (ЦВК) рад України у складі 41 особи, більшовиків за партійною приналежністю. А тоді вже ЦВК затвердив перший радянський уряд України – Народний секретаріат. Подібність назви до найменування уряду Центральної Ради (Генеральний секретаріат) теж невипадкова. До речі, більшовицькі агітатори, намагаючись скомпрометувати уряд Центральної Ради, активно поширювали чутки, що він «Генеральний», бо складається із самих буржуазних генералів.

Отже, новостворена радянська державність була привнесена в Україну ззовні, а не органічно сформувалася всередині українського суспільства. Те, що майже всі члени українського радянського уряду були більшовиками і підкорювалися залізній партійній дисципліні, перетворювало його на «кишеньковий уряд» російської РНК. Але й цього Росії виявилося замало. Свого соратника Г. Орджонікідзе В. Ленін призначив тимчасовим надзвичайним комісаром України, Таким чином, на початку 1918 р. на території УНР існувало два уряди, які однаково заявляли, що вони «народні» й «українські». Відразу між ними розпочалася «війна декретів». Одним із перших Народний секретаріат видав Декрет про скасування заборони на вивезення хліба з України до Росії. Далі опублікував постанову про нечинність усіх розпоряджень Генерального секретаріату.

На додачу розпочалася і збройна боротьба. Тут неабияку роль відіграла військова допомога з боку Росії. В середині січня 1918 р. В. Антонов-Овсієнко сформував ударну силу більшовицьких військ, спрямувавши їх на Київ. Аби полегшити «червоний» наступ військ на столицю, київські більшовики 16 січня розпочали збройне повстання проти Центральної Ради, центром якого став завод «Арсенал». Заворушення було жорстоко придушене. 26 січня 1918 р. більшовицькі війська зайняли Київ, а згодом радянську владу було встановлено на сході, в центрі й півдні України. Розпочалася жорстока, кривава громадянська війна. Різні регіони, повіти і навіть міста проголошували себе «республіками» і комунами, а місцеві ради – «Радами народних комісарів». У Криму виникла Таврійська республіка, на півдні – Одеська, на Миколаївщині – Миколаївська повітова соціалістична трудова комуна. Створювали рад наркоми у Луганську, Старобільську та інших містах Донбасу. Місцеві ради відмовлялися підпорядковуватися вищим органам влади, буквально трактуючи більшовицьке гасло «вся влада радам». Проявом місцевого сепаратизму стало утворення наприкінці січня 1918 р. Донецько-Криворізької республіки, яку очолив більшовик Артем (Сергєєв). Вона відразу поставила питання про відокремлення регіону разом із Харковом від України і його входження до складу Росії. Тут було сформовано уряд і загони червоногвардійців.

Перший етап радянського державного будівництва в Україні перервала німецько-австрійська окупація території України впродовж лютого-квітня 1918 р. Від початку наступу окупаційних військ український радянський уряд переїздить із Києва до Полтави, потім – до Катеринослава і, врешті-решт, опиняється за межами України – в Таганрозі. Напередодні німецької окупації Таганрогу права та обов'язки вищих органів державної влади України було передано Повстанському бюро («революційній дев'ятці»), яке проіснувало до липня 1918 р. і називало себе в деяких документах Народним секретаріатом.

Улітку 1918 р. розпочався новий етап створення соціалістичної Української держави. На початку липня в Москві було сформовано Комуністичну партію більшовиків України (КП (б) У) як складову російської більшовицької правлячої партії. З'їзд українських більшовиків – чи не вперше у світовій практиці – розпустив формально незалежний від нього вищий орган державної влади більшовицької України – Народний секретаріат. Натомість було створено інститут цілком революційно-партійний – Всеукраїнський центральний військово-революційний комітет на чолі з А. Бубновим. Таким чином, партійний орган став правонаступником органу державного. Але подібні конституційні «дрібниці» були поза увагою нової влади. З огляду на анти гетьманське повстання в Україні, яке спалахнуло у листопаді 1918 р., більшовики вирішують терміново створити замість партійної структури державну – Український радянський уряд. Формально це питання вирішували у Курську 19 листопада 1918 р. До складу Тимчасового робітничо-селянського уряду України (таку офіційну назву він дістав) увійшли члени КП (б) У та Всеукраїнського центрального виконавчого комітету. На першому засіданні уряд оприлюднив Маніфест