+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Стаття
К-сть сторінок:
33
Мова:
Українська
на привітання, розбирання та вкладання речей, як це буває після довгої подорожі». У середині листопада олицький ординат заїхав до Яблонного й «кілька днів провів, байдикуючи, на полюванні». Однак загалом того місяця він так і не передихнув: «Здобувши домашній затишок, заледве ним скористався: опосіли мене всілякі домашні турботи, як це завжди буває» [I, в. 393, 399-400]. Були серед них і приємні клопоти. 2 грудня до Олики приїхали сини брацлавсько- го каштеляна. Старший, володимирський староста Даніель Стемпковський, просив для молодшого, Ґабріеля, руки племінниці князя Меланії – осиротілої дочки його сестри Ельжбети. Альберт Станіслав устиг подбати про її майбутнє, умовивши короля передати Ґабріелеві посаду його батька (той помер у жовтні того ж таки року). Відтак, погостивши два дні, брати Стемпковські «від’їхали не без певної надії» [I, 8. 401]. Шлюб було укладено наступного місяця у Варшаві, а відзначали його в королівському замку та варшавському будинку канцлера.
Вересень 1635 р. ознаменувався в Олиці важливою подією: Радзивілл заклав наріжний камінь собору Св. Трійці, котрий за п’ять років стане окрасою цілої Волині [I, в. 466-467]. Загалом, як зауважував Альберт Станіслав, «місяць цей виявився гостинним, наповнюючи Олику частими гостями». У жовтні він «майже весь місяць тішив себе ловами й читанням», а заразом «розплатився за двох турецьких коней, приведених вірменами» (вочевидь, ішлося про скакунів, яких канцлер згадував під час свого перебування у Варшаві у травні 1635 р. : «На Зелені Свята прибули коні з Олики»).
Безхмарним був і кінець наступного року (як занотував Радзивілл у листопаді 1636 р., він «спокійно провів цей місяць удома», в Олиці та Яблонному). Натомість рік 1637-й, що на нього, як і на будь-який новий, князь покладав добрі надії, приніс справжню трагедію – несподівану смерть 6 квітня дружини Реґіни. Наступні декілька місяців князь шукав розради в роботі та спілкуванні з друзями. Так, 3 липня Альберт Станіслав занотував: «Референдар литовський, перший мій приятель, жаданий гість, рано-уранці з’явився в мене в Олиці, і завдяки цьому цілий місяць пройшов у приємному, наскільки це дозволяла жалоба, спілкуванні» [ІІ, в. 37].
Охоче бачився канцлер і з іншим своїм приятелем – Ст. Конецпольським, котрий володів містом Броди (нині – райцентр на Львівщині), розташованим неподалік від Радзивіллова . Зрештою він посвоячився з гетьманом, побравшись у травні 1638 р. з Кристиною Анною Любомирською, донькою краківського воєводи, із чиєю сестрою був одружений Ст. Конецпольський. Водночас у такий спосіб Альберт Станіслав породичався з володарями Острога: матір’ю його дружини була онука знаменитого Василя-Костянтина Острозького – Софія.
Скупий на емоції канцлер не подав жодних деталей свого одруження. Зрештою, не секрет, що в ті часи, укладаючи шлюб, представники родовитої знаті керувалися передовсім прагматичними міркуваннями. Утім, відчувається нетерпіння, з яким улітку 1638 р., перебуваючи на Волині, Радзивілл очікував на приїзд із Кракова молодої (власне, молодшої за нього на двадцять п’ять років!) дружини. На початку серпня князь занотував у щоденнику: «Я вирушив до Бродів, резиденції краківського каштеляна (Ст. Конецпольського – О. Р.), аби [... ] привітати й прийняти мою дружину, привезену туди каштеляном та його дружиною». Зрештою, Ст. Конецпольський допровадив до Олики не тільки Кристину, а й «чималу юрбу своїх друзів».
«Цих гостей, – вів далі канцлер, – при надзвичайно добрій погоді я прийняв у замку з відповідною пишністю, у супроводі церковних співів і гарматних пострілів, і частував їх три дні, позбувшись смутку, віддаючись Бахусу й забувши про календар. Після того, як гості поїхали, я, підрахувавши свої витрати й подякувавши Богові, пообіцяв собі, із Божою допомогою, жити надалі щасливим і поштивим життям, маючи найліпшу та сповнену чеснот дружину» [II, s. 96].
Власне, Альберт Станіслав не раз давав собі схожі обіцянки, особливо на початку нового року. Так, 1 січня 1643 р., перебуваючи в Олиці, канцлер занотував:
«Просив Бога, аби він дав новий рік щасливіший, в якому віятимуть сприятливі вітри. Воднораз повторював і повторюю: “Нехай буде воля твоя, Господи! ”. Перший день [року] привітав мене зубним болем. Лютий мороз із вітром завадив мені вийти до костелу.
Волів би молитися, замість терпіти [біль], але випробуванню, посланому Богом, слід коритися на ділі, а не на словах» [II, s. 337].
Утім, коли йшлося про дружину Радзивілла, то запал, з яким він уперше зустрів її на порозі родинного замку, плекаючи райдужні надії, здається, не згасав доволі довго. Щоправда, і у цьому шлюбі канцлер не дочекався «плодів подружнього життя»: у 1646 р. Кристина втратила дитину на четвертому місяці вагітності. Альберт Станіслав дякував Богові за те, що ця подія принаймні не коштувала життя його дружині. Давши обітницю в разі її одужання відвідати святі місця, він восени 1647 р., відклавши справи, присвятив шість тижнів прощі [III, в. 49]. На певну зміну акцентів у житті канцлера вказувало й те, що у квітні 1643 р. він попросив короля відстрочити заздалегідь призначену аудієнцію, аби лише бути присутнім на врочистому обіді з нагоди дня народження дружини.
На рубежі 1630-1640-х рр. Альберт Станіслав учащав до Бродів, на гостини до свого друга та свояка краківського каштеляна й коронного гетьмана Ст. Конецпольського. Той, володіючи містом із