Українські сторінки біографії Альберта Станіслава Радзивілла

Цінні відомості про будівничих собору Св. Трійці містилися на двох аркушах пергаменту, укладених до бронзових куль, що прикрашали фасад будівлі. Обидва тексти дійшли до нас у складі «Сарматських пам’яток» Шимона Старовольського (1655 р.). На їх підставі реконструюються імена зодчих: Іоанн Маліверна (Меліверна), Рейнольд (Рудольф) Беффка, Міхаель Вальда. У «Мельхіорі, львівському різьбяреві по каменю», дослідники вбачають Мельхіора Ерленберґа, котрий упродовж 1630-х рр. працював у Львові . Водночас жоден із документів, наведених Ш. Старовольським, не згадує імені архітектора Бенедикта Моллі, про якого прямо писав у своєму щоденнику Альберт Станіслав Радзивілл .

До речі, на підставі занотованих Ш. Старовольським даних ми можемо оцінити скромність князя, котрий у своїх нотатках обійшов мовчанкою врочистості з приводу освячення новозбудованого храму. Між тим їх розмах, вочевидь, був неабияким. Так, згідно зі Ш. Старовольським , серед учасників дійства, опріч численних духовних осіб, верхівки олицького міщанства та шляхтичів, які репрезентували «двір найдостойнішого патрона й фундатора», було чимало вельможних сусідів і родичів: великий коронний гетьман Ст. Конецпольський, волинський каштелян і «князь на Клевані» М. Чорторийський, староста сандомирський А. Любомирський і дві дочки князя О. Острозького: Катерина, удова великого коронного канцлера Т. Замойського, про яку йшлося вище, та Анна Алоїза, удова віленського воєводи й великого гетьмана литовського Я. К. Ходкевича, – «фундаторка осередку отців єзуїтів у дідичному місті князів Острозьких, найщедріша доброчинниця костелів парафіяльних і кляшторних». Зауважимо, що саме Анна Алоїза, якій судилося стати останньою представницею свого славетного роду, допомогла канцлерові Радзивіллу при будівництві костелу, відрядивши до Олики архітектора Б. Моллі.

Не менш цікаві для дослідників перелічені у Ш. Старовольського імена трьох професорів, котрі викладали в «академії олицькій і семінарії». Про неї історик згадував і в іншому своєму творі, «Полонія», твердячи, що за його часів заклад мав добру славу. У щоденнику Альберта Станіслава Радзивілла занотовано, що школа академічного типу (колеґіум) і семінарія відкрилися в Олиці у червні 1634 р., при цьому кошти на семінарію виділив у своєму заповіті згаданий вище Ф. Заєрський (1631 р.). Існування цих установ затвердили король Владислав IV і сейм у 1638 р. [I, 8. 64, 381].

Згодом, уже у середині ХІХ ст., перебуваючи в Олиці, письменник Юзеф Крашевський доволі скептично відгукувався про місцеву академію. Покладаючи її створення на часи Станіслава Побожного, батька Альберта Станіслава, він відзначав, що «тоді гучний титул “академії” вживали радо: була академія в Острозі, була в Бялій на Підляшші (її називали дочкою Краківської академії)  ; олицька мала при собі семінарію – була це звичайна школа з кількома лише професорами. Ішлося тут, власне, більше про назву, аніж про суть» .

Олицький храм, збудований у стилі бароко, мав багатий зовнішній декор. Фасад, візуально подовжений за допомогою пілястрів і двох веж обабіч фронтону, прикрашали рельєфні фіґури Богоматері й Бога-Отця та скульптурні постаті святих Петра, Павла, Войцеха, Станіслава (останні були небесними покровителями канцлера, котрого навколішках зображено перед св. Станіславом). Фасад перетинав латиномовний напис: «Боже, із Твоїх дарів Тобі офіруємо». Над входом до храму було вмонтовано чорномармурову таблицю з інформацією про його освячення у серпні 1640 р. на честь Найсвятішої Трійці луцьким біскупом Анджеєм Ґембицьким за присутності багатьох церковних і світських достойників.

В інтер’єрі колеґіати виділялися багато декоровані вівтарі, вирізьблені з алебастру та мармуру, а також живописні полотна, які прикрашали вівтарні частини й стіни споруди. Деякі з них стосувались історії Олики, і в першу чергу великий портрет власника міста в XV ст. Петра Яновича з докладним екскурсом у його зв’язки з родом Радзивіллів. П. Янович на прізвисько Білий походив із литовського роду Монтиґирдовичів. Упродовж свого життя він посідав чимало високих урядів, однак чільну роль у набутті ним Олики відіграв, вочевидь, відрізок його біографії, пов’язаний із Волинню: у 1486-1489 рр. був луцьким старостою і маршалком Волинської землі. Після смерті П. Яновича (близько 1498 р.) й загибелі в битві на Ведроші його сина Яна (1500 р.) місто успадкувала дочка власника – Анна, котра взяла шлюб зі Станіславом Кишкою. У подружжя народилося двоє дітей – Петро й Анна. Власне через останню Кишки породичалися з Радзивіллами: вона стала третьою дружиною Яна Радзивілла Бородатого (1474-1522 рр.). Після смерті Ст. Кишки (близько 1513-1514 рр.) Ян Радзивілл зажадав від свого шваґра Петра, аби той розділив із сестрою маєтності їхньої матері – Анни Монтиґирдівни. Унаслідок цього розподілу, що відбувся 1522 р., Олика разом із низкою інших маєтностей перейшла до Радзивіллів .

На картині в костелі Св. Трійці, яка, по суті, являла собою живописну «передмову» до історії радзивіллівської Олики, Петра Яновича Білого було зображено сивобородим старцем . Як пояснював напис на полотні, цей ді- дичний олицький пан уславився своєю звитягою та успішним проведенням у Москві переговорів щодо укладення «вічного миру» (1494 р.) й одруження великого князя литовського Александра з дочкою Івана III Оленою. Слід також наголосити, що, згідно з написом на картині, П. Янович був не лише троцьким воєводою, а й першим великим гетьманом литовським. Це додає арґументів тим науковцям, котрі не вірять у «першість» на цій посаді Костянтина Івановича Острозького,