Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Управління процесом створення спільних бізнес - інкубаторів в сучасних умовах функціонування ринкової економіки

Предмет: 
Тип роботи: 
Дипломна робота
К-сть сторінок: 
89
Мова: 
Українська
Оцінка: 

style="text-align: justify;">Метою реструктуризації конкретного підприємства є адаптація до ринкових умов господарювання і підвищення конкурентоспроможності. Для цього підприємство реалізує ряд локальних (проміжних) цілей—економічних, фінансових, структурних, управлінських, виробничих, техніко-технологічних, соціальних тощо (другий рівень - див. схему2Я).

Незважаючи на очевидну необхідність реструктуризації українських підприємств, темпи її, а головне — якість усе ще незадовільні. Це зумовлене рядом серйозних факторів, які можна поділити на дві групи — макроекономічні та мікроекономічні. У першій групі найважливішими є такі:
1.Недостатній розвиток ринкового середовища та конкуренції. Багато підприємств тією чи іншою мірою користуються протекціоністською підтримкою держави. Це стримує їхню реорганізацію, дає тимчасові переваги, але водночас "заганяє хворобу всередину".
2.Нестабільність правового поля, що не дає змоги виробити довгострокову стратегію реструктуризації.
3.Недосконалість законодавства, яке регулює процес реструктуризації.. На багато питань, пов'язаних з нею, чинні закони не дають відповіді.
4.Слабкий розвиток українського фондового ринку та його інструментів.
5.Відсутність доступних джерел фінансування.
6.Недостатня підтримка з боку держави.
7.Криза платежів, яка призвела до хронічного невистачання оборотних засобів для нормального функціонування підприємств.
8.Високий рівень бартеризації економіки. Будучи водночас наслідком кризи платежів і способом втечі від непомірних податків, бартеризація зменшує обсяг реальних коштів, що надходять на підприємства.
Фактори другої групи (мікроекономічні) тісно пов'язані з переліченими. У загальному вигляді до них належать:
1.Психологічна неготовність українських менеджерів до проведення докорінної реструктуризації. Багаторічна адміністративно-командна система господарювання, панування типових правил, організаційних структур управління (ОСУ), функцій, прав та обов'язків сформували клас управлінців, не готових до постійних змін. Поки існує цей бар'єр, реструктуризація матиме формальний характер і обмежуватиметься лише зміною назв, косметичним коригуванням ОСУ та очікуванням зовнішніх інвестицій.
2.Відсутність напрацьованих методичних підходів і недостатній досвід. Комплексна реструктуризація вимагає принципових змін у системі планування, аналізу, обліку, звітності та ін. Перетворення, здійснені у цій сфері, мали несистемний характер; їх результатом став певний симбіоз централізовано-планових та ринкових інструментів, який не забезпечує ефективне функціонування підприємств у нових умовах господарювання
3.Відсутність у більшості випадків управлінського обліку. Існуюча система обліку та звітності робить результати діяльності підприємства непрозорими і викривлює реальне становище. Це не дає змоги своєчасно реагувати на упущення та приймати обгрунтовані управлінські рішення.
4.Браку господарюючих суб'єктів власних коштів для проведення реструктуризації і мала привабливість підприємств для кредиторів. Низька ліквідність цінних паперів вітчизняних емітентів також утруднює залучення серйозних інвесторів.
5.Складність використання кваліфікованих спеціалістів. Як відомо, "погляд зсередини" не завжди виявить вади у роботі. Проте багато які з українських підприємств не можуть скористатися послугами консалтингових фірм через високу вартість їх послуг, а вітчизняний ринок консалтингових послуг розвинутий слабко.
Реструктуризація — це тривалий (1,5—2 роки) процес, що включає ряд взаємозв'язаних етапів. Основні з них охарактеризовано нижче.
Етап 1. Аналіз зовнішнього середовища і стану підприємства.
Оцінюється вплив політичних, економічних, ринкових, технологічних та соціально-демографічних факторів, причому головну увагу слід звернути на розгляд ринкових факторів. У ході обстеження підприємства визначаються рівень техніки і технології, його відповідність сучасним стандартам; оцінюється фінансовий стан; аналізуються виробнича діяльність, ОСУ, методи управління та їх відповідність умовам господарювання, трудові ресурси і ступінь заінтересованості людей у результатах праці.
Реалізація цього етапу забезпечує вироблення обґрунтованої концепції реструктуризації, яка дає змогу якнайкраще пристосуватися до зовнішніх умов з огляду на специфіку підприємства.
Етап 2. Розробка концепції та формулювання цілей реструктуризації. Формулюються цілі і визначається вид наступної реструктуризації. Залежно від масштабу та строків проведення вона може бути стратегічною або тактичною, залежно від цілей і кола завдань — комплексною або локальною Комплексна полягає у реструктуризації власності, виробництва, менеджменту, фінансів.
Реструктуризація власності може полягати як у зміні форм власності (наприклад, шляхом приватизації), так і у зміні складу власників або належних їм частин власності.
Реструктуризація виробництва являє собою зміну його структури, техніко-технологічних характеристик, організації роботи підприємства.
Реструктуризація менеджменту може включати зміну типу ОСУ, методів управління, кількісного та якісного складу трудового колективу і системи мотивації праці.
Фінансова реструктуризація пов'язана з коригуванням активів і пасивів балансу підприємства, щоб підвищити його фінансову стійкість і збільшити вартість.
Локальна реструктуризація звичайно спрямована на перетворення окремого, найбільш проблемного аспекту діяльності підприємства в цілому або якогось із його підрозділів. Прикладами можуть слугувати передання об'єктів соціальної сфери, реструктуризація заборгованості, виділення одного чи кількох підрозділів (скажімо, ремонтних) у самостійне підприємство. При цьому часто не можна обмежуватися змінами тільки в одному напрямі. Так, виділення нової юридичної особи звичайно супроводжується зміною менеджменту й ОСУ. У цьому розумінні локальність реструктуризації скоріше визначає не обмеженість сфери її проведення, а пріоритетність і глибину перетворень, а вони вже зумовлять зміни в інших сферах. Комплексна реструктуризація, як правило, буде стратегічною, локальна ж може бути і стратегічною, і тактичною.
Етап 3. Вибір форми і методів реструктуризації. Це головний етап, що визначає ефективність усіх заходів. На зазначений вибір впливає багато факторів; вид реструктуризації та її цільова спрямованість, особливості конкретного підприємства, наявність фінансових та інших ресурсів, досвід і знання власників та вищих менеджерів, гострота проблеми тощо. Якщо реструктуризація має структурний характер, то під впливом даних факторів може бути обрана одна з таких її форм: розукрупнення підприємства (розділення його на два
Фото Капча