Уявлення про канально-мерiдiанну систему

Основою життєвого тонусу органiзму є взаємодiя i боротьба протилежностей, або «полярностi» сил. Один з цих полюсiв iнь, iнший – янь. Для дiагностики характеру i локалiзацiї енергетичних порушень, що виникають у певних каналах, користуються спецiально розробленими ще в стародавнi часи методом так званої китайської пульсової дiагностики.

З допомогою пульсової дiагностики встановлюють канал, в якому вiдбулося порушення, визначають характер виниклих порушень i, використовуючи вiдповiднi точки, виробляють вплив методом акупунктури i припiкання. Однак у зв'язку з тим, що оволодiння методом пульсової дiагностики представляє великi труднощi, так як вимагає тривалого часу навчання, великого досвiду i досвiду для правильної оцiнки наявних порушень, то для бiльшостi сучасних фахiвцiв зазначений метод малодоступний. Тому в лiкувальнiй практицi використовуються iснуючi в традицiйнiй схiднiй медицинi правила, заснованi на принципi взаємозв'язку, взаємозалежностi i взаємодiї, що iснують мiж певними каналами, якi зводяться до наступного: для усунення порушення рiвноваги, що лежить в основi захворювання, слiд впливати не тiльки на уражену меридiан, i на взаємодiючi сусiднi. Так, для посилення збудливої дiї вплив має бути надано на попереднiй уражений канал, а для надання гальмiвного дiї – на наступний. У вiдповiдностi з традицiйними уявленнями цi правила мають символiчнi найменування: правило «чоловiк-жiнка», «мати-син», «пiвдень-пiвнiч». Цi правила, що здаються на перший погляд досить архаїчними, використовуються, однак, i в даний час, як в теорiї, так i в практицi прихильниками традицiйної схiдної медицини.

В останнi роки для вивчення функцiонального стану каналiв i подальшого вибору методу голкотерапiї користуються методом вимiрювання електрошкiрного опору.

 

 

Сучаснi погляди на сутнiсть каналiв i протiкає в них «життєвої енергiї» вкрай суперечливi. Найбiльш критичну позицiю щодо даних про iснування меридiанiв займає Е. Штифватер, який, розглядаючи меридiан, як символiчний носiй свiтоглядної iдеї, вважає, що система меридiанiв для сучасної бiологiї надто примiтивна. Протилежну позицiю в цьому питаннi займає У. Ланг, який вважає, що данi про наявнiсть на тiлi людини меридiанiв, встановленi дослiдним шляхом, не можна розглядати як умогляднi, а вiдчуття ходу меридiана, на його думку, зумовлене дiяльнiстю мозку, викликаного стимуляцiєю вiдповiдних мозкових клiтин. Всебiчне обговорення цього питання дозволило автору висунути припущення, що меридiани, по всiй ймовiрностi, є iнтраспiнальними «з'єднувальними шляхами у формi ланцюжки нейронiв», т. е. що «корiннi клiтини» меридiанiв лежать в спинному мозку, куди роздратування з периферiї передається за їх периферичних нейронiв i поширюється по висхiдним, переважно симпатичним шляхiв у верхнi поверхи центральної нервової системи.

Аналогiчну точку зору на питання про меридiани ще в 30-х роках висловлював i Н. Ванкван, який розглядав їх як цiлком реальнi, а не уявнi лiнiї, хоча вони i не цiлком вiдповiдають таким анатомiчним утворенням, як нерви, судини i т. д. «.

У своїх лекцiях в Iнститутi китайської медицини в Нанкiнi Чень-Тань-ань розглядає канали, як чисто функцiональну систему, не пов'язану з яким-небудь морфологiчним субстратом. Iншої точки зору дотримується Р. Фуйта, який вважає, що меридiани не уявнi, а цiлком вiдчутнi лiнiї, що збiгаються з лiнiями контрактацiї м'язiв. Свої висновки вiн засновує на спостереженнях, якi свiдчать, що болючi точки розташовуються, як правило, по ходу меридiанiв, а при захворюваннях внутрiшнiх органiв по ходу вiдповiдних меридiанiв в пiдшкiрнiй клiтковинi виникають дiлянки ущiльнення. На цьому принципi i базується застосовуваний у Японiї своєрiдний дiагностичний метод визначення ураженого органу шляхом подовжнього пальпацiї – «пресацiї», або щипкового подразнення шкiри по ходу меридiана. Iншi японськi автори С. Широта, С. Яньагiя,. вважають, що «лiнiї з точками» є рефлекторними зонами шкiри з закладеними в них рецепторними апаратами. Цi реактивнi дiляньки вiдповiдають, на їхню думку, повною мiрою зон Захар'їна – Геда або мiсцем виходу нервiв м'язiв. На значну подiбнiсть ходу окремих меридiанiв з розташованими на них точками з зонами Захар'їна-Геда вказує також А. Р. Киричинський, I. в. Русецький розглядає непарнi серединнi канали – переднiй, iменований французькими авторами «каналом зародження», i заднiй – «каналом управлiння», як свого роду «периферичний мозолисте тiло», викликає нервовi iмпульси в обох половинах тiла.

Ряд європейських i схiдних вчених вважають, що канали є певною мiрою аналогами периферичних нервiв i судин. Так, на думку С. де Морант, однi меридiани вiдповiдають ходу нервових стовбурiв, iншi – ходу судин з їх нервовими сплетеннями. Японський фiзiолог Т. Джишквая, вiдзначаючи «дивовижну близькiсть ходу каналiв в топографiї нервових стовбурiв i судинно-нервових утворень», розглядає їх як iстиннi i анатомiчнi формацiї.

 

 

 

Iнiцiатором перегляду iснуючого в традицiйнiй схiднiй медицинi положення про систему каналiв i протiкає в них «життєвої енергiї», з позицiй сучасної анатомiї i фiзiологiї з'явилася ЧжуЛянь. «Потрiбно мати на увазi, що канали, розташованi по всьому тiлу людини, часто мають дуже складний хiд, переплiтаються мiж собою, змикаються початком i кiнцем, пов'язанi мiж собою на поверхнi i всерединi людського