Вади законодавчої техніки (на прикладі інституту співучасті) як перепона ефективності кримінального закону: деякі проблемні аспекти питання

 

ВЕЧЕРОВА Є. М.

 

У статті розглядаються вади законодавчої техніки на прикладі інституту співучасті. Робиться висновок про дисбаланс між положеннями Загальної частини КК України та приписами Особливої частини КК України щодо розуміння окремих аспектів інституту співучасті. Стверджується, що діючий КК України відстає від потреб часу та зорієнтований переважно на регламентацію простих форм співучасті.

Ключові слова: законодавча техніка, співучасть, група осіб, група осіб за попередньою змовою, організована злочинна група, злочинна організація.

В статье рассматриваются недостатки законодательной техники на примере института соучастия. Делается вывод о дисбалансе между положениями Общей части УК Украины и предписаниями Особенной части УК Украины относительно понимания отдельных аспектов института соучастия. Утверждается, что действующий УК Украины отстает от потребностей времени и ориентирован преимущественно на регламентацию простых форм соучастия.

Ключевые слова: законодательная техника, соучастие, совершение преступления группой лиц, совершение преступления группой лиц по предварительному сговору, организованная преступная группа, преступная организация.

The article focuses on the defects of legislative technique by the example of the institution of complicity. The author makes a conclusion about the imbalance of norms of General Part of the Criminal Code of Ukraine and the provisions of the Special Part concerning the understanding of certain aspects of the institution of complicity. The author states that current Criminal Code of Ukraine does not reflect the needs of modernity and is focused mainly on regulation of simple forms of complicity.

Key words: legislative technique, complicity, committing a crime by a group of persons, committing a crime by a group of persons in apreliminary conspiracy, organized criminal group, criminal organization.

Вступ. Криміналізація як процес виявлення суспільно-небезпечних форм індивідуальної поведінки, визнання допустимості, можливості й доцільності кримінально-правової протидії їм і фіксація їх у законі як злочинних і кримінально-карних дуже щільно пов’язана з питаннями законодавчої техніки. Законодавча техніка хоча й не бере участі у виробленні сутності кримінально-правової норми, але має винятково важливе значення на стадії її формулювання, оскільки виражає волю законодавця в кримінальному законодавстві [1, с. 11-13]. По суті, законодавча техніка – це певні правила і вимоги формулювання кримінально-правової норми, недотримання яких суттєво підриває авторитет кримінального закону як такого.

Слід зазначити, що останнім часом проблематика вад законодавчої техніки при конструюванні кримінально-правових заборон набуває безпрецедентної гостроти та актуальності і включається в предмет наукових пошуків самого різного рівня. Підтвердженням є низка дисертаційних досліджень (у тому числі докторських), безпосередньо виконаних у даному ключі. Проаналізуємо окремі положення хоча б декількох із них.

Так, за справедливим зауваженням В. Ф. Щепелькова, законодавцю так і не вдалося вирішити повною мірою технічні проблеми конструювання КК. Свідченням тому – роз’яснення верховного суду, в яких містяться рекомендації, що заповнюють ті чи інші прогалини (особливо це стосується питань призначення покарання). Чимала частина техні- ко-юридичних недоліків КК припадає на недосконалість формально-логічного характеру (протиріччя і неповноту). Доводиться констатувати, що проблема внутрішньої узгодженості кримінального права ще чекає свого вирішення. Логічні вади кримінального законодавства сьогодні – даність, що деформує і дестабілізує його реалізацію [2, с. 2-3].

Можна погодитися і з доводами О. І. Сітнікової щодо того, що «... поспішність, із якою законодавець вводить у кримінальний закон нові приписи, прирікає правозастосувача на трудомісткий процес декодування недостатньо якісних нормативних текстів» [3, с. 24].

Має рацію й Є. О. Волосюк у тому, що «. значна кількість помилок, котрі допускаються в правозастосовчій діяльності, пов’язана з невдалою лінгвістичною конструкцією складів злочинів, неточним вживанням юридичних понять, стилістичними помилками, редакційно-технічними похибками, порушенням вимог послідовності та логічної завершеності викладу волі законодавця, повноти та доцільності її вираження в тексті закону» [4, с. 8].

У попередніх наших розробках також вже йшлося про окремі нестандартні ситуації в правозастосуванні у вигляді колізій та конкуренції кримінально-правових норм, що є прямим наслідком недосконалості процесу криміналізації [5], [6, с. 14-19]. Таким чином, заявлена публікація по суті є логічним продовженням наукової дискусії в цьому напрямку.

Постановка завдання. У силу широти обсягу проблеми та лімітованості меж представленого наукового дослідження далі дозволимо собі більш детально проілюструвати її наявність на такому окремому сегменті кримінально-правової дійсності, як інститут співучасті у вчинені злочину.

Результати дослідження. У поле зору нашої уваги інститут співучасті потрапив із таких міркувань.

По-перше, на внутрішньодержавному рівні понад 1/3 усіх злочинів в Україні вчиняється у співучасті [7, с. 3].

По друге, на наднаціональному рівні однією з тенденцій розвитку злочинності в умовах глобалізації є її транснаціоналізація та високоорганізованість [8, с. 60-63].

По-третє, існують окремі склади злочинів, які можуть бути вчинені виключно у співучасті, наприклад ст. 257 КК (Бандитизм), ст. 255 КК (Створення злочинної організації), ст. 260 КК (Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань), ст. 293 КК (Групове порушення громадського порядку), ст. 294 КК (Масові заворушення), ст. 437 КК (Планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни) і т. д.

По-четверте, наявні певні категорії осіб, злочинність яких здебільшого носить груповий характер (йдеться про злочинність неповнолітніх) [9, 13].