Вади законодавчої техніки (на прикладі інституту співучасті) як перепона ефективності кримінального закону: деякі проблемні аспекти питання

Незважаючи на всю свою значущість, інститут співучасті, як певна юридична конструкція, має низку недоліків у нормативно-правовій регламентації.

Зокрема, в ч. 4 ст. 28 КК України сказано, що метою функціонування злочинної організації як форми співучасті є вчинення «... тяжких або особливо тяжких злочинів». Водночас із положень ч. 1 ст. 255 КК України (Створення злочинної організації) випливає, що вона створюється «. з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину».

Наведена вище непослідовність законодавця неодмінно змушує правозастосувачів ставити запитання щодо того, який характер повинна носити діяльність злочинної організації, щоб вона мала статус злочинної (це має бути одиничний злочин чи множинність злочинів?).

Компромісний варіант виходу із цієї неоднозначної ситуації пропонує Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями» від 23 грудня 2005 р. № 13. Згідно із п. 10 даної Постанови, «. злочинна організація – це внутрішньо й зовнішньо стійке ієрархічне об’єднання., метою діяльності якого є вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів чи тільки одного, що вимагає ретельної довготривалої підготовки» [10].

Ще одним прикладом ірраціональності законодавчої техніки є різне розуміння форм співучасті у вчинені злочину нормами Загальної та Особливої частин КК України.

Мова йде про зміст ст. 28 КК України, в якій, на перший погляд, повинен бути перерахований вичерпний перелік усіх можливих форм співучасті (вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою та злочинною організацією). Однак у ст. 257 КК України (Бандитизм) фігурує ще одна форма співучасті – «банда», визначення якої у КК України взагалі відсутнє.

Подолати дану прогалину знову ж таки допомагають роз’яснення Пленуму ВСУ. Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями», «. бандою необхідно визнавати озброєну організовану групу або злочинну організацію, яка попередньо створена з метою вчинення кількох нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб або одного такого нападу, який потребує ретельної довготривалої підготовки» [10].

Крім того, в ст. 258 3 КК України (Створення терористичної групи чи терористичної організації) йдеться ще про такі форми спільної злочинної діяльності, як «терористична група» та «терористична організація».

Відразу виникає запитання: це різновиди організованої групи (ч. 3 ст. 28 КК) чи злочинної організації (ч. 4 ст. 28 КК) або самостійні форми співучасті?

З приводу цього чітка відповідь в КК України та Постановах Пленуму ВСУ відсутня. Плутанини тут додає й так звана бланкетна база. Йдеться про Закон України «Про боротьбу з тероризмом» від 20 березня 2003 р. У ст. 1 даного Закону прямо зазначено, що «. терористична група – це група із двох і більше осіб, які об’єдналися з метою здійснення терористичних актів», а «. терористична організація – стійке об’єднання трьох і більше осіб, яке створене з метою здійснення терористичної діяльності, у межах якого здійснено розподіл функцій, встановлено певні правила поведінки, обов’язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів» [11].

Тобто визначення терористичної групи і терористичної організації, наведене в Законі України «Про боротьбу з тероризмом», входить у протиріччя зі змістом чч. 3, 4 ст. 28 КК України (згідно з КК України мінімальна кількість учасників організованої групи – 3 особи, а мінімальна кількість учасників злочинної організації – 5 осіб).

Є й інші доводи на користь того, що терористична група та терористична організація мають дещо відмінний характер порівняно з організованою групою чи злочинною організацією.

Зокрема, у спеціалізованій літературі підкреслюється, що на відміну від злочинної організації, котра характеризується ієрархічністю та, як правило, функціонує на постійній основі, терористична група і терористична організація створюються спонтанно, незадовго до вчинення злочину [12, с. 69].

Якщо придивитися ретельніше до санкції ст. 258 3 КК та порівняти її із санкцією ст. 258 КК, то між ними має місце різкий контраст. Вчинення вже безпосередньо закінченого терористичного акту (ч. 1 ст. 258 КК) карається позбавленням волі на строк від 5 до 10 років, тоді як за створення терористичної групи чи терористичної організації (ст. 258 3 КК), що, по суті, являє собою стадію готування до вчинення терористичного акту – позбавлення волі на строк від 8 до 15 років [12, с. 69].

Логічно, що злочин, вчинений у співучасті, несе в собі більший «заряд» суспільної небезпеки, ніж злочин, вчинений одноособово. Однак і сама спільна злочинна діяльність структурно є неоднорідною та має різний ступінь суспільної небезпеки, що, на жаль, не завжди враховується в процесі криміналізації.

Так, у ч. 2 ст. 368 3 КК (Підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми) та в ч. 2 ст. 368 4 КК (Підкуп особи, яка надає публічні послуги) законодавець більш ніж синкретично підійшов до конструювання обтяжуючих обставин, поставивши в один логічний ряд вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб та організованою групою.

Ні для