Вчення будди

Однак, відповідно до найдавнішої космологічної схеми, існують три головні рівні – світ Брахми (брахмалока), світ богів і напівбогів (девалока) і світ бога Мари, що уособлює смерть і різні спокуси, яким піддається людина. Вплив Мари поширюється на землю й велику кількість підземних пекельних ділянок. 

 

 

Найважливішим для буддистів є поняття дхарми – воно персоніфікує вчення Будди, вищу істину, яку він відкрив усім істотам. "Дхарма" буквально означає "опора", "те, що підтримує". Слово "дхарма" означає в буддизмі моральну чесноту, насамперед – це моральні й духовні якості Будди, які віруючі повинні наслідувати. Крім того, дхарми – це кінцеві елементи, на які, з погляду буддистів, розбивається потік існування. 

У своїй першій промові після Просвітління Будда порівнює здібності різних людей до розуміння Дхарми з розмаїтістю лотосів у ставку: 

"І оглянувши світ своїм оком Просвітленого, Благословенний, пройнятий співчуттям до всіх живих істот, побачив істот, розумний погляд яких злегка запорошений порохом, істот, чий розумний погляд покритий густим шаром пороху; побачив істот з гострою сприйнятливістю й зі сприйнятливістю млявою, істоти, що мають сприятливу форму, істот, що легко піддаються напученню і важко піддаються на пученню, а також побачив суті, що перебувають у страсі перед іншим світом і в страсі перед гріхом. Подібно до того, як у ставку, який заріс блакитними лотосами, або в ставку, який заріс червоними лотосами, або в ставку, який заріс білими лотосами, одні лотоси, хоч і породжені у воді, і виросли у воді, але не піднімаються над водою; інші – породжені у воді, і виросли у воді – стоять урівні з поверхнею води, а треті – породжені у воді, і виросли у воді, а піднявшись над водою, стоять так, що вода їх не торкається". 

Різні цілі переслідують і буддійські проповіді. Вищою метою завжди залишається нірвана, але досягти її важко – це під силу лише самим завзятим і обдарованим. Для простих людей, не здатних на значні духовні зусилля в нинішньому своєму стані, проміжним етапом може стати втілення в кращих умовах або відродження на небесах якогось будди, за допомогою якого вони надалі досягнуть нірвани. 

 

 

Якщо християнство нерозривно пов’язане з вірою в Христа, а іслам – з вірою в Аллаха, то віра в Будду Шак’ямуні не відіграє якоїсь важливої ролі в багатьох напрямках буддизму. З погляду буддистів, як уже зазначалося, будд було й буде нескінченна кількість, і деякі з них не менш авторитетні, ніж Шак’ямуні. У ряді течій індійського, китайського і японського буддизму більше шанують інших будд, наприклад Амітабху, Вайрочану або будду майбутнього – Майтрейю, а в країнах Південно-Східної Азії Будду Шак’ямуні шанують скоріше, як святого й великого мудреця. У пізньому буддизмі з’являється вчення про Адібудду – Споконвічного будду, який втілив суть всіх будд. Розбіжності між окремими напрямками буддизму в їхньому ставленні до Будди такі великі, що часом важко повірити, як такі протилежні вчення могли вийти з одного джерела. Наприклад, у японському буддизмі сусідять амідаїзм – культ будди Аміди (відповідає Амітабхе), за яким єдиною релігійною заслугою визнається багаторазове повторення імені цього будди, і дзэн-буддизм, де культ будь-якого будди вважається безглуздим, а головна увага приділяється практиці медитації, тобто поглибленому спогляданню природи речей. У цілому ж віра в богів і надприродні сили хоча й існує, але не відіграє в буддизмі такої ролі, як в інших релігіях.

Але якими б не були великими розбіжності між школами й напрямками буддизму – всі вони є формами однієї й тієї ж релігії, яку проповідував Будда Шак’ямуні. 

Що дає підстави так думати? 

По-перше, сам Будда говорив про можливість різних способів викладу Дхарми й тим самим заздалегідь узаконив усі форми, які може прийняти його вчення в майбутньому. По-друге, як би далеко не відходив буддизм від свого первісного вигляду, у ньому завжди зберігалося вчення, що приписувалося Будді Шак’ямуні. По-третє, єдність і розмаїтість буддизму пояснюються його історичною долею – тими обставинами, які сприяли перетворенню цього релігійного вчення у світову релігію. 

 

 

У буддизмі на відміну від християнства та ісламу немає церкви, але є община віруючих – сангха. Це – духовне братство, яке допомагає в просуванні по буддійському шляху. Община забезпечує своїм членам тверду дисципліну (віная) і керівництво досвідчених наставників. У ній немає складної ієрархії, як у християнській церкві. Сангхою можна назвати й місцеву общину, і всіх буддійських ченців у світі разом узятих, а її члени не є священнослужителями, посередниками між богом і мирянами. Миряни повинні подавати ченцям – це їхній обов’язок і доброчесність; ченці, у свою чергу, вчать їх моралі, ведуть спасенні бесіди, але вони не мають права сповідувати або відпускати гріхи. Якщо в одних напрямках буддизму, наприклад, у тхераваді, сангха відіграє визначальну роль, то в інших, особливо в буддизмі махаяни, більшого значення надається монастирям-університетам. Втім, останні в широкому розумінні також є сангхами.

 

 

З VI по IX ст. в Індії затвердився новий напрямок, що мав кілька назв: ваджраяна ("алмазна колісниця"), буддійський тантризм, езотеричний буддизм, тибетський буддизм та інші. Цей напрямок ще більше пов’язував буддизм із можливостями конкретної особистості. Поступовому навчанню й нагромадженню заслуг, характерному для махаяні, протиставлялася миттєво, подібна до блискавки реалізація природи будди. Ваджраяна пов’язувала освіту буддиста з ритуалом присвяти, що проходив під суворим контролем досвідченого наставника. Оскільки має місце передача знань "від посвяченого до посвячуваного", ваджраяну називають також езотеричним буддизмом, а європейці, ще в XIX в. звернули увагу на величезну роль наставників (лам) у практиці тибетських буддистів і називають цю релігію ламаїзмом. 

Ваджра ("блискавка", "алмаз") є символом твердості, незламності, істинності вчення Будди. Якщо в інших напрямках буддизму тіло вважалося символом пристрастей, які втримують людину в сансарі, то тантризм ставить тіло в центр своєї релігійної практики, вважаючи, що в ньому міститься вища духовність. Здійснення ваджри в людському тілі є реальне поєднання абсолютного (нірвани) і відносного (сансари). У ході спеціального ритуалу розкривається присутність природи будди в людині. Виконуючи ритуальні жести (мудри), послідовник ваджраяни реалізує у власному тілі природу будди; вимовляючи священні заклинання (мантри), він реалізує природу будди в мові; а споглядаючи божество, зображене на священній діаграмі або схемі всесвіту (мандалі), реалізує природу будди у власному розумі і ніби стає буддою в плоті. Таким чином, ритуал перетворює людську особистість у будду, і все людське стає священним. 

У ваджраяні розвивається не тільки ритуал, але й філософія. Вся буддійська література об’єднується у два основних збірники: "Ганджур" – канонічні твори і "Данджур" – коментар до них. До IX ст. ваджраяна досить широко розповсюджується, але укорінюється головним чином у Тибеті, звідки проникає в Монголію, а відтіля в XVI–XVII ст. приходить в Росію. 

Як всеазійська релігія буддизм досяг свого підйому саме до IX ст. Під його впливом перебувала значна частина Азії й прилеглих до неї островів. У цей період релігійна практика в рамках одного напрямку буддизму в різних країнах майже не мала розбіжностей. Наприклад, махаяністи Індії читали ті ж тексти й займалися тими ж медитативними вправами, що й махаяністи Китаю, Центральної Азії й інших регіонів. Більше того, буддизм впливав на релігійні традиції цих регіонів: на індуїзм в Індії, даосізм у Китаї, синтоїзм у Японії, шаманство в Центральній Азії, бон у Тибеті. Ці ж релігії, сприймаючи буддійські ідеї й цінності, у свою чергу, самі впливали на буддизм. 

Однак після IX ст. ситуація змінилася. Буддизм занепав і до XII ст. поступово був витиснутий з Індії.

Оле Нідал ( 19 березня 1941) — вчитель буддизму Діамантового Шляху. Передає вчення лінії Карма Каг'ю в адаптованому для європейців, відмінному від автентичної традиції вигляді. Карма Каг'ю є відгалуженням Каг'ю — однієї з чотирьох найбільших шкіл Ваджраяни, тибетского буддизму. З початку 1970-х років Оле Нідал подорожує, читаючи лекції, проводячи медитаційні курси та засновуючи буддійські центри.

Навчання та зустріч із буддизмом

Оле Нідал виріс у Данії. Протягом 1960—1969 рр. навчався в університеті Копенгагена, а кілька семестрів — у Тюбінгені та Мюнхені в Німеччині. Спеціалізація: філософія, англійська та німецька мови.

1961 році знайомиться зі своєю майбутньою дружиною Ханною. У 1968 р. вони їдуть у весільну подорож до Непалу, де зустрічають свого першого буддійського вчителя Лопена Цечу Рінпоче — Ламу лінії Другпа Каг'ю. Під час наступної мандрівки вони знайомляться з Шістнадцятим Кармапою Рангджунга Рігпе Дордже, головою лінії Карма Каг'ю, і стають його першими західними учнями.

Ставши близькими учнями Шістнадцятого Кармапи Оле та Ханна Нідал знайомляться з іншими вчителями Каг'ю — Калу Рінпоче, Кюнзігом Шамарпою, Джамгоном Конгтрулом Рінпоче, Сіту Рінпоче тощо. Вони також стають учнями Лопена Цечу Рінпоче та Кюнзіга Шамарпи.

Центри Діамантового Шляху

Шістнадцятий Кармапа доручив Оле Нідалу засновувати центри Карма Каг'ю на Заході. Згідно з побажаннями своїх учителів, починаючи з 1973 року він подорожує і проводить лекції, неодноразово також відвідує Україну. Відтак заснований перший медитаційний центр у Копенгагені, який пізніше відвідує Чотирнадцятий Далай-лама Тензін Ґ'яцо.

Центри, які заснував Оле Нідал, називаються Центрами Діамантового Шляху. Діамантовий Шлях — це варіант перекладу Ваджраяна з санскриту.

Починаючи з 1970-х рр. Оле Нідал і його дружина Ханна заснували більше 500 медитаційних груп у Центральній та Західній Європі, Азії, Америці та Австралії. Оле Нідал переважно не читає лекції і не відкриває медитативні центри Діамантового шляху в країнах, де населення переважно сповідає Іслам, і в Африці. За його думкою, йому не вдалося би ефективно захищати своїх учнів в цих країнах у разі притиснень.

На сьогодні в Україні існує 15 центрів та медитаційних груп.

Усі учні Оле Нідала — миряни, які, переважно, представляють західну цивілізацію. Традиційна буддійська освіта із складанням обітниці безшлюбності, на думку Оле Нідала, більше відповідає потребам монастирського життя, ніж стилю західного суспільства. Так само більшість учнів Оле Нідала не здобувають традиційної буддійської освіти без прийняття обітниць безшлюбності.

 

 

1.Абаева Л.Л., Андросов В.П., Бакаева Э.П. и др. Буддизм: Словарь / Под общ. ред. Н.Л. Жуковской, А.Н. Игнатовича, В.И. Корнева. — М.: Республика, 1992. 

2.Крижанівський О.П. Історія стародавнього Сходу: Підручник. — Київ.: Либідь, 2000. 

3.Рубель В.А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — Київ: Либідь, 1997.

4.Торчинов, E.A. Введение в буддологию. Курс лекций. СПб.: Санкт-Петербургское философское общество, 2000

5.Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.