Відкриття та діяльність італійських консульств в Одесі наприкінці XVIII – початку ХХ ст.

Відкриття та діяльність італійських консульств в Одесі наприкінці XVIII – початку ХХ ст.

Олена Феденко (м. Одеса)

У статті на основі матеріалів Державного архіву Одеської області та іноземної преси розглядається діяльність дипломатичного представництва італійських держав протягом кінця XVIII – початку XXст. в Одесі. Визначені основні напрямки діяльності італійських консулів.

Ключові слова: італійці, консули, Одеса, купці, Неаполітанське королівство, Королівство Італія.

Розбудова і перетворення Одеси на головний причорноморський торговельний порт Російської імперії сприяли, по-перше, утворенню в місті чисельних іноземних громад, по-друге, встановленню міцних економічних зв’язків з іноземними державами. Ці явища визначили той факт, що у ХІХ ст. в Одесі існували консульства майже усіх провідних держав світу. Ще наприкінці XVIII ст. одними з перших у Одесі почали відкривати свої представництва італійські держави, чиї піддані в цей час нараховували 700-800 осіб, що складало 10 частину населення міста [1].

У вітчизняній історіографії питання діяльності в Одесі іноземних консульств, зокрема італійського, залишається майже не дослідженим. Діяльність перших консулів апеннінських держав наприкінці XVIII – 30-х рр. ХІХ ст. побіжно розглядається в монографії К. Ю. Бацака [2]. В іноземній історіографії італійські консульства в Одесі виступали предметом розгляду у вступах до джерелознавчих праць, присвячених загальній характеристиці документів фондів італійських архівів, що зберігають листування дипломатичних представництв в Російській імперії. У 1952 р. п’ятий випуск серії «Покажчики історичних архівів» був присвячений «Послам та консулам Італійського королівства в Росії (17831861) « [3]. У 2005 р. Філіппо Маріна у праці «До історії відносин Неаполітанського королівства та Російської імперії: матеріали Державного архіву міста Неаполь» дав загальну характеристику відносин між двома державами та зробив короткий огляд фондів архіву Неаполю, що зберігають консульську кореспонденцію [4].

Враховуючи вищезазначене метою статті є встановити дипломатичне представництво італійських держав і визначити основні напрямки діяльності італійських консулів на основі документів Державного архіву Одеської області (далі ДАОО) та іноземної преси. Матеріал у статті поданий хронологічно за двома періодами: перший розпочинається – від появи перших в Одесі консульств італійських держав – Королівства Обох Сицилій, Сардинського королівства, Тосканського герцогства, Папської області та ін. ; другий – з 1864 р. – від появи призначення Італійського генерального консула в Одесі до початку Першої світової війни.

Перемога у російсько-турецькій війні 1768 – 1774 рр. і, як наслідок, початок панування Російської імперії на Чорному морі, співпадає з встановленням дипломатичних тісних відносин з італійськими державами, в першу чергу з Неаполітанським (з 1816 р. Королівство Обох Сици- лій) та Сардинським королівствами.

Наприкінці ХУНТ ст. Італія залишалася роздробленою феодальною країною, на теренах якої існувало дев’ять держав: Венеціанська та Генуезька республіки, Велике герцогство Тоскана, герцогства Парми та Модени, Неаполітанське та Сардинське королівства, Папська область та Ломбардія (входила до складу Австрійської імперії). Під час наполеонівських війн майже вся Італія опинилася в залежності від Франції під назвою Італійське королівство, окрім Сицилії (де правила гілка іспанських Бурбонів) та Сардинії (Савойська династія). Після Віденського конгресу 1815 р. в Італії відбулася реставрація старих режимів, очолюваних іноземними династіями: Бурбонам дісталося Королівство Обох Сицилій, Ломбардо-Вене- ціанська область увійшла до складу Австрійської імперії, представники династії Габсбургів запанували в Моденському, Тосканському та Пармсь- кому герцогствах, в Римі була відновлена влада папи. Єдиною національною державою в цей, як і в попередній період, залишалося Сардинське королівство на чолі з Савойською династією, що повернула собі землі П’ємонту, Ніццу та Лігурію.

Неаполітанське королівство і Російська імперії встановили дипломатичні відносини ще 1777 р. за часів правління Фердинанда IV та Катерини ІІ, коли дві держави обмінялися послами. Налагодження відносин пов’язано з експансією Російської імперії у Чорному морі і потребою в союзниках. Перший неаполітанський посол в Російській імперії, герцог Сан Нікола, обіцяв, що Неаполітанське королівство, не беручи участь у російсько-турецькому військовому протистоянні, буде захищати торгові інтереси Російської імперії [5]. Наступний посол Антоніо Мареска, герцог Серра-Капріолла, підписав перший торговельний договір між державами. Цей документ захищав і розвивав торгівлю Неаполю в Леванті, що забезпечувалася зниженням мита для неаполітанських кораблів в Чорному морі [6].

Розвиваючи відносини із Російською імперією, Неаполітанське королівство намагалося зберегти дружбу з її політичним конкурентом – Османською імперією, отримуючи права безперешкодного пересування Чорним морем від турецької влади. Королівство Обох Сицилій спиралося на Російську імперію у боротьбі за італійські території, особливо з Папською областю.

У 1783 р. був підписаний перший торговельний договір між Російською імперією та Сардинським королівством, внаслідок якої держави обмінялися послами [7]. За правління Павла І й Олександра І встановлюються дипломатичні відносини і з іншими італійськими державами.

Заснування нових міст на Чорному морі викликало інтерес не тільки в італійських урядів, а й у купців, моряків, військових, промисловців з італійських земель. Прибуттю італійців сприяли урядові заходи з боку Російської імперії, викликанні недосвідченістю місцевого російського купецтва, і зростаючі обсяги міжнародної торгівлі. Це призвело до утворення в Одесі чисельної італійської громади. Вже наприкінці ХУІІІ ст. італійці становлять десяту частину населення Одеси – 800 осіб при загальній кількості населення 7-8 тис. осіб [1]. У 1827 р. в місті проживало 32995 осіб, у тому числі 3498 іноземців (10, 6%), серед яких вихідці з різних італійських держав становили 0, 96% (334 чол.) : з Неаполітанського королівства – 100 осіб (0, 3%), з Сардинського королівства – 68 осіб (0, 2), з «Італії» взагалі (за документом) – 159