Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Відкриття та діяльність італійських консульств в Одесі наприкінці XVIII – початку ХХ ст.

Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
12
Мова: 
Українська
Оцінка: 

осіб (0, 45%), з Тоскани – 7 осіб (0, 01%) [8].

У 1834 р. кількість іноземців в Одесі складала 5174 осіб, серед них італійців 28% або 1 016. призагальній кількості населення 61 899 осіб [9]. Через три роки в Одесі мешкало вже 1600 вихідців з Апеннін. За матеріалами «Первой всеобщей переписи населения Российской империи» чисельність італійців складала 717 осіб, що становило 0, 2% від усього населення Одеси. З них лише 142 особи мали російське підданство [10].

Італійці проявили себе у найрізноманітніших галузях міського господарства та виробництва: хлібопекарська (Дж. Гоцці, Дж. Тропано, Дж. Жуанніні), кондитерська, готельно-ресторанна справи (А. Рівара, М. Пасто, Л. Леммі) тощо. Італійські купці створювали потужні торговельні контори (І. Тработті, Б. Понтіо, Я. Порро, брати Анатра, К. Рокко та ін.), що займали експортом зерна до італійських держав.

Збільшення кількості італійців в причорноморських містах та налагодження економічних зв’язків призвели до відкриття перших італійських консульств, при чому перших не тільки в цьому регіоні, а й в Російській імперії загалом. Генеральні консули знаходилися головним чином в Одесі, де також був і власний віце-консул. До Маріуполя, Бердянська, Керчі, Таганрога до 70-х рр. ХІХ ст. призначалися віце-консули.

Першим було відкрито Неаполітанське генеральне консульство в Херсоні в 1787 р. на чолі з Віченцо Музенгою [11]. У 1797 р. воно було перенесене до Одеси [12]. У травні 1799 р. В. Музенгу на посаді консула змінив тодішній неаполітанський віце-консул Гаетано Гульємуччі [13]. Наступником Г. Гульємуччі став майор у відставці, брат Йосифа де Рібаса, Феліче де Рібас, який обіймав цю посаду з 1807 р. до 1845 р. [14] З 1845 р. його син Михайло де Рібас зайняв посаду Генерального консула. У січні 1854 р. він попросив звільнення з посади через його призначення редактором «Одесского вестника» [15]. У лютому 1854 р. Неаполітанським генеральним консулом став колишній військовий Массімо Нуньєс де Сан-Секондо, а після його смерті 1855 р. цю посаду обійняв Алессандро Ведіноа [16].

У 1804 р. в Одесі було відкрито сицилійське генеральне консульство [17], а у 1817 р. сардинське генеральне консульство на чолі якого був призначений Дорла Дольчаква, але хвороба не дозволила йому посісти це місце, тому замість нього був відправлений граф Луіджі Даттілі дель Торре – генерал-лейтенант сардинського війська [18]. Наступником графа дель Торре в 1825 р. став Гаетано Міланта.

Під час Кримської війни 1853-1856 рр. сардинські консул Стефана Берцолезе і віце-консули були відкликанні з Одеси та інших північно-причорноморських портів. їхні обов’язки взяли на себе представники інших іноземних держав. По закінченню війни посаду генерального сардинського консула обійняв кавалер Г абриель Галатері де Дженола [19].

У 1821 р. в Одесі існувало тосканське консульство на чолі з Християном фон Том, який одночасно був і австрійським консулом. У 1831 до 1855 р. на цю посаду був призначений російський підданий грецького походження, купець, банкір, меценат Федір Павлович Родоконакі [20]. На початку 1850-х рр. до складу тосканського консульства увійшло Луккське тимчасове консульство в Одесі на чолі з Дуіванетті (Дулованетті) [21].

У 1830-ті рр. в Одесі знаходилося і Папське (Римське) генеральне консульство, яке 1838 р. очолював Паоло Джузеппе Джованнеті, а 1840 р. Лучано Міланта [22], який обійматиме цю посаду більше 20 років [23]. В Одесі існувало і Пармське консульство на чолі з кавалером Франческо Багер-і-Рібас (Francesco Baguer e Ribas) та віце-консулом Джузеппе Кальзада [24].

Звичайною була практика, коли консулами ставали не піддані відповідних держав, а поважні громадяни Одеси. Наприклад, грек Іван Раллі, який володів торговим домом «Брати Раллі» довгий час був консулом США в Одесі. Не виключенням були й італійці. Так купець 1-ої гільдії генуезець Яків Порро був португальським консулом. У 1890 р. 41-річний італійський підданий Іван Котронео був призначений іспанським консулом в Одесі. Іван Котронео мешкав в Одесі з 1859 р., мав дачу на Малому Фонтані та займався торговельною справою з річним обігом більше 100 тис. крб. [25].

Італійські консули найчастіше були або купцями, або колишніми військовими. Гаетано Гу- льємуччі згадується в магістратських списках купців Одеси за 1802 р. [26]. У 1820 р. на території Нерубайських хуторів його вдова Єлизавета Гульємуччі володіла ділянкою в 25 дес. [27]. 1834 р., через скрутне фінансове становище, вона віддала під грошову заставу будинок та склад у новому м’ясному ряді в І-у кварталі ІІ-ї частини міста [28].

Феліче де Рібас володів лавками, через які прикажчик швидко збував товари закордон, та товарним складом на Воєнному форштаді, який1819 р. перейшов у його власність від вдови міського архітектора Марії Аделади Фраполлі. У власності консула перебували ще два будинки вартістю 46 620 крб. [29].

У 1834 р. спеціально для уряду Королівства Обох Сицилій неаполітанським віце-консулом Михайлом де Рібасом був підготовлений «Нарис про місто Одесу» [30], в якому автор подає коротку історію міста, умови ведення торгівлі, економічні та демографічні показники, характеризує культурне життя міста тощо.

Робота М. де Рібаса не була унікальною у своєму роді. Італійці відкривали консульства та представництва в причорноморських містах з метою поширити свій економічний вплив, тому консули, у своєму листуванні з італійським урядами чи іншими консулами, описували історію міста, умови та стан торгівлі, показники експорту та імпорту через порти (особливо, що стосується товарів, якими торгували італійці), вказували кількість кораблів за країнами, що

Фото Капча