Відкриття та діяльність італійських консульств в Одесі наприкінці XVIII – початку ХХ ст.

заходили в порт тощо. Не лише консули передавали відомості про Одесу і тим самим рекламували місто перед урядом і негоціантами. Перша відома робота про Одесу в Італії вийшла 1817 р. у Флоренції під назвою «Відомості про Одесу» авторства невідомого автора-негоціанта [31].

Консули опікувалися захистом економічних інтересів та спадковими справами своїх співвітчизників, підтверджували підданство своїх громадян на запити уряду Російської імперії, надавали допомогу тощо. Негоціанти, які не мали в місті консулів своїх держав потерпали від порушення їхніх прав з боку місцевої влади. Але й самі консули у своїй роботі нерідко натикалися на бюрократичні перепони. Наприклад, Михайло де Рібас протягом більше 11 років займався справою передачі спадку римо-католицького священика в Таганрозі Петра Вело його родичам, що проживали в місті Топарі [32]. Як і в цій справі, так і в інших, перепоною ставали місцеві імперські градоначальники, чиновники, судді та ін.

Консульства окремих італійських держав існували в Одесі до створення єдиного Італійського королівства. Спираючись на Францію, П’ємонт у військовому протистоянні зміг витіснити Австрійську імперію і на 1860 р. об’єднати усі землі, окрім Рима з областю Лаціо та Венеції. 17 березня 1861 р. загальнонаціональний парламент в Турині проголосив створення Італійського королівства на чолі з п’ємонтським

королем Віктором Еммануїлом ІІ. У 1866 р., скориставшись війною між Австрійською імперією і Пруссією, уряд Італії здійснив приєднання Венеції, а 1871 р. відбувся успішний похід італійських патріотів на Рим, що завершив об’єднання Італії.

У 1864 р. на посаду генерального консула Італії був призначений кавалер Сальватор Кастілья (Salvatore Castiglia) [33]. С. Кастілья народився 10 березня 1819 р. в Палермо, під час війни за об’єднання Італії був соратником Джузеппе Гарібальді, був призначений командуючим воєнно-морським флотом на Сицилії. Через свій складний характер та незалежні погляди він не вписався у вищі політичні кола італійського королівства і був призначений генеральним консулом спочатку до Копенгагена, потім до Одеси, де прослужив 27 років. В 1891 р. він полишив посаду і повернуся до Італії, де помер 1895 р. Саме за часи роботи консулом С. Кастілья у 1875 р. було ліквідовано італійські консульства у Бердянську та Таганрозі, весь південь імперії став ареною діяльності італійського генерального консула в Одесі [34]. Відомо, що 1883 р. С. Кастілья збирав кошти на допомогу постраждалому від землетрусу острову Іскія [35]. У 1890 р. син Сальватора, Танкреді Кастілія, став італійським віце-консулом в Одесі [36].

18 квітня 1875 р. була підписана консульська конвенція представниками італійського і російського дворів князем Рафаелем Барболані та князем Олександром Горчаковим відповідно, що регулювали права і обов’язки представників обох держав [37].

Будучи італійським генеральним консулом, С. Кастілья став першим головою Італійського благодійного товариства. 1908 р. в Російській імперії існувало шість італійських благодійних товариств, одне з яких розміщувалося в Одесі. Одеське товариство було засновано 12 червня 1863 р. і 1908 р. нараховувало 150 членів і майно в розмірі 70 145 італійських лір. Італійське благодійне товариство видавала кошти співвітчизникам у різноманітних надзвичайних ситуаціях, виплачувало стипендії та репатріації, брало на себе поховання італійців на чужині і т. д. Членами товариства були представники місцевої громади, які робили щорічні внески, окрім них, в обов’язковому порядку, пожертви робили моряки італійських кораблів, що постійно приходили в причорноморські порти, купці та окремі торгові фірми («Брати Анатра»), консули та віце-консули, банківські установи, до товариства надходили кошти з благодійних театральних вистав і т. д. Генеральний консул кожного року писав звіти про діяльність товариства і надсилав його до Італії [38].

1891 р. місце С. Кастілья посів Мікеланджело Пінто, на початку 1890-х рр. канцелярія Італійського Генерального консульства переїхала до будинку Бродського. №2 [39]. В грудні 1894 р. генеральним консулом став барон Нікола Скітті (Squitti) [40]. Нікола Скітті був автором роботи «Італійські колонії в окрузі Одеського консульства» [41], 1892 р. на основі його доповіді в «Бю- летні Міністерства іноземних справ Італії» були надруковані показники зовнішньої торгівлі Одеси [42]. Після барона Н. Скітті генеральним консулом став Едуардо Бонеллі [43], а після нього І. М. Россет [44].

У 1902 р. місце віце-консула посів кавалер Сільвіо Коцціо (1857-1927). Влітку 1914 р. С. Коц- ціо перебував у відрядженні в Італії, де представив президенту Лігурійського товариства історії вітчизни маркізу Чезаре Імперіале свою роботу «Історичні нотатки про панування генуезців у Криму та короткі замітки про походження міста Одеси та його італійської колонії» (так і не була надрукована), за яку на виставці в Мілані 1906 р. отримав золоту медаль [45]. В цей час обов’язки С. Коцціо виконував професор італійської мови Новоросійського (Одеського) університету Джо- ванні Сперандео [46]. Під час свого відрядження 1906 р. до Риму у журналі «Rivista dTtalia» Д. Спе- рандео опублікував працю «Італійці на Чорному морі. Колонії Одеси» («Gli italiani nel Mar Nero. La colonia di Odessa») [47]. В ній було подано огляд діяльності італійської громади Одеси.

Таким чином, відкриття італійських консульств в містах Північного Причорномор’я припадає на початок панування Російської імперії у причорноморському регіоні. Через утворення в Одесі економічно потужної італійської громади, саме в цьому місті з 1797 по 1820-ті рр. відкриваються перші генеральні італійські консульства. На початку 1860-х рр. зі створенням єдиного королівства Італія, в Одесі створюється Генеральне консульство Італії, що опікується італійцями, які мешкали на території Херсонської, Таврійської, Катеринославської, Бессарабської губерній та області Війська Донського. За своїми професіями особи, які займали консульські посади, найчастіше були купцями або військовими. Дипломатичні представники опікувалися захистом економічних інтересів своїх співвітчизників, були авторами перших праць з історії італійської громади в Одесі.

Джерела і література:

1.Шишмарев В. Ф. Романские поселения на юге России. – Ленинград: Наука, 1975. – С. 161.

2.Бацак К. Ю. Італійська еміграція в Україні наприкінці ХУІІІ – у першій третині ХІХ ст. – К. : Знання України, 2004. – 300 с.

3.La legazione e i consolati del Regno di Sardegna in Russia (1783-1861) a cura di Francesco Bacino. -Roma: Tip. riservata del Ministero Affari Esteri, 1952. – 74 p.

4.Marina F. Per una storia dei rapporti fra il Regno di Napoli e l’Impero russo: materiali documentari del- l’Archivio di stato di Napoli// Europa Orientalis. Archi- vio italo-russo. – Vol IV. – 2005. – P. 243-295.

5.Там само. – Р. 246.

6.Там само. – Р. 248.

7.La legazione e i consolati del Regno di Sardegna.... – Р. 11.

8.Діанова Н. М. Формування населення міст Південної України у дореформений період (кінець XVIII ст. – 1861 р.). : дис. : 07. 00. 01 / Одеський національний ун-т ім. І. І. Мечникова. – Одеса, 2003. – С. 159.

9.Бацак К. Ю. Вказ. праця. – С. 108.

10.Первая всеобщая перепись населения Российской империи / Под ред. Н. А. Тройницкого. TXLVI: Херсонская губерния. – СПб. : Издание центрального статистического комитета министерства внутренних дел, 1904. – С. 96.

11.Бацак К. Ю. Вказ. праця. – С. 177.

12.Державний архів Одеської області (далі – ДАОО), ф. 17, оп. 1, спр. 62, арк. 9.

13.Там само, спр. 85, арк. 1.

14.Бацак К. Ю. Вказ. праця. – С. 178.

15.ДАОО, ф. 1, оп. 193 за 1854 р., спр. 22, арк. 18.

16.Там само, арк. 170.

17.Бацак К. Ю. Вказ. праця. – С. 177.

18.La legazione e i consolati del Regno di Sardegna.. – Р. 23.

19.ДАОО, ф. 1, оп. 193 за 1854 р, спр. 22, арк. 158.

20.Там само, арк. 144.

21.Там само, арк. 54.

22.ДАОО, ф. 1, оп. 192 за 1840 р., спр. 49, арк. 6.

23.Елена Феденко

24.ДАОО, ф. 1, оп. 193 за 1854 р., спр. 22, арк. 192.

25.Consiglio di stato ordinario // Almanacco di corte per l’anno – Parma, Tipografia Reale, 1858. – P. 441.

26.ДАОО, ф. 2, оп. 1, спр. 1842, арк. 78.

27.Бацак К. Ю. Вказ. праця. – С. 115.

28.ДАОО, ф. 59, оп. 3, спр. 240, арк. 1.

29.Там само, ф. 17, оп. 13, спр. 215, арк. 200.

30.Бацак К. Ю. Вказ. праця. – С. 116.

31.Ribas M. Saggio sulla cite di Odessa di Michele de Ribas e altri documenti dell'archivio di Stato di Napoli / a cura di Moracci G. – Genova, [1988]. – 107 р.

32.Бацак К. Ю. Вказ. праця. – С. 172.

33.ДАОО, ф. 1, оп. 192 за 1844 р, спр. 75, арк. 2.

34.Brancato F. Castiglia, Salvatore // Dizionario bio- grafico degli italiani. – Vol. 22. – Roma, 1979. – Р. 175.

35.ДАОО, ф. 2, оп. 1, спр. 973, арк. 7.

36.Gazzetta ufficiale del regno d’Italia. – 1883. – 31 ottobre.

37.ДАОО, ф. 2, оп. 1, Спр. 1465, арк. 15.

38.Там само, ф. 5, оп. 1, спр. 1595, арк. 11.

39.Gazzetta ufficiale del regno d’Italia. – 1877. – 12 ottobre.

40.ДАОО, ф. 2, оп. 1, спр. 1872, арк. 47.

41.Там само, спр. 2038, арк. 34.

42.Squitti N. Le colonie italiane nel distretto conso- lare di Odessa // Emigrazione e Colonie. Raccolta di rapporti dei RR. agenti diplomatici e consolari. – Roma. – 190. – Vol. 1., parte 3. – 1903. – P. 171-184.

43.Movimento commercial di Odessa. (Da un rapporto del barone Squitti, regio console generale a Odessa) // Bollettino del Ministero degli Affari Esteri. – 1903. – Roma. – P. 444-446.

44.ДАОО, ф. 2, оп. 1, спр. 3263, арк. 30.

45.Там само, спр. 3599, арк. 42.

46.Volpicella L. Proemio // Atti della Società Ligure di Storia Patria. – Vol. LVI. – Genova, 1928. – P. IX.

47.ДАОО, ф. 2, оп. 1, спр. 3599, арк. 42.

48.Spendero G. Gli italiani nel Mar Nero. La colonia di Odessa//Rivista d’Italia. – 1906. – Agosto. – P. 325-