Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Військова управа «Галичина»

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
15
Мова: 
Українська
Оцінка: 

зовсім непотрібно. З одного боку, ВУ вважала, що УПА забере молодь, а з другого – що дивізійники при зустрічі з упівцями на рідних землях перейдуть масово до УПА. Згодом виявилося, що ці побоювання не мали підстави. УПА не могла абсорбувати такої великої кількости вояків. Де вояки дивізії зустрічалися з «лісом», там була між ними повна співпраця. Прикладом можуть послужити 4-й та 5-й полки, які вишколювала німецька порядкова поліція (Ordnungspolizei) і котрих перед включенням до дивізії просто з вишкільного табору було піс-лано проти більшовицьких партизанів. Вояки 5-го полку, що опинився в околиці Грубешова й Холма, масово передавали упівцям зброю, ліки й амуніцію, в деяких підрозділах німецькі командири зовсім втратили контроль, і врешті німці їх роззброїли й післали до дивізії. У лютому 1944 року введено у протипарти-занські дії в районі Золочева, Радехова й Збаража 4-й полк. Поодинокі курені відвідали члени ВУ й подали у звітах, що населення дуже радо вітало своїх вояків, а з «лісом» не було жодних непорозумінь. Були навіть бажання голоситися до дивізії. «Наші СС-и є в контакті з «лісом»; «ліс» вдоволений, що в Галичину прийшли СС, і «ліс» за тим, щоб наші СС-и трималися в дисципліні. Виринає таке – чи спитати «ліс»: якби була амнестія, чи пішли б вони тоді до Дивізії?» – звітував Хронов'ят на засіданні ВУ 7 березня 1944 року після поїздки до Бродів.

Перед боями і під час битви під Бродами була теж повна співпраця з УПА. Про це пише у своїх споминах майор Гайке.
Після битви багато дивізійників скріпили лави УПА. Обчислюють, що понад три тисячі перейшло до УПА, як було подано під час конференції, присвяченої 50-літтю постання УПА в Києві 1992 року. Не можна в цій цифрі сумніватися, бо голова станиці в Івано-Франківську Володимир Малкош подає, що на 196 членів його станиці 33 були в УПА. Це тільки ті, що вижили до наших днів.
Вербувальну акцію було проведено в піднесеному й ентузіястичному тоні, особливо на провінції. Завжди наголошувалося на аналогії дивізії до УСС з першої світової війни, підкреслювалося, що не можна прогайнувати нової нагоди створити свою армію та здобути державу. Ніхто не писав і не говорив, що це таке СС чи «Зброя СС». Перші – очевидно, для прикладу й пропаганди – зголосилися всі члени ВУ і УЦК з Кубійовичем на чолі. Ніхто не пояснював, чому дивізію названо «Галичина», «галицька», а не «українська». Ніхто не знав, де дивізію буде сформовано і як вона виглядатиме. На головну конференцію німецьких чинників, присвячену творенню дивізії, не було запрошено жодного українця.
Щоправда, зголосилося 80 тисяч, до асентерунку признано 53 тисячі, а до асентерунку станула половина зголошених – 42 тисячі. З них було асентеровано 27 тисяч. Багато відкинуто через зріст, бо спочатку приймали тільки ростом 165 см і вищих. Це обмеження згодом змінено й приймано менших, бо виявилося, що серед українців великий відсоток малого й середнього зросту. Покликано 19 тисяч, але ЗО відсотків з них не з'явилося. Із тих 13 тисяч, що з'явилися, 1 500 були фізично нездатні до військової служби, й їх звільнено. З усіх зголошених відносно мало реклямовано – тільки 1 400, хоч довкола реклямацій роблено багато шуму.
Після першої хвилі зголошення до дивізії змаліли. ВУ навіть обговорювала проголошення мобілізації, бо турбувалася за поповнення. Коли зблизився до Галичини фронт, зголошення збільшилися, бо перед молодими мужчинами постало питання:
йти до «лісу», бути змобілізованим до Червоної Армії чи голоситися до дивізії? Окрім цього, німецькі частини, що стояли в Галичині, проводили свої «дикі набори». Вони теж набирали до РОА.
Лікарські оглядини, покликування й відсилання транспортів виконувала німецька установа – т. зв. SS-Ergenzugsamt, підстаниця Львів.
Під час вишколу ВУ втримувала зв'язок з вояками. З цією метою вона видавала тижневик «До перемоги». У газеті було багато цінного виховного матеріялу про українські історичні постаті, полководців, мислителів, командирів визвольних змагань й, очевидно, появлялися репортажі наших воєнних звітодавців Ст. Конрада, О. Лисяка, М. Левицького, М-Луцького тощо. Газета, 4-8 сторінок, накладом 6-8 тисяч, була популярна серед народу, і її нелегально розпродувано, навіть перепачковувано за Збруч. Німці забороняли поширювати часопис серед населення. ВУ заплянувала видавати його для добровольців дивізії та їхніх родин, але німці заборонили продавати газету родинам добровольців. До вояків у дивізії вона чомусь доходила рідко.
Тижневик виходив від Різдва 1944-го до Різдва 1945 року. Згодом при штабі дивізії вийшло 15 чисел нової газетки «До бою».
Німці тримали сувору цензуру, й кожна стаття мусила бути затверджена цензором. Як далеко ця цензура йшла, може посвідчити той факт, що проповідь оЛаби, члена ВУ, в катедрі св. Юра в день проголошення творення дивізії німці записали на плівку, переклали її й післали до Гіммлера. Хоч у ній не було нічого «протинімецького», все-таки деякі звороти шефові головного правління СС Бергерові не сподобалися, й він покликав до себе о. Лабу, щоб «дати йому лекцію», чи, як Бергер хвалився Гіммлерові, «вирвати зуба».
Члени ВУ відвідували вишкільні табори, особливо у Франції. У Гайделягері й Нойгаммері виступали артисти «Веселого Львова». У червні 1944 року до
Фото Капча