Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Внесок постмодернізму до методології української історичної науки

Предмет: 
Тип роботи: 
Контрольна робота
К-сть сторінок: 
20
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Зміст
 
Вступ
1. Початок і еволюція постмодернізму
2. Визначення постмодернізму та його поширення
3. Постмодерністська філософія історії
4. Обставини розвитку постмодернізму в сучасній історичній науці України
5. Внесок постмодернізму до методології української історичної науки
Висновок
Використана література
 
Вступ
 
Торкнемося хоча б поверхово таких питань: початок та еволюція постмодернізму, визначення постмодернізму та його поширення, постмодерністська філософія історії, обставини розвитку постмодернізму II в сучасній історичній науці України, внесок постмодернізму до методології української історичної науки.
При цьому свідомо обмежимо деколи дуже специфічну термінологію та уникнемо цитуванням принаймні двадцяти-тридцяти західних авторів, прихильників і критиків постмодернізму. Все ж таки, наведемо деякі приклади з розумової лабораторії деяких постмодерністів, щоб показати, у який спосіб вони намагаються знецінити, а може, й ліквідувати «традиційні» історичні дослідження.
 Перші розмови відомого українського діяча Ярослава Дашкевича на тему нової, як здавалося, інтелектуальної течії датуються другою половиною 80-х років під час неодноразового перебування в Москві. Тоді його співрозмовниками були - нині покійний професор англійських університетів Ернст Ґеллнер, автор дуже критичного трактату «Postmodernism, Reason and Religion» [«Постмодернізм, розум і релігія»] (1992), Ґеллнер, якого вже тоді почали пускати до СРСР, та дослідник російського постмодернізму, літературознавець і філософ Михайло Епштейн, автор збірки статей «After the Future: The Paradoxe of Postmodernism and Contemporary Culture» [«Після майбутнього: парадокси постмодернізму та сучасної культури»] (1995), тоді ще persona non grata не лише через звичний державний антисемітизм, але й через близькість до дисидентського руху.
 
1. Початок і еволюція постмодернізму
 
Сам термін виник 1917 року (отже, ще під час Першої світової війни, а не після Другої світової, як переважно уважають, визначаючи Жана-Франсуа Ліотара творцем поняття лише 1979 року) і символізував реакцію на модернізм у мистецтві, літературі, науці (якщо під модернізмом розуміти позитивізм та неопозитивізм). Такою найвиразнішою і, зрештою, терористичною реакцією на модернізм став тоталітаризм (ленінізм-сталінізм, фашизм, націонал-соціалізм). Тому, між іншим, дуже дивним виглядає зарахування тоталітаризму до модернізму, що дехто пропагує. Період 30-х років - це час розквіту антимодернізму чи постмодернізму І. Він кінчається по-різному: у 40-х роках в Італії та Німеччині, лине в 60-х в Росії та ще пізніше - якщо взагалі закінчився - у Китаї, не кажучи вже про Корею й інші диктаторські режими. В Україні, у якій модернізм (у широкому розумінні цього терміна) не мав можливостей розвинутися й дійти до природного завершення, постмодернізм також було насаджено насильницьким способом. Немає жодних перешкод, щоб приєднатися до думки Михайла Епштейна, який датує виникнення постмодернізму в Росії добою сталінізму. Без такого підходу феномен сучасного постмодернізму, зокрема, у Центрально-Східній Європі буде незрозумілим. З досвіду ми знаємо добре, що наукова дискусія з сучасними т. зв. лібералами і т. зв. демократами, пропагандистами ідей «громадянського» (це сфальшований термін — в оригіналі: міщанського) суспільства у нас в Україні, якщо взагалі можлива на сцієнціарному рівні, то це не є вільна дискусія, оскільки неможлива вільна дискусія з фашистом, комуністом, релігійним фанатиком, феміністкою. Це жива спадщина постмодернізму І.
 Захід добре розумів постмодерністський характер розвитку культури і науки при тоталітарних режимах. Пропонуючи свою «начинку» для нової фази постмодернізму, що виник і термінологічно оформився в кінці 70-х років (називаю його постмодернізм II) і замовчуючи його незручне генетичне коріння, дав цій світоглядній «начинці» назву лібералізму, демократії. Оголошуючи водночас, що хто не є прихильником такого постмодернізму - відсталий, чужий, навіть ворожий. Відомо з минулого, що, у свою чергу, демократія досить часто перетворювалася на добрий ґрунт для виникнення тоталітаризму.
Поширення постмодернізму II проходило інтенсивними методами: від мистецтва і літератури до філософії, далі до гуманітарних наук та врешті до політики й економіки (мета: глобалізація економічних і політичних процесів, при яких «хто проти пас» - того усунемо). Зразки - валютне доміно, балканізація Південно-Східної Європи, перетворення Іраку на ракетний полігон. Так що про свободу вибору, якою так хвалиться постмодерністське ліберальне суспільство, говорити важко. Таким є шлях еволюції постмодернізму II.
І якщо тепер починає наростати антипостмодернізм, то він починається не від політики й економіки (від т. зв. демократії й т. зв. неолібералізму), а від мистецтва, літератури, гуманітарних наук, тобто таких ділянок, значення яких у сучасному «постіндустріальному» суспільстві незначне.
А питання, яке щільно в'яжеться з еволюцією постмодернізму II на Заході та ситуацією в аналогічній, але значною мірою, вакуумній сфері в Центрально-Східній Європі - тобто з поєднанням західного постмодернізму II зі східним посткомунізмом, як частковим спадкоємцем первісного тоталітарного антимодернізму - постмодернізму І - дуже часто просто ігнорують. Неслушно, бо це добре пояснює ситуацію на місцях.
Узагальнюючи й уточнюючи вище сказане, можна вважати, що вже на наших очах постмодернізм II перетворюється знову (як свого часу) постмодернізм І з напряму та тенденції на ідеологію, спосіб мислення, досить нетерпимий за своєю сутністю.
Для цього ще раз треба простежити етапи розвитку й інвазії постмодернізму II, починаючи від 60-х років:
1) мистецтво і література з поступовим охопленням усіх їхніх видів;
2) філософія з виникненням нової постмодерністської, спочатку досить аморфної течії, з кристалізацією постмодерністської філософії історії;
Фото Капча