Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Внесок єпископа Модеста у педагогіку та культуру ХІХ століття

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
11
Мова: 
Українська
Оцінка: 
                                                                                                                                         О. МАРЧУК
 
ВНЕСОК ЄПИСКОПА МОДЕСТА У ПЕДАГОГІКУ ТА КУЛЬТУРУ XIX СТОЛІТТЯ
 
Анотація
У статті розглядається постать єпископа Модеста. Автор характеризує його життя та педагогічну діяльність. Д. Стрельбицький був талановитим педагогом, відповідально ставився до своєї роботи, особливу увагу приділяв морально-етичному розвитку вихованців. Працюючи на посаді єпископа Волинського та Житомирського, сприяв становленню освіти та культури нашого краю. Нинішні педагоги та громадські діячі можуть широко використовувати його досвід роботи.
 
Annotation
The article tells about bishop Modest. The author writes about his life and pedagogical activity. D. Strelbitski was a good teacher and considerated to his work and his pupils. When Modest was a bishop of Volin and Zitomir regions he was trying to do the best for the culture and education of our country. We can use his experience today.
 
Становлення української незалежної держави у серпні 1991 року дало можливість об'єктивно досліджувати історичне минуле народу. Важливу роль у розвитку освіти та культури 19 століття відіграла церква. Особливе місце у цьому процесі належить священнослужителям, зокрема єпископу Волинському та житомирському Модесту (Даниїлу Стрельбицькому).
Вивчення педагогічного досвіду Модеста сьогодні є актуальним, оскільки його методи і форми роботи можна використовувати у сучасній школі. Заслуговує уваги його громадська діяльність. Будучи єпископом, він брав активну участь у культурному розвитку краю, що є прикладом для нинішніх громадсько-політичних діячів.
Упродовж багатьох років, коли Україна була у складі СРСР, постать Модеста замовчувалась із ідеологічних причин. Але на жаль, і сьогодні, на 16 році незалежності України, ім'я Модеста є невідомим. Про нього не згадується навіть у «Енциклопедії українознавства» [3], сучасних енциклопедичних довідниках [2], [3] та підручнику педагогіки [5]. Періодичні культурно-освітні видання України теж не описують його роботи, йому не відведено місця у каталогах Рівненської державної обласної бібліотеки імені В. Короленка. Інформацію про єпископа Модеста можна знайти лише у «Енциклопедії Брокгаузера і Єфрона» [11] та «Волинських Єпархіальних Відомостях» [1], які є у фондах Рівненського обласного краєзнавчого музею.
У Росії ім'я Модеста вже більш відоме, ніж на Україні. Російські Інтернет-сайти подають інформацію про діяльність Модеста [18], [20]. Офіційний сайт Нижегородської єпархії Російської Православної Церкви «Архиереи» [17], крім біографічних даних, подає перелік праць Д. Стрельбицького. Цікаві відомості про життя Модеста на Волині містить сайт Свято-Успенської Почаївської Лаври, де у статті «Архиереи 19 столетия» є відомості про відкриття типографії, церковнопарафіяльної школи та давньосховища, що були засновані єпископом Модестом [23].
Щодо українських Інтернет-сайтів, то єпископ Волинський та Житомирський згадується лише, коли мова іде про Чудотворну ікону Богоматері «Зіно-вицьку». Вона знаходиться в селі Шевченко (колишні Зіновиці), звідки Модест родом. Ці сайти оповідають лише про зцілення Даниїла перед іконою вказують, що зчасом хлопчик став єпископом [14], [22], [24]. «Чернігівський регіональний вісник: Сіверщина» [26] падає статтю «Архиереи» [17].
Окремі згадки про про богословську працю Модеста «Григорій Палама, митрополит Солунский, поборник православного учения о Фаворском свете и о действиях Божиих» подаються при осмисленні ісіхазму. Це дослідження В. Лур'є та О. Климкова [13], [19].
Отже сьогодні немає дослідження, яке би повністю висвітлювало життя та діяльність Модеста. Проаналізувавши названі джерела, автор статті ставить перед собою мету дослідити життя, педагогічну та культурно-громадську діяльність Д. Стрельбицького.
«Волинські єпархіальні відомості» детально ознайомлюють із життям Модеста. Його життєпис надрукований із нагоди п'ятдесятилітнього ювілею Д. Стрельбицького у священицькому сані.
Вступ до біографії своїм викладом та формою нагадує «Поучаніє» Володимира Мономаха. Невідомий автор статті, як і колись київський князь, дякує Богу, що нинішній єпископ Волинського краю дожив до старих літ. Він гордиться його діяльністю: «Благословенно имья того, кто с радостію совершаетъ свій путь и служение, кто жизнь свою виделъ в труде и исполнении долга..., кто черпаетъ из великой книги прошадшаго уроки и назидания для молодаго поколения» [1, 135]. Отже, цей детальний життэпис написано для того, щоб навчити, якою має бути людина.
Фомування просвітницько-духовного світогляду єпископа Модеста сягає днів його далекого дитинства. Народився майбутній педагог-мислитель 17 грудня 1823 року у селі Зіновиці Подільської губернії. Його справжнє ім'я Даниїл. Батько працював священиком, змалку виховував сина у дусі християнської моралі та страсі Господнім: зранку і ввечері діти молилися, постійно ходили на богослужіння, шанували духовенство.
У дитинстві із Даниїлом трапився випадок, який вплинув на його подальшу долю. Якось на новорічні свята батько взяв хлопчика із собою до церкви. У храмі було дуже холодно, хлопчина захворів і дістав параліч правої руки та ноги. Спочатку родичі думали, що це звичайна простуда, та хвороба затягувалась. Лікарі не могли йому допомогти. Здавалось, що на цей раз переможе смерть, але батько вирішив принести хворого сина до храму і помолитися перед іконою Матері Божої. Трапилось чудо – хлопчик почав швидко одужувати. Пишучи ці рядки, автор використовує оригінальні поетичні фігури (протиставлення та порівняння) : «Как невыразимо велико было горе родителей, которые несколько дней оплакивали свого первенца, так неописуеиая была радость их, улостоившихся видеть собственными глазами милосердие Божие их первенцу» [1, 137]. Із тих пір у душі Даниїла появилось «життєдайне світло». Він почав частіше читати псалтирі та акафісти, тому дитинство та юність пройшли у вірі та релігійному дусі.
Особливу роль у житті Модеста відіграло навчання у Кременецькому духовному училищі, куди він вступив у віці дванадцяти років. Вже тоді хлопець зрозумів вирішальне значення освіти для окремої людини та країни уцілому і почав старанно учитися. Про неабиякі успіхи та старання Даниїла свідчать два похвальні листи. Ними Стрельбицький був нагороджений у 1839 та 1840 роках.
Після закінчення училища Даниїл вирішив повністю присвятити себе служінню Богу та подовжити навчання у Київській духовній Академії. Перед вступом туди він ходив у Київ, був послушником у Лаврі. Потім повернувся у рідне село просити дозволу у батьків на монашецький сан. Спочатку батько не одобрив рішення сина, але коли побачив його щире бажання піти у монастир, то погодився. Він признався Даниїлу, що колись перед образом Богородиці пообіцяв віддати свого первістка служінню Богу. Мати, виряджаючи сина у путь, зі сльозами на очах казала: «Якщо підеш у монахи, то будеш архієреєм» [1, 137]. Ці неньчині слова виявились пророчими.
Подальша доля Даниїла Стрельбицького склалася так, що він у день свого народження 17 грудня 1948 року у віці двадцяти п'яти років прийняв мона-шицький постриг під іменем Модеста, а 2 лютого 1849 року посвячений у ієромонаха у Кам'янець-Подільському Свято-Троїцькому монастирі. Вже тут почав свою педагогічну діяльність: працював учителем архієрейського та семінарського хорів, проповідником у тюремському замку.
Із прийняттям монашенства жага до знань не зникла. У серпні 1849 року Модест стає студентом Київської Духовної Академії XVI курсу. Йому хотілось знайти знання, які «були б проповідувані Богом», походили від нього та навчали істинно любити людей.
Київська Духовна Академія була прогресивним престижним навчальним закладом. Крім богослов'я, тут вивчалися загальноосвітянські науки. Навчальні програми згідно вимог часу постійно оновлювалися. В Академії почали використовувати зрозумілу кожному російську мову замість латинської.
В Академії Модест вивчив мистецтво проповіді, яким володів все життя. Викладачі переконаували студентів, що сила повчання не у красній фразі, а у переконанні, глибокому проникненню проповідника у суть. Інспектор-профе-сор Петро Авсєнєв говорив, що знає багато не той, хто багато читає, а хто читає менше, але із розумінням. Завдання Київської Духовної Академії Авсєнєв вбачав у тому, щоб «приготовиться к наилучшему выполнению свого призвания в жизни» [1, 320]. Цю ідею висував Григорій Сковорода у своєму вченні про «сродну працю».
Модест всіма силами намагався знайти свій шлях у житті. Він старанно вчився та виконував настанови духовенства. При закінченні Академії Модест написав курсову роботу « Про церковний Октоїх» і був удостоєний ступені старшого кандидата з правом на отримання звання магістра.
Навчання в Академії не лише збагатило знання та розширило світогляд Модеста, воно приготовило його до священної місії – навчати людей Правди, сіяти на ґрунті сердець чисту пшеницю євангельського вчення.
Педагогічну діяльність Д. Стрельбицький розпочав у травні 1854 року смотрителем Слуцького духовного училища Мінської єпархії. «Волинські Єпархіальні відомості» детально не описують його роботу на цій посаді. Сказано лише, що «в должности учителя заявил себя неустанними заботами про благоустройство и преуспевание» [1, 325]. Тоді він написав наукову роботу про святого Григорія Палама і за неї отримав у березні 1859 року магістерську степінь.
Упродовж 1860-1866 pp. Модест займав посаду інспектора у Мінській Литовській та Чернігівській духовних семінаріях.
«Волинські єпархіальні відомості» за 1899 рік дають детальну характеристику викладацької діяльності Модеста у Литовській духовній семінарії. Він приїхав у Вільно у серпні 1862 року і з перших днів завзято взявся до роботи. У семінарії Модест викладав богослов'я, моральне церковне красномовство, заміняв уроки німецької мови. Він мав високий авторитет серед учнів та викладачів, своїм словом та прикладом намагався виховувати і підтримувати « благородные впечатления, утверждать чувства розумного, истинного патриотизма» [1, 222].
Особливою рисою характеру Модеста було терпеливе ставлення до своїх вихованців та християнське милосердя. Юнаки знаходили у ньому справедливого суддю та розумного вихователя. У його групах майже не було порушників дисципліни. У своїх учнів Модест вбачав і розвивав найкращі риси, що є хорошим прикладом для нинішніх педагогів. Його вихованці вирізнялися скромністю, зразковою поведінкою у класі та їдальні, не курили, любили читати книжки, завжди були чистими та охайними.
За період інспекторування Модеста випадки відрахування із навчального закладу були поодинокі. У1864 році його залишили 3 учні, у 1865-2. Залишили навчання учні молодших класів за свою неуспішність та байдуже ставлення до навчання. Коли вихованці семінарії робили неправильні поступки і потім щиро каялися у скоєному, то інспектор клопотав перед Правлінням семінарії про залишення учня у закладі. Тому о. Модеста любили та шанували учні. Інспектор Архімандрит Модест залишився у пам'яті семінаристів як «вихователь незлобний, добросердечний, скромний, який всім і кожному бажав добра» [1, 327].
Інспектор прикладав усіх зусиль, щоб виховати учнів у дусі християнської моралі. Щонеділі та на свята семінаристи ходили до церкви, брали участь у богослужіннях.
У семінарії розвивалися естетичні смаки юнаків. Модест значну увагу приділяв церковному співу. Учні співали у семінарсько-монастирській церкві, домашній архієрейській церкві та монастирі Святого Духа.
Визначальним напрямом роботи семінарії було утвердження патріотизму та вірності православній церкві. Про успіхи на цьому ґрунті свідчить наступний випадок. Коли бунтівники віри розповсюджували свої прокламації, ніхто із учнів не піддався льстивим обіцянкам та не залишив стін семінарії. Навпаки вони виразили своє незадоволення, відмовились говорити польською мовою. Цим показали високий приклад вірності батьківщині та рідній церкві.
Модест зумів запалити серця молодих людей освітянською працею. Вони розуміли, що простому народу потрібна освіта. Тому багато юнаків після закінчення семінарії ставали учителями прихідських шкіл.
У вільний від роботи час архієпископ Модест займався самоосвітою, вивчав старовинні пам'ятки Вільно, писав наукове дослідження «Супральський монастир». Останнє цікаве тим, що містить багато морально-етичних повчань. У притчах та проповідях автор наголошував, що храм має бути культурно-освітнім центром.
У період з грудня 1868 по червень 1885 року був ректором Іркутської семінарії, редактором «Іркутських Єпархіальних Відомостей», єпископом Єкатеринбург ьким (1877), Люблінським (1878), вікарієм Холмське-Варшавської єпархії, єпископом Нижегородським та Арзамаським.
Обіймаючи ці посади, Модест завжди займався просвітницькою діяльністю. Про це свідчать такі факти:
у 1869 році він отримав подяку батьківську турботу про учнів семінарії від Єнісейського архієпископа Никодима та Енисейської духовної консисторії;
у 1870 році йому передано благословіння Святішого Синода
та виражено подяку від Київської духовної академії за пожертвування книг з нагоди 50-літнього ювілею академії;
Модест подарував у бібліотеки навчальних закладів 300 екземплярів своєї книги про проповіді єпископа Іркутського Інокентія;
із 1877 року був Почесним членом церковно-археологічного братства при Київській духовній академії.
у 1877 році почав очолював Єпархіальне попечительство над освітою дівчат у Єкатеринбурзькому Новотихвінському жіночому училищі.
«Волинські Єпархіальні Відомості» подають детальну інформацію про культурно-просвітницьку діяльність Модеста на посаді вікарія Холмсько-Варшавсь-кої єпархії. Зокрема, він клопотався перед духовною Консисторією про видання спеціального збірника «Богогласника». Модест хотів зібрати призабуті та мало відомі релігійні пісні та колядки краю і надрукувати їх. Він вважав своїм обов'язком зберегти та передати нащадкам набожні пісні Холмщини. Населення краю радо відгукнулося на заклик єпископа Модеста. Під його керівництвом було зібрано старовинні наспіви Холмщини і Галичини та надруковано окремою книгою.
Д Стрельбицький зробив великий внесок у діяльність Холмського православного братства. Воно було відновлене Модестом у грудні 1879 року з метою послаблення впливу латинської пропаганди, утвердження православ'я та розвитку національної свідомості. Братство, очолюване Модестом, видавало брошури для читання народу, народні календарі та «Богогласники».
У 1881 році Модест клопотав про відкриття Музею пам'яток старовини православної церковності. Він сам проводив археологічні та археографічні розвідки у Холмі. До цієї роботи він залучав учнів духовного училища. Щоб викликати зацікавленість, Модест давав юним археологам декілька копійок за кожну нова знахідку. Так було знайдено уривки правил Вселенських Соборів-Зокари, рукописне престольне Євангелія 1571 року та Євангеліє 16ст.
У грудні 1889 року Д. Стрельбицький став єпископом Волинським і Житомирським. Обіймаючи цю посаду, сприяв культурно-освітньому розвитку краю: давав дозволи на відкриття шкіл, видавництво журналів, облаштування бібліотек. Зокрема, у «Волинських Єпархіальних Відомостях»від 28 грудня 1898 року є надруковано клопотання голови та членів Гельванського попечительства. У ньому автори просять дозволу надрукувати у «Волинських Єпархіальних Відомостях» звернення зібрати пожертвування на відриття православного храму, жіночої однокласної школи з курсами рукоділля у містечку Ширвинтах. Модест посприяв цій справі, поставивши свою резолюцію 2 січня 1899 року: «Напечатать письмо и воззвание к пожертвованию» [1, 72].
Архієпископ Модест допомагав у розповсюдженні богословських журналів. Так, із дозволом умістити повідомлення про періодичні видання до Д. Стрель-бицького звертались редактори «Веры и церкви» [1, 53], «Русского вестника» [1, 43], «Веры и разума» [1, 287]. Модест задовільнив їх прохання.
18 березня 1899 року до Модеста звернувся командуючий військом Казанського Воєнного округу Г. Мещерінов. Останній склав родословну таблицю домів Рюрика та Романових і просив рекомендувати її для навчальних закладів Волині. Архієпископ наказав опублікувати лист Г. Мещерінова та придбати таблицю у бібліотеки духовно-навчальних закладів [1, 287].
Особливу увагу єпископ приділяв бібліотекам. У 1899 році він звернувся до Волинської Духовної Консисторії із запитом про стан церковних бібліотек [1, 361], наказав благочинним слідкувати за станом книг і про халатне ставлення до книжок доповідати начальству.
15 травня 1892 року Модест прийняв сан архієпископа, а 6 травня 1901 року був нагороджений брильянтовим хрестом за те, що все своє життя Модест присвятив піднесенню культурно-освітнього рівня народу. Помер архієпископ на 79 році життя 13 квітня 1902 року. Похований у Почаївській Лаврі.
Висновки. У роки незалежності України повертаються із забуття видатні діячі минулого. Серед них-єпископ Волинський та Житомирський Модест (Д. Стрельбицький). Модест відомий і як педагог, і як культурно-громадський діяч. Він працював смотрителем духовного училища Мінської єпархії, учителем Слуцького духовного училища, інспектором і професором Литовської духовного училища, ректором Іркутської духовного училища. Працюючи педагогом, уважно ставився до кожного учня, сприяв морально-етичному розвитку дітей, виховував у них почуття відповідальності, шанобливого ставлення до історії та вірності православній церкві. Його педагогічний досвід можна застосовувати сьогодні у навчально-виховному процесі у школах, гімназіях, духовних семінаріях.
Як культурно-громадський діяч, сприяв підвищенню освітнього розвитку краю: упорядковував бібліотеки, збирав пам'ятки старовини, пропагував журнали, видавав книги, відновлював роботу товариств, допомагав відкривати школи.
Діяльність єпископа Модеста сьогодні є яскравим прикладом не лише для педагогів, а й громадсько-політичних діячів.
 
ЛІТЕРАТУРА:
 
  1. Волинські Єпархіальні Відомості. -1899. -№1-12.
  2. Довідник з історії України. – К., 2002.
  3. Енциклопедія українознавства. -У 11 т. – Львів, 1996.
  4. Короткий енциклопедичний словник культури. – К., 2003.
  5. Любар О., Стельмахович М., Федоренко Д. Історія української школи і педагогіки. – К., 2003.
  6. Мельник М. Релігійність та освіта на Волині в 50-60-х роках 19ст. // Актуальні проблеми розвитку міст (історія та сучасність). – Рівне, 1993. -С. 257-258.
  7. Омельчук В. Духовенство й освіта Волинського краю. //Нова педагогічна думка. – 2000. – №1. – С. 127-131.
  8. Омельчук В. Започаткування національно-орієнтованоїосвітньоїтрадиції Волині. // Наука і сучасність. 36. наук, праць Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. – К., 1999. -Випуск2. 4. 4. (педагогічні науки) – С. 84-92.
  9. Тхор В., Сніцаревич В. Наш край в курсі історії України. – Рівне, 1997.
  10. Українська Радянська Енциклопедія. -У 12 т. – К., 1982.
  11. bookz. ru/authors/brokgauz-efron
  12. dl. biblion. realin. ru
  13. luxaur. narod. ru/biblio
  14. old. kp. kiev. ua
  15. orthodoxy. org. ua
  16. www. cultinfo. ru/fulltext
  17. www. ekaterinburg-eparhia. ru
  18. www. hierarchy. religare. ru
  19. www. irkutsk. iriss. ru
  20. www. nne. ru/bishops
  21. www. ortho-rus. ru/cgi-bin
  22. www. pavel-ko. net/wonder
  23. www. pochaev. org. ua
  24. www. pravoslavie. cz
  25. www. pravoslavie. ru/arhiv
  26. www. irp. cn. ua/site

 

Фото Капча