Вогнева підготовка

Підривник (п’єзоелектричний) призначений для забезпечення вибуху гранати при зустрічі з ціллю (перешкодою). Він складається з головної та донної частин.

Головна частина підривника має п’єзоелемент, який при ударі гранати об перешкоду виробляє електричний струм.

Донна частина підривника має електродетонатор, який при подачі елекричного струму від п’єзоелемента вибухає та спричиняє розрив головної частини гранати.

Електронний зв’язок обоїх частин підривника здійснюється за внутрішнім та зовнішнім електричним ланцюгом, які утворюються металевими частинами гранати.

У донній частині гранати розміщується самоліквідатор, який призначений для розриву гранати, якщо відмовить електронна частина підривника або якщо граната на протязі 4-6 секунд після вильоту з каналу ствола гранатомета не зустрінеться з перешкодою.

Реактивний двигун призначений для збільшення швидкості польоту гранати та складається з труби, соплового блока, фіксатора з шайбою, упора, діафрагми і дна.

В трубі розміщується пороховий заряд, запалювач, піроуповільнювач, який служить для запалювання порохового заряду реактивного двигуна.

Сопловий блок має шість закритих герметезаторами соплових отворів, через які після пострілу виходять порохові гази із реактивного двигуна.

Пороховий заряд призначений для надання гранаті початкової швидкості. Поєднаний зі стабілізатором та складається зі стрічкового нітрогліцеринового пороху, що розміщений у гільзі з патронного паперу. Пороховий заряд розміщений у паперовому пеналі для запобігання потраплянню вологи та механічних пошкоджень під час зберігання і транспортування.

Стабілізатор забезпечує стійкість польоту гранати. Він розміщений в пороховому заряді та складається з хрестовини, чотирьох пер, що вільно рухаються на осях, цоколя та турбінки, яка служить для надання гранаті обертання, що необхідне для підвищення кучності гранат. Обертання здійснюється з частотою 20-30 об/с.

Для заряджання гранатомета потрібно:

• гранатометнику (рис. 2. 43) перевірити, чи не зведений курок, встановити гранатомет на запобіжник і подати його на себе; взяти в помічника постріл, беручись лівою рукою знизу за реактивний двигун, вставити пороховий заряд і двигун до ствола гранатомета і дослати постріл таким чином, щоб фіксатор гранати увійшов у виріз на дульній частині гранатомета до упору. (Під час заряджання ствол потрібно розміщувати в напрямку стрільби. Допускається обертання пострілу проти годинникової стрілки) ;
• помічнику гранатометника приєднати до гранати пороховий заряд, зняти з головної частини підривника запобіжний ковпачок і подати гранатометнику постріл пороховим зарядом до нього і фіксатором гранати вгору. Під час дощу або снігу запобіжний ковпачок не знімається.

Унаслідок необережного поводження з гранатометом, забруднення і спрацювання частин, а також через несправність пострілів під час стрільби можуть виникати затримки. Затримки, які виникли під час стрільби, та способи їх усунення наведені в табл. 2. 7.

Затримка та її характеристикиПричина затримкиСпосіб усунення

Осічка

Не повністю досланий постріл до каналу ствола.

Несправність капсуля-запалювача гранати.

Зносився або поламався бойок.

Неенергійний удар бойка по капсулю-запалювачу через забруднення ударно-спускового і бойкового механізмівДослати постріл до упору фіксатора до дна вирізу на дульній частині гранатомета.

Замінити гранату.

Замінити бойок на запасний.

Прочистити ударно-спусковий і бойковий механізми

Постріл не вхо-дить до дула

1. Забруднення ствола (залишки картонної гільзи, пороховий нагар) 1. Прочистити канал ствола. 

Гранатомет РПГ-7д не зніма-ється із запобіж-ника1. Не повністю повернутий патрубок відносно труби, і засув не зайшов за торець секторного виступу па-трубка1. Крутити патрубок до заходу засува. Прочистити місця з’єднання

 

Ручні гранати – це боєприпаси для метання рукою. Розрізняють ручні гранати (осколкові), протитанкові й спеціальні (димові, запальні та ін.). Осколкові ручні гранати з'явилися в XVI столітті, а протитанкові – у роки Другої світової війни. Ручні гранати бувають дистанційної (вибухають через певний час після метання) і ударної (вибухають миттєво, натрапляючи на перешкоду) дій.

Перед початком Великої Вітчизняної війни на озброєнні Червоної Армії була граната зразка 1914 р. (Рдултовського) і граната конструкції Дьяконова зразка 1933 р. (ГРД-33). У 1942 р. була створена більш ефективна граната РГ-42, а військові інженери Бєдняков і Віцені сконструювали уніфікований запал для ручних гранат РГ-42 і Ф-1.

Ручні осколкові гранати призначені для ураження осколками живої сили супротивника в ближньому бою (під час атаки, в окопах, укриттях, населених пунктах, у лісі, у горах тощо).

Залежно від відстані розльоту осколків гранати поділяють на наступальні й оборонні.

До наступальних належать гранати РГД-5, РГН, до оборонних – Ф-1 та РГО (рис. 2. 45) .

Ручні гранати безвідмовно вибухають не тільки ударяючись об твердий предмет або ґрунт, але й падаючи в бруд, сніг, воду. Під час вибуху утворюється велика кількість осколків, які розлітаються в різні боки. Бойові властвості гранат наведено в табл. 2. 8.