Вогнева підготовка

Предмет:

Військова справа

Тип роботи:

Навчальний посібник

К-сть сторінок:

127

Мова:

Українська

Оцінка:

верхньої і нижньої частин. До верхньої частини корпуса за допомогою манжети прикріплюється стакан для ударно-дистанційного запалу. Розривний заряд заповнює корпус і служить для його розриву на осколки. Радіус розльоту осколків- до25 м.

Рис. 2. 53. Загальний вигляд та будова гранати РГН: 1 – нижня напівсфера; 2 – верхня напівсфера; 3 – стакан; 4 – пробка; 5 – манжета; 6 – вибухова суміш

Граната РГН під час вибуху утворює 220-300 осколків середньою вагою 0, 42 грама з початковою швидкістю розльоту 700 м/с, приведена площа розльоту осколків складає 95-95 м2.

Будова ручної осколкової гранати РГО

Ручна граната оборонна (РГО) призначена для ураження живої сили противника переважно в оборонному бою.

Граната РГО (рис. 2. 54) складається з таких частин: корпусазі стаканом для запалу, розривного заряду, ударно-дистанційного запалу (УДЗ) (рис. 2. 53). Корпус складається з двох частин – верхньої і нижньої. Верхня частина складається із зовнішньої і внутрішньої напівсфер. До верхньої частини корпуса за допомогою манжети прикріплюється стакан для запалу. Нижня частина корпуса також складається із зовнішньої і внутрішньої напівсфер. Розривний заряд заповнює корпус і служить для його розриву на осколки, які уражають живу силу в радіусі до 200 м. Для зберігання гранати в стакан угвинчується пластмасова пробка.

Рис. 2. 54. Загальний вигляд та будова гранати РГО: 1 – нижня внутрішня напівсфера; 2 – нижня зовнішня напівсфера; 3 – вибухова суміш; 4 – верхня зовнішня напівсфера; 5 – стакан; 6 – пробка; 7 – манжета; 8 – верхня внутрішня напівсфера

Граната РГО після вибуху дає приблизно 670-700 осколків вагою 0, 46 грамів і швидкістю до 1200 м/с. На утворення осколків йде до 73% ваги корпуса гранати. Енергія осколків РГО в три рази перевищує осколки РГН, приведена площа розльоту складає 213-286 м2. Граната РГО забезпечує велику щільність ураження, у той же час, має більшу безпеку для того, хто її кидає та його підрозділу за рахунок швидкої втрати осколками енергії.

Ударно-дистанційний запал (УДЗ)

Ударно-дистанційний запал УДЗ (рис. 2. 55) складається з наступних частин:

накольно-запобіжного механізму;
датчика цілі;
дистанційного пристрою;
механізма далекого зведення;
детонаційного вузла;

Рис. 2. 55 Ударно-дистанційний запал УДЗ

Накольно-запобіжний механізм забезпечує безпеку запалу у службовому поводженні і наколювання капсуля-запалювача.

Датчик цілі забезпечує спрацювання запала при ударі гранати об перешкоду.

Дистанційний пристрій забезпечує спрацювання детонатора через 3, 2-4, 2с. з моменту кидка гранати.

Механізм далекого зведення забезпечує безпеку в службовому поводженні і зведення запалу через 1-1, 8с. з моменту кидка.

Детонаційний вузол складається з капсуля-детонатора та втулки.

У вихідному положенні ударник з жалом (3) і заглушка з капсулем-запалювачем (7) удержується спусковим важелем. Спусковий важіль з'єднаний з корпусом запалу запобіжною чекою. Движок (11) з капсулем-апалювачем (10) зміщений відносно жала (13) і удержується стопорами порохових запобіжників (9), його пружина (12) перебуває в стисненому стані. Втулка (16) під впливом пружини (14) підтискає вантаж (17) (рис. 2. 56).

Рис. 2. 56. Загальна будова ударно-дистанційного запалу

Дія запалу

Готуючись кинути гранату, спусковий важіль щільно притискають пальцями до корпуса гранати, пальцями вільної руки випрямляють кінці запобіжної чеки, потім висмикують її за кільце, при цьому положення частин запалу не міняється (рис. 2. 57).

Рис. 2. 57. Положення частин і механізмів запалудо момента кидання гранати

У момент кидання гранати спусковий важіль відокремлюється й звільняє ударник з жалом (3) і планку (6). Заглушка (7) з капсулем-запалювачем виходить із гнізда корпуса запалу. Ударник під дією бойової пружини (4) наколює жалом капсуль-запалювач (8). Промінь вогню запалює порохові запресовування запобіжників (9) і піротехнічний склад уповільнювача самоліквідатора (18). Через1-1, 8 с вигорають порохові склади запобіжників й їхні стопори під впливом пружин виходять із зачеплення з движком (11). Движок під впливом пружини (12) стає в бойове положення (рис. 2. 58).

Рис. 2. 58. Взаємодія частин і механізмів запалу під час кидання і натрапляння гранати на перешкоду (поверхню)

Механізм далекого зведення унеможливлює підрив гранати в разі випадкового її випадання з руки. При зустрічі з перешкодою (поверхнею) вантаж (17) зміщується за напрямком складової інерційної сили, впливає на втулку (16). Втулка, переборюючи опір пружини (14), зміщує жало, що наколює капсуль-запалювач (10). Промінь вогню передається капсулю-детонатору 20, що викликає підрив розривного заряду. У випадку відмови запалу в інерційній дії через 3, 3 – 4, 3 с вигорає склад уповільнювача, запалюється капсуль-детонатор (19) самоліквідатора, викликаючи підрив детонаційного вузла.

Порядок огляду й підготовка гранат до метання. Заходи безпеки під час поводження з ручними гранатами

Гранати переносяться в гранатних сумках. Запали містяться в них окремо від гранат, при цьому кожен запал загортається в папір або ганчірку.

Перед укладанням у сумку й перед заряджанням гранати запали необхідно оглядати. Корпус гранати не повинен мати глибоких вдавленостей, глибоко прониклої іржі.

Трубка запалу й запал мають бути чистими, незім'ятими і без іржі; кінці запобіжної чеки – розведені й без тріщин на вигинах. Запали з тріщинами й зеленим нальотом використовувати не можна. Переносячи гранату, треба оберігати її від поштовхів, ударів, вогню, бруду й вологості. Підмочені й забруднені гранати й запали висушуються під