Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

«Волосні суди у нас усюди не вдалися»: селянське правосуддя в Росії Пореформеної доби

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
12
Мова: 
Українська
Оцінка: 
«Волосні суди у нас усюди не вдалися»: селянське правосуддя в Росії Пореформеної доби
 
І. Г. Верховцева
 
Проаналізовано суспільно-політичні умови запровадження волосних судів у Росії під час реалізації Великої селянської реформи та ставлення бюрократії і громадськості до волосних судів поре- форменої доби.
Ключові слова: волосний суд, волосні судді, звичаєве право, офіційне право
Вивчення історії судових установ Росії другої половини ХІХ – початку ХХ ст. сприяє вдосконаленню в сучасних умовах такого важливого демократичного інституту, як суд. Протягом 55 років (з 1861 до 1917 рр.) однією з низових ланок системи судових установ імперії були волосні суди, їх юрисдикцією охоплювалось більше 80% населення країни – селянство. Волосні суди були складовою станового селянського самоврядування, запровадженого Великою реформою і розглядуваного творцями останньої як бази для подальшого залучення селян до управління селом, з використанням принципів самоврядування, що, своєю чергою, мало слугувати модернізації країни загалом. З огляду на це, у ході дослідження історії волосних судів Росії усвідомлюватиметься специфіка становлення базових демократичних інститутів у вітчизняному, загальноросійсько- му та світовому вимірах, особливості формування правосвідомості населення Росії та України пореформеної доби, з чим зокрема пов’язаний і перебіг революційних подій початку ХХ ст., і подальше утвердження більшовицького тоталітарного режиму в цих країнах.
Осмислити результати діяльності волосних судів в Росії прагнули дореволюційні [1-9] і радянські дослідники [10-11]. Якщо перші підходили до вивчення цієї сторінки минулого з прагматичних позицій, намагаючись осягнути позитивні і негативні моменти, пов’язані з функціонуванням означених судових установ за умов розгортання в країні модернізації, то радянські вчені, через ідеологічні табу, або стверджували, що волосний суд «був знаряддям пригнічення» селян [10, 11], або фрагментарно висвітлювали ті аспекти історії волосних судів, що свідчили про їх органічний зв’язок з народним побутом, використанням общинних традицій і звичаєвого права [11]. Широкий спектр проблем, пов’язаних з функціонуванням волосного селянського правосуддя, розробляють сучасні російські [12-22], українські [23-29] та західні [30-31] дослідники. Аналізуються організаційні, правові, соціокуль- турні аспекти проблеми в історико-правовому, соціологічному, антропологічному, етнографічному та інших вимірах, у регіональному чи загальноімперсь- кому ракурсах. У межах дискусійного поля лунають як позитивні [31, 195; 16, 25], так і негативні [30, 117; 32, 41] оцінки діяльності волосних судових установ. Усе це спонукає до подальшого студіювання теми, зокрема фрагментарно відображених у наукових розвідках її аспектів, таких як суспільно-політичні умови, в яких проводили діяльність волосні суди та ставлення до цих установ управлінців і громадськості.
Шляхи реформування сільського ладу у середовищі правлячої еліти Росії активно обговорювалися ще в 1830-х рр. Колишній намісник Молдавії та Валахії граф П. Кисельов, взявши до уваги напрацювання М. Спера- нського і досвід влаштування системи управління на селі початку 1830-х рр. в Австрії та Пруссії [33, 61; 34, 9], приступив до розробки реформи управління державними селянами. У 1838 р. реформа набрала чинності. В її основу було покладено принципи самоврядування. У контексті цих заходів створювалася судова-апеляц- ійна інстанція станового типу – волосна розправа, що законом 1838 р. визначалась як «другий ступінь домашнього суду» [33, 555]. Його «першим ступенем», згідно вказаного закону, вважалася сільська розправа, що мала доволі широкі повноваження (вони обмежувались лише «офіційно укладеними актами» та карними вчинками селян) [33, 569]. Як зазначав М. Дру- жинін, реформа П. Кисельова містила чимало суперечностей. Зокрема, прагнучи посилити опіку над «неосвіченими» селянами, що, передусім, було не сумісним з оголошенням «свободи та незалежності» селянського суду, творці реформи 1838 р., задекларувавши буржуазні принципи поваги до «громадянських прав державних селян», загалом обстоювали суто феодальні позиції, чим, за висловом історика, «створювали теоретично неможливу для розв’язання квадратуру кола» [33, 496]. Як нам уявляється, в організації селянського суду батьки реформи 1838 р. були ще більшими послідовниками «старих» принципів, ніж це убачав радянський дослідник, адже традиційність, «звичаєвість», покладені як наріжний камінь у підвалини «селянської юстиції», по суті, нейтралізувала декларовані буржуазні принципи, оскільки останні були пов’язані з індивідуалізацією суспільних відносин, а традиційне, звичаєве право – з общинним способом життя та колективістським сільським ладом, а відтак, з приматом інтересів селянського загалу, колективу над інтересами індивідууму [15, 21, 55, 133].
У середовищі російської еліти другої половини 1850 – початку 60-х рр. також спостерігалося чимало розбіжностей у поглядах на шляхи реформування сільського ладу. Часом мали місце справжні протистояння між дворянськими партіями, представників яких О. Корнілов називав «плантаторами» і «лібералами» [9, 99]. Відсутність єдиного бачення майбутніх перетворень не дозволила реформаторам виробити цілісну, логічно завершену стратегію модернізації села. Селянська реформа стала, по суті, компромісом, плодом поступок ліберально налаштованих діячів, за висловом сучасного вченого І. Христофорова, «аристократичній опозиції», консерваторам [35, 9], тому містила чимало штучного, непослідовного, мала незакінчений характер. Чимало положень реформи ідейними опонентами з лав реформаторів сприймались як явища тимчасові, що з часом «нівелюються», «виправляться» у ході реалізації реформи [8, 22; 36, 8-9]. Результатом компромісів і цілком штучним утворенням, як зазначали дореволюційні дослідники, була, запроваджена реформою 1861 р., волосна організація, оскільки поєднувала в одну адміністративну одиницю селища, які нічого спільного між собою раніше не мали [1, 22; 7, 98].
Складовою волосної організації став волосний суд – таке ж «теоретичне», за висловом сучасників, «відірване від реального
Фото Капча