Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Вплив ідей італійського гуманізму на духовні процеси в Україні

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
13
Мова: 
Українська
Оцінка: 

ст. прообраз громадянського суспільства. Маєтне міщанство, яке об’єдналося для захисту своїх соціальних і національних інтересів, відчуло себе окремим народом, що має свою історію, культуру, релігію, традиції й певну територію, що є спільним благом громадян – вільних і рівних перед законом людей з високою гідністю. Відстоювання гідності людини було пріоритетом в діяльності братств, про це свідчать їх статути. Статути братських громад особливо наголошують на повазі до гідності людини та на відповідальності вихователів за плекання почуття гідності у дітей. Повага до гідності дитини поєднувалася з повагою до самого вчителя, до його праці ставилися високі вимоги, але вона пристойно оплачувалася громадою. З культивуванням людської гідності пов’язана не тільки опіка громади над гідною освітою, а й забезпечення кожному пристойного існування.

Головною турботою братських громад була турбота про спільне благо, спільну користь – поняття цілком нове для середньовічного суспільства і центральне у громадянському гуманізмі. В Україні спільне благо асоціювалося насамперед зі збереженням культурної самобутності – мови, віри, обрядів, на основі яких формувалася національна самосвідомість. Отже, у понятті «спільне благо», що є центральним у громадянському гуманізмі, в умовах культурно-національного відродження в Україні вміщалися основні категорії громадянського гуманізму: національна свідомість, рідна віра і церква, рідна мова. Це означало і патріотизм, і гідність особистості, і гідність українця – представника окремого народу. Внеском у «спільне благо» було розповсюдження й поглиблення освіти, вдосконалення й вироблення православної догматики, книгодрукування, а також виховання гідного громадянина, утвердження культу знання й просвіти. Утвердженню й помноженню спільного блага сприяли численні представники інших конфесій – протестанти, католики та уніати, що також становить особливість громадянського гуманізму в Україні.
Філософія громадянського гуманізму сприяла остаточному формуванню людини-особистості, яка відчуває свою відповідальність не лише перед Богом, а й перед своїм народом, помножуючи спільне благо. Поява такої людини засвідчена в культурі Київської Русі образом книжника-філософа, який «славиться» мудрістю і розумінням Божих і людських речей. Згодом тип людини-громадянина відображений у полемічній літературі, яка виникла згідно почуття громадянського обов’язку боронити свою самобутність. Виховання такої особистості стає одним із мотивів літератури ХVІІ ст. Герої панегіриків – Костянтин Острозький, Петро Конашевич-Сагайдачний, Єлисей Плетенецький та Петро Могила – прославляються за свої патріотичні подвиги як на полі бою, так і на ниві освіти, виховання. Вони готові віддати життя за високі ідеали, жертвують свої маєтки і сили на спільне благо – засновують школи, культурні осередки, друкарні. Діяльність видатних особистостей в українській духовній культурі засвідчує формування народу, свідомого своєї самобутності, спроможного виховати у своєму середовищі провідників-героїв. Письменники-полемісти ХVІІ ст., свідомі вагомості своєї праці на благо вітчизни, сміливо підписують власним іменем свої твори, чим формують культ пам’яті і традицію подвижництва на ниві культури. У розділі характеризуються, як зразок громадянина, постаті Костянтина Острозького, Петра Конашевича-Сагайдачного, Лаврентія Зизанія, Іпатія Потія, Мелетія Смотрицького, Петра Могили. Саме вони активно працювали на примноження спільного блага – розвитку освіти, науки, культурних традицій, а отже й утвердження самосвідомості народу.
Поява людини-громадянина в українській духовній культурі, образ якого уособлюють постаті провідних діячів культурно-національного відродження, є результатом перевороту у світогляді людини, частково навіть у суспільній свідомості тогочасної України. Відомо, що від часів Київської Русі аж до ХV ст., в українському суспільстві переважала орієнтація на духовне вдосконалення і поєднання з Богом через божественне осяяння, а завданням людини вважалося прагнення сподобитися Божої благодаті молитвами й постами, послушництвом і «непротивленням» злу. Видатні особистості того періоду виділялися розумінням цього призначення людини і розтлумачували його вірним Христової Церкви. У період культурно-національного відродження, завдяки ренесансному розумінню людини-особистості, яка своєю активністю в земному житті завдячує Богові, помножуючи його дари – талант і розум, з’являється орієнтація на земні діла, що приносять користь людям і батьківщині. В українському суспільстві ХVІ – першої половини ХVІІ ст. чітко виділяються дві лінії в розумінні призначення людини і її ролі в земному житті. Іван Вишенський, Ісайя Копинський, Віталій з Дубна та їх прихильники зосередилися на духовному вдосконаленні й молитві, очікуючи Божої благодаті, ізолюючись від світу з його пастками і злом. Вони покладали всю надію на Божу ласку, всеціло довіряючись Його мудрості й прозорливості. Друге крило діячів культури, представлене братським рухом, подвижниками, членами культурно-освітніх осередків та гуртків – Костянтин Острозький, Мелетій Смотрицький, брати Стефан та Лаврентій Зизанії, Петро Могила, Іпатій Потій та інші – присвятили своє життя трудам на помноження знань, просвіти широкого загалу, всіх верств народу, причому знань не лише в галузі релігії й духовного вдосконалення, а науки життєвої мудрості, яка допомагає долати повсякденні земні труднощі в боротьбі за виживання. Найбільшою їх заслугою було критичне мислення, вміння орієнтуватися в обставинах життя, у потребах земної людини. Вони думали, поряд із духовним спасінням, також про майбутнє свого народу, як суб’єкта історії, про усвідомлення ним своєї самобутності й неповторності, а отже і про майбутнє суверенної України.
 
Висновок
 
Ідеї громадянського гуманізму сформувалися в Італії в XV ст., як стверджують найбільш авторитетні дослідники культури італійського Ренесансу (Г. Барон, Е. Гарен, Л. Брагіна, Н. Ревякіна та інші). Громадянський гуманізм підкреслює нову, практичну спрямованість думки флорентійських гуманістів. Вони утверджували ідеали служіння інтересам суспільства, обов’язку перед батьківщиною, ділової й політичної активності громадян, готових на практиці відстоювати свої республіканські переконання.
Найбільшим завоюванням громадянського гуманізму, як і гуманізму ренесансного взагалі, є гуманістичне розуміння гідності людини і думка про необхідність безкомпромісного служіння громадянському обов’язку як на державній службі, так і в науковій і літературній творчості. Широке суспільне й історичне значення ідеї громадянського гуманізму полягає в утвердженні світської етики, орієнтованої на виховання морально досконалої особистості, що знаходить земне щастя в соціальній активності.
Найбільш яскраво ідеї громадянського гуманізму проявилися в українському суспільстві у братському русі, який в кінці XVІ – перших десятиліттях XVІІ ст. охопив широкі верстви населення. Братства були справжніми прототипами громадянського суспільства. Поряд з турботою й відповідальністю кожного члена організації за спільну справу, братства опікувалися розвитком освіти, книгодрукування, наукових розробок в галузі історії, лінгвістики, мовознавства. Громадянська позиція членів братського руху проявилася в захисті православної церкви і релігії як запоруки збереження національної ідентичності. Найбільшою заслугою цього руху було утвердження національної самосвідомості українського народу як спільного блага.
На фоні утвердження ідей громадянського гуманізму в Україні формується образ людини нового типу – ренесансної особистості, переконаної, що для діяльного, активного життя людина призначена особливостями своєї природи. Вона має здатності осягати й пізнавати світ, всебічно розкривати свої досконалі властивості, свої чесноти практикою добрих справ. Примноження добрих справ на землі проголошується необхідним для вічного життя, для спасіння. Самої молитви для цього не досить.
 
Використана література
 
1. Бобак М. І. Формування поняття особистості в українській філософії // Науковий вісник Волинського державного університету. Вип. 11. Філософські науки. – Луцьк, 1999. – С. 145-149.
2. Бобак М. І. Особливості прояву ідей громадянського гуманізму в Україні // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: філософія, економіка. Вип. 3, 1999. – С. 29-34.
3. Цикл статей «Князі Острозькі» http://tin-tina.livejournal.com/tag/% D0%9E%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D1% 96
Фото Капча