Вплив світової фінансово-економічної кризи на фіскальну політику України

Особливості фіскальної політики на другому етапі.

Другий етап (із 1995 року) був пов'язаний з уведенням національної грошової одиниці — гривні й характеризувався переходом до жорсткої монетарної політики. Завдяки цьому вдалося стримати інфляцію, стабілізувати грошову одиницю і довіру до неї. Поряд із цим м'яка фіскальна політика, при проведенні якої існував і існує значний бюджетний дефіцит, призводить до зростання державного боргу, в тому числі зовнішнього, одночасно зростають обсяги виплат за боргом, що потребує значних валютних коштів для його обслуговування. Стрімке зростання державного боргу на фоні продовження економічного спаду знижує довіру до України як держави, спроможної платити за своїми боргами. Крім того, щорічні недонадходження грошових платежів до бюджету з одночасною необхідністю спрямування значних обсягів коштів на розрахунки за боргами призвели до накопичення боргу із заробітної плати і соціальних виплат, недофінансування майже всіх державних програм. Тобто існував як наявний, так і прихований дефіцит.

У 1995 р. заплановано кардинально реформувати бюджетну систему України і оновити всю фіскальну політику. Можна визначити такі основні ознаки нової фіскальної політики:

- зменшення бюджетних видатків;

- скорочення дефіциту державного бюджету;

- проведення децентралізації державних фінансів, внаслідок чого на рівні центру будуть вдаватись лише до тих витрат, які матимуть загальнодержавне значення;

- скасування податку на доход та запровадження оподаткування прибутку;

- зниження ставки прибуткового податку з фізичних осіб;

- зменшення ставки на ПДВ;

- перегляд порядку нарахування ПДВ з метою уникнення багаторазового стягнення коштів за одну й ту саму величину чистої продукції;

- підвищення податку на землю.

У другій половині 90-х років передбачається кардинально реформувати бюджетну систему України, яка повинна стати основою, нової фіскальної політики, спрямованої на стимулювання виробництва товарів та послуг. В Україні 1995 р. був введений податок на прибуток підприємств замість податку на доход, базова ставка якого дорівнювала 30%. Суттєво зменшено і ставку податку на добавлену вартість: з 28 до 20%. Безсумнівно, податок на додану вартість - необхідний елемент сучасної податкової системи, хоча механізм його нарахування і відшкодування містить чимало нерозв'язаних проблем. Для зменшення негативного впливу податку на добавлену вартість на сукупний попит у 1995-1996 рр. доцільно було б відмінити цей податок на всі продукти харчування, знизити податок на додану вартість на імпортні продовольчі та непродовольчі товари.

 

 

Фінансова криза, що охопила економіку провідних країн світу, зачепила й Україну. Сподівання на те, що порівняно низький рівень нашої інтегрованості у світові ринки може слугувати своєрідним амортизатором, буфером щодо розвитку негативних процесів, не виправдалися. Зараз гостро стає питання протидії їм, інакше країні доведеться сплатити надвисоку соціальну ціну за порятунок національного господарства. Провідна роль у реалізації необхідних заходів належіть державі. А оскільки криза за своєю природою кваліфікується як фінансова, то саме фінансові інструменти економічної політики уряду мають бути максимально задіяні, і насамперед фіскальні важелі впливу. 

В Україні існує потреба у прийнятті остаточних рішень одночасно за декількома напрямами.

По-перше, з огляду на досвід попередніх років виникає сумнів стосовно доцільності застосування в майбутньому списання і реструктуризації податкової заборгованості. Основним їх негативним наслідком було порушення принципів справедливості в оподаткуванні, що призвело до необґрунтованих конкурентних переваг одних господарюючих суб’єктів над іншими. При цьому головні економічні проблеми залишилися нерозв’язанами. 

По-друге, влада має визначитися із ключовими напрямками використання пільг. Так, зниження податку на прибуток підприємств для окремих галузей та розширення складу валових витрат для них, як і запровадження пільг із ПДВ, дали деяке зростання рентабельності, приріст обсягів випуску продукції. Однак технологічного відновлення процесу не відбулося. Зокрема, з початком фінансової кризи знову в тяжкому становищі опинилася вітчизняна металургія, яка ще кілька років тому отримувала значні податкові пільги. А сьогодні ми бачимо, що падіння цін на її продукцію на світових ринках стало нокаутуючим ударом через застарілість технологій, яка унеможливлює зниження витратності. Тобто підприємства не вкладали заощаджені на пільговому оподаткуванні кошти в технологічне оновлення виробництва, а спрямували їх переважно на фінансування поточної діяльності та інші потреби. Цільового призначення податкових пільг та ціль та цільового використання коштів, отриманих внаслідок користування ними, не було забезпечено, зокрема, через недосконалість національного податкового законодавства та слабкість системи податкового адміністрування. Отже, постає питання: яким чином забезпечити податкове регулювання та стимулювання економічної активності у країні? Досі інфляція, безробіття й економічне зростання залишаються центральними предметними сферами економічної політики. Разом із тим макроекономісти, захоплюючись розв’язанням даних проблем, лишають поза увагою справжні цілі розроблюваних заходів, які не зводяться до забезпечення збалансованості окремих макропоказників чи деяких, як зазвичай вважають, прийнятних темпів зростання. Значущими можуть бути лише соціальні цілі, точніше саме вони і становлять справжню цінність, що має знаходити відображення і в урядовій політиці. 

Переорієнтація вектора податкового регулювання і стимулюванняз виробничо-бізнесової спрямованості на соціальну, зміна оподаткування населення – ось головний напрям фіскальної політики української держави на найближчу перспективу. Вона має передбачити заходи, що стимулюватимуть зростання доходів населення та платоспроможний попит. При цьому скептики можуть прогнозувати невідворотність невідворотність інфляції за подальшого нарощування виплат. 

«Фіскальне вивільнення» ринкових сил попиту можливе також на основі модернізації податку на додану вартість. І тут знову треба зауважити, що шлях нарощування його пільгового механізму є хибним і неефективним. Пільги з цього податку, як правило, не доходять до справжнього платника,