Вплив світової фінансово-економічної кризи на фіскальну політику України

Поряд із цим зазначимо: запропоновані заходи податкового стимулювання потенційно здатні вплинути на виробництво товарів народного споживання. Поза увагою залишаються інші галузі, серед яких уже згадувана металургія, ряд видів машинобудування тощо. Для цих галузей, враховуючи неефективність податкових важелів, доцільно застосувати інший напрям фіскальної політики – державні витрати. Вони можуть здійснюватися як у формі власне витрат на утримання держави та реалізації її функцій, так і у формі додаткових державних закупівель товарів і послуг.

Нижче наведено малюнки, на яких відображене різке скорочення ВВП та експорту в грудні 2008 – січні 2009р.

 

Рис.4.1. Показники реального сектору України

 

В умовах фінансової кризи потрібно обережно здійснювати витрати на соціальні програми (зокрема, стосовно виплати допомог громадянам). Хоча вони теж стимулюють сукупний ринковий попит, надмірне захоплення ними призводить у кінцевому підсумку до зменшення зацікавленості чатини населення в підвищенні власного життєвого рівня, зниження економічної активності окремих індивідів, що згубно впливає на рівень виробництва у країні. Пряма підтримка населення, хоч і популярна, має бути обмежена в обсягах на рівні мінімальної достатності. 

Визначення рівня соціальних видатків – надзвичайно важливе завдання для будь-якого суспільства. Розвинуті країни світу мають високи стандарти соціального забезпечення й відповідний рівень видатків на соціальні потреби. Україна також розуміє необхідність збільшення видатків соціального характеру, що, безумовно, актуально з огляду на рівень і якість життя населення. Водночас слід врахувати можливості бюджету щодо здійснення таких заходів на середньо- й довгострокову перспективу. Незважаючи на різні позиції щодо рівня видатків соціального спрямування, не викликає сумнів те,що,по-перше, високий рівень соціального забезпечення населення не можливий у бідній країні, тому єдиною передумовою його підвищення є реалізація стратегії прискореного економічного зростання; по-друге, спрямованість державної політики на реалізацію стратегії прискореного економічного зростання не виключає збереження наявного рівня соціальної підтримки й навіть її збільшення за умов оптимізації структури соціальних видатків щодо забезпечення їх пріоритетного спрямування на розвиток людини.

Найбільший інтерес даної проблеми становлять державні закупівлі товарів та послуг. Найефективнішими, з регулятивної точки зору, є ти з них, які стосуються купівлі матеріалів для будівництва об’єктів загально-суспільного значення тощо. У тому руслі своєчасно є ініціатива уряду з будівництва доріг, а також реалізація плану підготовки до Євро-2012. Утім, перелік заходів може бути значно розширений за рахунок інфраструктури житлово-комунального господарства, мережі трубопроводів, залізниць (зважаючи положення держави), мережі інформаційного забезпечення та ін. Спорудження об’єктів ринкової й соціальної інфраструктури є роботою на перспективний розвиток та сприятиме примноженню капіталу нації як тепер, так і в майбутньому. Адже “роль об’єктів інфраструктури посилюється в умовах кризи, коли вирішального значення набувають умови, створені для безперешкодного обміну товаратими і забезпечення швидкого передавання інформації”.

У звязку з цим постає питання щодо джерел фінансування таких закупівель і замовлень. Передусім слід наголосити, що реалізацію потужних проектів не повинна повністю проводити держава за рахунок бюджету, а має на умовах співучасті залучати приватний сектор. Та все ж треба чітко розуміти: «незважаючи на те, що користування об’єктами інфраструктури зумовлює загальноекономічні вигоди, з огляду на значні обсяги необхідних для їх створення коштів або через складність одержання плати за їх користування бюджетні ресурси є основним джерелом таких інвестицій».

 

Таблиця 4.1

Вплив міжнародної кризи ліквідності на окремі країни

 

Протягом жовтня-грудня 2008 року гривня втратила більше 50% своєї вартості відносно долара США, що було однією з найсильніших девальвацій у світі. До причин такої девальвації можна віднести наступні чинники:

•Передкризова вразливість економіки України до зовнішніх економічних потрясінь (поєднання великого дефіциту РПО, значних виплат за зовнішніми зобов’язаннями та недоліків банківського сектора);

•Неадекватна фіскальна політика, необґрунтовані кредити у МВФ та необґрунтовані витрати на загальнодержавні потреби;

•Нестабільна політична ситуація, зміна влади;

•Вже багато років в Україні спостерігалася висока інфляція, в той час як валютний курс залишався практично незмінним.

Додаткові державні витрати в умовах кризи можуть бути стимулюючими лише тоді, коли вони фіксуються не за рахунок податкових надходжень. Підвищення рівня вилучень приватних доходів навпаки призведе до скорочення ділової активності. Нас не повинне бентежити тимчасове зростання державних витрат, що супроводжуватиметься бюджетним дефіцитом. Перехід до дефіцитного фінансування – необхідна умова за таких обставин, адже під час спаду немає сенсу добиватися балансу бюджету шляхом скорочення урядових витрат та збільшення граничних податкових ставок. Обидва заходи призведуть до ще більшого падіння випуску й зайнятості. 

Головним завданням має бути пошук джерел покриття бюджетного дефіциту. Одним із них може стати вихід Міністерства фінансів на внутрішній фінансовий ринок із облігаціями державної позики невеликого номіналу, які розміщуватимуться серед населення на умовах вільного обігу та можливості моментального обміну чи повернення за бажанням власника. Такий інструмент збереження заощаджень напевне буде привабливим для громадян в умовах фінансової кризи та спровокованої нею недовіри до банківського сектору. При цьому основним джерелом покриттям дефіциту коштів на фінансування державних закупівель залишаються зовнішні запозичення, і насамперед у міжнародних структур. Тимчасове зростання зовнішнього боргу є необхідним рішенням, без упровадження якого досягнення головної мети – протидії кризовим проявам і подалання кризи – не можливе. 

Важливо також звернути увагу на взаємозв’язок фіскальної політики із грошово-кредитною. Річ у тім, що