Вплив взаємовідносин жертви та злочинця на виникнення, розвиток та наслідки злочину

Об’єктом дослідження є генезис індивідуальної злочинної поведінки.

Предметом дослідження є вплив взаємовідносин потерпілого та злочинця на виникнення, розвиток і наслідки злочину.

Методи дослідження обрано, виходячи з мети й завдань роботи, а також з урахуванням об’єкта і предмета дослідження. Вирішуючи поставлені завдання, автор використав у взаємозв’язку загальнонаукові та спеціальні методи та прийоми пізнання. Так, історико-правовий метод надав можливість здійснити ретроспективний аналіз розвитку наукової думки щодо причинності в кримінології (підрозділ 1. 2). Системно-структурний метод використано для розробки авторської класифікації видів жертв «злочинів взаємовідносин», а також взаємовідносин жертви та злочинця й етапів і форм їх утворення (підрозділи 1. 1, 1. 3, 2. 1) ; також його було застосовано при аналізі норм чинного Кримінального Кодексу України (далі – КК України) щодо виокремлення в них ознак, які відображають взаємовідносини потерпілого та суб’єкта злочину використано (підрозділ 1. 4). За допомогою конкретно-соціологічних методів (опитування, експертної оцінки, вивчення документів) та статистичного аналізу опрацьовано матеріали опитувань засуджених і працівників правоохоронних органів, оброблено емпіричний матеріал (підрозділи 1. 3, 2. 1, 2. 2, 2. 3). Формально-логічний метод застосовано при формулюванні визначень понять «злочини взаємовідносин», «взаємовідносини жертви та злочинця», «жертва злочину взаємовідносин», «докримінальні, кримінальні та посткримінальні взаємовідносини» (підрозділи 1. 1, 1. 2, 1. 3, 2. 1, 2. 2, 2. 3). З метою розмежування понять «профілактика», «запобігання» та «попередження» використано логіко-семантичний метод (підрозділ 3. 1).

Емпіричну базу дослідження становлять 450 архівних кримінальних справ про злочини, в яких між винним та потерпілим існував певний взаємозв’язок, які було розглянуто протягом 2000-2009 років судами загальної юрисдикції України; експертні висновки 103 співробітників підрозділів кримінальної міліції, дізнання та слідства, які мають практичний досвід з проблеми, що розглядається; матеріали анкетування 97 осіб, засуджених до позбавлення волі за вчинення злочинів щодо осіб, з якими вони перебували в стосунках, що відбувають покарання в пенітенціарних закладах Луганської області; статистичні дані МВС щодо стану злочинності в Україні за 2000-2010 роки.

Науково-теоретичну основу вивчення проблеми склали дослідження сучасних українських і зарубіжних кримінологів та правознавців з питань, що стосуються теми дисертації.

Нормативною базою дослідження є Конституція України, чинне кримінальне, кримінально-процесуальне законодавство, інші закони та підзаконні нормативно-правові акти України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертантка вперше в Україні здійснила комплексний аналіз взаємовідносин жертви та злочинця як однієї з детермінант окремих категорій злочинів. На дисертаційному рівні здійснено кримінологічне вивчення ролі взаємовідносин потерпілого та злочинця в детермінації вчинення злочинів, у визначенні місця таких взаємовідносин у механізмі злочинної поведінки.

До найбільш важливих, які відображають новизну дисертаційної роботи, можна віднести такі положення:

уперше:

• запропоновано визначення поняття «взаємовідносин жертви та злочинця», під якими розуміється стійкий соціальний зв’язок між двома суб’єктами – фізичними особами, що утворився певним чином, полягає в різних формах взаємодії з приводу конкретного предмету й характеризується специфічним (девіантним) емоційним ставленням суб’єктів один до одного;
• сформульовано визначення поняття «жертви злочину взаємовідносин» як фізичної особи, якій унаслідок або за умови її взаємовідносин зі злочинцем безпосередньо або побічно було завдано фізичної, моральної чи майнової шкоди;
• досліджено та обґрунтовано етапи динаміки взаємовідносин між злочинцем та потерпілим, до яких віднесено: докримінальні, кримінальні та посткримінальні взаємовідносини. Сформульовано їхні визначення. Так, під докримінальними взаємовідносинами слід розуміти взаємовідносини потенційної жертви (потерпілого) та злочинця, які внаслідок свого розвитку спричинили виникнення злочинного мотиву та прийняття рішення про вчинення злочину або створили умови для його вчинення. Кримінальні взаємовідносини – це поведінка та ставлення суб’єктів один до одного, а також корегування своїх дій злочинцем під час вчинення злочину під впливом взаємовідносин з потерпілим. Посткримінальні взаємовідносини визначено як їх поведінку та емоційне ставлення одне до одного після закінчення злочину, що обумовлені докримінальними взаємовідносинами та кримінальною ситуацією;

удосконалено:

• класифікацію видів конкретних життєвих ситуацій та їхні значення в механізмі злочинної поведінки. Доведено, що докримінальна ситуація, стосовно розташування її в часі, ділиться на два види: відокремлена від кримінальної ситуації та безпосередньо передуюча кримінальній ситуації;
• визначення «злочинів взаємовідносин», під якими слід розуміти злочини, котрі було детерміновано взаємовідносинами жертви та злочинця;
• кримінологічне визначення поняття «примирення», під яким розуміється з боку винного – усвідомлення злочинності скоєного діяння та його наслідків і відшкодування спричинених збитків й залагодження завданої ним шкоди, з боку потерпілого – прощення й написання заяви про звільнення винного від кримінальної відповідальності;
• визначення ранньої віктимологічної профілактики як цілеспрямованої соціально-педагогічної діяльності сім’ї, навчальних закладів, інших державних і суспільних установ і організацій, направлену на попереджувальне зниження віктимності суб’єктів